Автором було переглянуто ключове положення модернізаційної теорії про те, що традиційність і сучасність являють собою взаємовиключні протилежності; що сучасність, або перебіг модернізації, завжди підриває, послабляє й витискує традицію. Скоріше, мова йде про те, що обидва чинники завжди співіснують у будь-якому суспільстві - західному або незахідному, передовому або що розвивається. По влучному зауваженню, Р.Бендикса, кожне сучасне суспільство е фактично "частково розвинутим", якийсь сплав сучасності із залишками традицій. Дослідження культурних орієнтацій сучасних західних суспільств, проведений Г.Алмондом і С.Вербою, переконливо показав, що усі вони пронизані партикулярістськими і неформальними зв'язками та відношеннями, а раціонально-активістська компонента є важливою, але не єдиним елементом громадянської культури. Визначальну роль у стабільному функціонуванні всіх західних суспільств, на їхню думку, грає постійне відтворення різноманітних "несучасних" соціальних інститутів традиційного походження (пов'язаних із церквою, сім’єю, неформальними корпоративними групами й асоціаціями), а також таких ціннісних чинників як віра, пасивність, шанобливе відношення до влади тощо. Основні веберівські типи соціальної дії у будь-якому суспільстві ніколи не можуть існувати у своєму чистому виді. Скоріше, вони завжди подають із себе визначену композицію, де ці елементи скріплюються (синтезуються) у характерні стійкі комбінації ("картини світу"). По суті, всі історичні суспільства відрізняються друг від друга лише по ступені відносного переваження одних елементів над іншими і схемою сполучення (констеляції) їх між собою. Відтак, вони не розміщуються в еволюційну послідовність сходження від нижчих форм до вищих, а утворять картину унікальних конфігурацій, що відрізняється лише правилами “режимів” їхнього синтезу. Посткомуністичне структурування і функціонування політичного режиму здійснюється на неопатримоніальній основі. В основу ідентифікації патримоніалізму М.Вебер поклав нерозрізненість політичної влади і сімейної. Згідно з цим, патримоніалізм визначається як політична система або режим, в межах якого права і прерогативи суто політичного походження розглядаються як приватні права суб’єкта влади. Говорячи про техніку нашого дослідження, виділимо насамперед специфіку соціологічного розуміння демократичної сфери політичного режиму: Об'єктом соціології є громадянське суспільство, розглянуте в єдності двох модусів його існування – ідеального і реального, а також об'єктивного і суб'єктивного, спонтанного і планомірного. Соціологія вивчає громадянське суспільство не як одну зі сторін соціального цілого (суспільного організму), а як конкретно-історичну цілісність, тобто сучасний стан суспільства, що характеризується, з одного боку, наявністю автономних суб'єктів (індивідів і груп) з їх різноманітними потребами й інтересами, а з іншого боку, існуванням інституційне заданих способів і засобів їхньої реалізації і самореалізації. Як предметну область дослідження соціологія вичленує процеси і структури інституціоналізації громадянського суспільства, що охоплюють у своїй сукупності соціальні інститути і процеси упорядкування відносин між людьми як суб'єктами спільної діяльності
Таблиця 1 Схема конструювання демократичного політичного режиму соціуму У ході побудови нашої системи показників, основною метою було представлення центрального теоретичного поняття "політичного режиму", за допомогою деяких показників, зробити різного ступеня узагальнення, що дозволяють за допомогою їх емпіричного "наповнення" виявити сутнісні риси і характеристики досліджуваного явища. Іншими словами, здійснюване на цьому дедуктивному етапі послідовне розкладання поняття "політичного режиму" де операційно зумовлені змінні являють собою необхідну першу фазу в стратегії нашого аналізу. Друга фаза складається в систематичному аналізі емпіричних даних, крізь призму визначених концептуальних позицій. Тим самим створюється основа для поглиблення розуміння вихідного теоретичного поняття і його складових. Соціологічне дослідження режиму повинно базуватися на ряді вихідних концептуальних положень: У соціологічному предметному полі режим не можна зрозуміти поза зв’язком з основними соціальними відношеннями й інститутами даного суспільства. Говорити про демократію або не демократію індивіда (групи) у якомусь конкретному відношенні будемо і тільки тоді, коли це конкретне “щось” (об’єктивне або суб’єктивне) дійсно значимо для соціального суб’єкта. Неминуче буде різноманітна як конкретна уява бажаної індивідуальної демократії, так і її динаміка, обмежувачі і сприятливі чинники. Властивістю режиму в соціологічному предметному полі є його відносність у просторі і в часу, динамічність.
Демократичність політичного режиму виступає універсальною цінністю лише остільки, оскільки припускається його змістовне різноманіття, відсутність у кожний момент часу єдиної конкретної значущої уяви. І оскільки це різноманіття в перехідний період від однієї суспільної системи до іншої особливо велико, то ступінь реалізації як можна більшого числа різноманітних уявлень режимів (при даних техніко–виробничих, екологічних і т. ін. властивостях системи ) виступає важливим індикатором просування до більш демократичного режиму. |
