У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми формування політики у сфері інформаційного суспільства під дією зовнішньополітичних чинників, посилених процесом європейської інтеграції. Системний аналіз напрямків міжнародного співробітництва країн-кандидатів з Європейським Союзом у сфері інформаційного суспільства в умовах інтеграційного процесу, а також стратегічних цілей, завдань та механізмів реалізації їх політики дав можливість реалізувати обраний концептуальний підхід: політичні рішення і дії цих країн в процесі підготовки до вступу до міжнародної організації перебували під визначальним впливом політики інформаційного суспільства Співтовариства через активну імплементацію його нормативних вимог щодо узгодження стратегій і законодавства та участь у політичному діалозі і реалізації спільних міжнародних проектів. Основні підсумки здійсненого дослідження полягають у наступному: 1. Системне дослідження проблеми політики в інформаційній сфері зумовлене зростанням ролі інформаційного чинника в суспільних відносинах і ускладнене слабкою теоретичною розробленістю. Зарубіжні дослідники пропонують різні підходи до її аналізу, акцентують увагу або на окремих аспектах (врегулювання діяльності засобів масової комунікації чи впровадження інформаційних технологій), або на комплексному підході чи сприйнятті її як складової певної національної стратегії. Особливість аналізу політики полягає у необхідності врахування умов, в яких відбувається її формування: перехідний період становлення ринкових відносин, участь в інтеграційних процесах тощо. 2. Авторський концептуальний підхід до розробки теми формувався на основі творчого використання положень методики системного підходу до аналізу „м’яких” систем П. Чекленда, теорій постіндустріалізму та інформаційного суспільства, співробітництва та інтеграції. Він полягає в тім, що політику інформаційного суспільства країн-кандидатів в умовах інтеграції до Європейського Союзу ми розглядаємо у вигляді елементів (стратегій) багатоешелонованої ієрархічної системи міжнародної взаємодії у сфері інформаційних технологій. Це дало змогу проаналізувати міжнародне співробітництво, структуру національних цілей і завдань політики цих країн відповідно до вимог і підтримки зовнішнього середовища та визначити її детермінуючий зв’язок з політикою ЄС та вплив процесу інтеграції. 3. В більшості розвинутих країн світу процес створення основ інформаційного суспільства реалізуються, насамперед, за рахунок вдалого поєднання принципів вільного ринку і державного регулювання сфери інформаційних технологій. Стратегія його розвитку формується нині не лише на національному, а й на субрегіональному, регіональному та глобальному рівнях. В її основі закладено міжгалузевий підхід, зорієнтований на розвиток інформаційного законодавства; інформаційних ресурсів та інформаційно-комунікаційної інфраструктури; інформаційної індустрії і ринку її продукції та послуг; навчання й освіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів для інформаційної сфери. 4. Протягом останнього десятиріччя в міжнародній політиці активно формується стратегічний напрямок, зорієнтований на розвиток глобального інформаційного суспільства, цілі якого узгоджуються із загальноцивілізаційною метою розвитку. Відповідно до глобальної стратегії, країнам пропонується широкий спектр політичних, економічних та технологічних засобів, що можуть бути застосовані як на національному, так і на міжнародному рівні. У формуванні цієї стратегії беруть активну участь не тільки розвинуті країни світу, а й країни, які розвиваються, а також впливові міжурядові міжнародні організації. 5. Політика Європейського Союзу щодо розвитку європейського інформаційного суспільства формувалась у декілька етапів і спрямована на активізацію конкуренції в європейській промисловості, поліпшення якості життя європейців, підтримку стійкого розвитку та сприяння розвиткові політики Співтовариства в інших галузях. Основною детермінантою цієї політики можна вважати прагнення держав-членів побудувати найбільш конкурентноздатну та динамічну економіку у світі, засновану на знаннях. Політика інформаційного суспільства ЄС є важливою складовою в реалізації цієї мети і базується на стратегії, запропонованій у політичних ініціативах „Електронна Європа” та „і2010”. 6. Європейський Союз не обмежується лише співпрацею між країнами-членами, а активно співпрацює на багато- та двосторонній основі з іншими міжнародними організаціями, розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, на глобальному, субрегіональному та регіональному рівнях. Основними напрямками такої співпраці є міжнародний політичний діалог щодо розвитку глобального інформаційного суспільства; міжнародне співробітництво у секторі електронних комунікацій; міжнародна співпраця у секторі розподілу спектру радіочастот; міжнародна взаємодія у наукових дослідженнях щодо технологій інформаційного суспільства; міжнародний політичний діалог та взаємодія з країнами-партнерами щодо розвитку інформаційного суспільства за окремими регіональними програмами. Основними вимогами ЄС до політики країн-кандидатів у процесі інтеграції були наближення національного законодавства, узгодження параметрів політики інформаційного суспільства, а також уніфікація інфраструктури електронних комунікацій. 7. Процес формування стратегічних підходів у Республіці Польща, Словацькій Республіці, Угорській Республіці та Чеській Республіці відбувався різними темпами, що можна пояснити різними політичними умовами і розумінням важливості проблеми. З моменту започаткування ЄС політики інформаційного суспільства, зазначені країни намагалися позиціонувати свій політичний курс так, щоб він демонстрував їх прихильність до самої ідеї формування інформаційного суспільства, але ще тривалий час не робили серйозних кроків до розробки всеохопних „повноцінних” стратегій у цій сфері політики аж до періоду перед вступом, що свідчить про недостатню політичну підтримку процесів інформатизації суспільства на початковому етапі. Негативними особливостями політики було й те, що країни перебували на низькому, порівняно із загальноєвропейським, рівні використання ІКТ, недостатньо фінансували процес імплементації стратегій, слабо координували розвиток галузевих політик інформаційного суспільства. 8. Незважаючи на це, на момент вступу до ЄС країни започаткували чіткі та реальні політичні зобов’язання щодо розвитку інформаційного суспільства, що відповідають стратегічним цілям Співтовариства. Оскільки в межах Євросоюзу не існує спільної політики інформаційного суспільства, країни-вступники мали певну свободу у виборі національних стратегічних цілей, завдань і механізмів їх реалізації в цій сфері. Відбулося становлення інституціональної структури управління політикою у сфері інформаційного суспільства, до розробки стратегій залучалися недержавні актори, досягнуто значного прогресу у взаємодії щодо використання інформаційних технологій з ЄС та його державами-членами за основними напрямками співробітництва. 9. Процес підготовки до вступу в ЄС спричинив значний „мобілізуючий” вплив на політику інформаційного суспільства країн-кандидатів, посилюючи, таким чином, основний детермінуючий вплив Співтовариства на процес її формування. З одного боку, інтеграція у сфері ІКТ була одним із складових елементів євроінтеграційного процесу, а з іншого – країни-кандидати, трансформуючи свою політику і розвиваючи міжнародне співробітництво, сподівалися отримати певні вигоди від членства в ЄС для здійснення національної інформаційної модернізації. Міжнародне співробітництво визначалося переважно тими можливостями, що їх надавав Євросоюз в межах зовнішньої складової своєї політики інформаційного суспільства та тих, що поступово складалися в межах інтеграційного процесу. Політичний діалог у поєднанні із заходами з оцінювання політики Європейським Союзом, обміну досвідом обумовив ухвалення „повноцінних” національних стратегій. Співробітництво в узгодженні законодавства дало змогу швидко підготувати національне правове середовище до функціонування в нових умовах і використовувати фонди ЄС. А участь у програмах Співтовариства спричинила демонстраційний ефект, чим надала кращого розуміння важливості перетворень у цій сфері і посприяла вдосконаленню власної інформаційної інфраструктури згідно зі стандартами ЄС. Співробітництво у наукових дослідженнях дало можливість активізувати залучення науково-технічного потенціалу до вирішення проблем, пов’язаних з ІКТ. 10. Саме по собі набуття країнами членства в ЄС має загалом обмежений потенційний вплив на розвиток ІКТ, оскільки сектор рухається переважно відповідно до загальної тенденції розвитку промисловості. Але перевага в тім, що країни-вступники, завдяки можливості використовувати потенціал Співтовариства, отримали стимул для постійного вдосконалення процесу функціонування галузі та її впливу на піднесення рівня національного розвитку. 11. Україна сьогодні значно відстає від рівня розвитку передових європейських країн у сфері інформаційних технологій. Це є закономірним результатом незначного міжнародного співробітництва і невиваженої державної політики в зазначеній сфері, головним чином, через її недостатню політичну підтримку, хронічну нестачу коштів для фінансування програм, відсутність стратегічного бачення перспектив розвитку галузі. 12. З метою кардинального поліпшення ситуації Україна має реалізувати сценарій випереджаючого розвитку інформаційного суспільства. Питання щодо його формування в політичному порядку денному має стати пріоритетним. Нагальним є також проведення інституціональної реформи сфери на основі формування триступеневої моделі управління процесами: створення керуючого, координуючого і незалежного регуляторного органів влади. На часі вироблення всеохопної довгострокової стратегії інформаційного суспільства, узгодженої із загальноєвропейськими цілями розвитку сфери, яка враховувала б національні пріоритети. Для реалізації ідеї асоційованого членства в ЄС Україні у сфері інформаційних технологій основну увагу слід зосереджувати на підтриманні постійного політичного діалогу; узгодженні правового середовища; участі в наукових дослідженнях Співтовариства; реалізації спільних проектів інформаційного суспільства. |
