Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні та політичні процеси і технології


Прутько Світлана Георгіївна. Політико-правові засади екологічно безпечного розвитку України : дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 183арк. — Бібліогр.: арк. 168-183.



Анотація до роботи:

Прутько С.Г. Політико-правові засади екологічно безпечного розвитку України. – Рукопис (183 с).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. – політичні інститути та процеси. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2007 р.

В дисертації досліджуються історичні, філософські, політичні, правові та прикладні виміри феномену екологічної безпеки. Обґрунтовано існування тенденції посилення уваги міжнародних спільнот та окремих держав до забезпечення права людини на безпечне для життя, здоров’я і достатку навколишнє середовище.

Виокремлено принципи та категорії екологічно безпечного розвитку. Виявлено концептуальні підвалини та здобутки, на основі яких Україна розпочала трансформацію політики і права у сфері забезпечення прав громадян на адекватне для життя людини середовище. Простежено формування висхідних базових пріоритетів політики екологічно безпечного розвитку.

Особлива увага звернена на механізми реалізації екологічно безпечного розвитку України, зокрема взаємодії гілок влади між собою та врахування думки громадянського суспільства. Досліджені основні шляхи дії та взаємодії основних структур і органів влади Української держави. Показано, що на рівні законодавства і позиції Президента України створені всі необхідні умови для вирішення проблем екобезпечного розвитку. Основні питання виникають на рівні реалізації суттєвих норм і вимог. У цьому контексті запропоновані механізми взаємодії всіх рівнів влади між собою, а також влади й суспільства, зокрема, у вигляді партій, об’єднань, товариств громадян України.

Комплексний аналіз політичних і правових принципів екологічно безпечного розвитку дозволяє визначити наступні провідні теоретико-світоглядні підстави та здійснити обґрунтування екологічної політики.

1. Найбільш загальні підстави екологічно безпечного розвитку ґрунтуються на підставах антропоцентричної спрямованості людської діяльності, здатності громадянського суспільства до саморегуляції. Одним з центральних принципів громадянського суспільства є принцип дотримання прав людини, і, зокрема, основного права людини як права на життя в умовах адекватного природного і громадського довкілля.

2. Категорійно-поняттєвий апарат, необхідний для адекватного виразу підстав та принципів екологічно безпечного розвитку, включає систему категорій загальнонаукової сфери, зокрема таких як біосфера, соціум тощо; поняття, що виражають екологічні якості, – екосистема, урбосистема, агросистема, фітоценоз, антропоценоз, господарсько-культурний тип та інші; поняття, що відображають політико-правовий зміст процесу реалізації екобезпечного розвитку – право, основне право людини, право на життя, право на свободу, право на власність, права громадянина, права на отримання благ.

3. Теоретико-світоглядні підвалини політичної стратегії екобезпечного розвитку випливають з розуміння глобального взаємозв’язку процесів у біосфері, взаємозалежності її складових, прагнення до підтримки умов нормального функціонування екосистем та біосфери у цілому, а звідси – прагнення до збереження природних комплексів та генетичного матеріалу біосфери. Вони в узагальненому викладі представлені у концепції сталого розвитку, яка відповідає, з одного боку, сучасним потребам удосконалення українського суспільства, переходу до постіндустріального виробництва, а з іншого – визначає такі принципи природокористування, завдяки котрим розвиток відбувається за мінімально руйнівним для довкілля, біосфери в цілому способом.

4. Засади екологічно безпечного розвитку виражають три ієрархічно співвіднесені рівні реалізації. Універсальні принципи визначають загальний характер діяльності людини, визначаючи розуміння нею універсальних сутностей буття, пізнання та світогляду: принципи існування, причинності, розвитку, історизму та антропоцентризму. Загальнонаукові принципи визначають сферу людського пізнання: принципи холізму, системності, синергетизму та самоорганізації. Конкретно-наукові принципи визначають відношення людини до певної сфери освоєння нею дійсності: принципи сталого розвитку, критичного імперативу, благоговіння перед життям, верховенства права, законності, відповідальності, громадянства, екологічної рентабельності.

В основу здійснення сучасної екологічної політики в Україні має бути покладено ідею сталого розвитку, під яким розуміється збалансованість використання та відтворення навколишнього природного середовища, шо ґрунтується на практичній здатності людини усувати або мінімізувати загрози для існування природних систем і самої людини з боку створених нею предметів та технологій. Практичні заходи з охорони природи та здоров’я людини мають базуватися на наступних методологічних підставах: пріоритетність стратегії системної охорони довкілля, спрямованої на охорону не окремих об’єктів, а цілісних екосистем, включаючи біосферу в цілому; акцент на екологічній нормі та нормі здоров’я, чинником підтримки яких має слугувати стабільне та придатне для життя довкілля; природоохоронна справа має бути орієнтована на збереження всіх типів ландшафтів та видів тварин як неповторних генетичних комплексів.

6. Базові пріоритети екологічної політики України ґрунтуються на Конституції України та Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Пріоритети екологічної політики України включають в себе: охорону навколишнього природного середовища; раціоналізацію використання природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини.

7. Досягнення екобезпечного розвитку забезпечується складною взаємодією різних гілок влади, з одного боку, і активністю громадянського суспільства – з іншого. До механізмів державного регулювання і забезпечення слід віднести дії основних гілок влади:

– законодавчої влади, котра формує чинне загальнообов’язкове екологічно спрямоване законодавство, унормовує ті чи інші конкретні рішення, визначає шляхи втілення екологічної політики, забезпечує нормативи для її здійснення;

– виконавчої влади, котра здійснює екологічну політику, розробляє нормативні акти, впроваджує екологічні програми, здійснює управління споживанням природних ресурсів, визначає обов’язки та функції окремих державних установ, здійснює екологічний моніторинг;

– судової влади, котра здійснює нагляд за діяльністю фізичних та юридичних осіб у їхньому впливі на природне середовище, спостерігає за її відповідністю чинному екологічному законодавству, забезпечує покарання у разі його невиконання;

– офіційних засобів масової інформації, котрі забезпечують висвітлення законодавчих нововведень, інструментів, способів та характеру здійснення екологічної політики, ставлять перед суспільством проблеми екологічної безпеки та обговорюють способи здійснення екологічної політики, впливають на громадську екологічну думку, викривають факти невиконання чинного законодавства.

До громадських механізмів слід віднести діяльність недержавних організацій екологічного та політичного спрямування, в яких відбувається самоорганізація та виникають первинні способи артикуляції екологічних інтересів окремих громадян та їхніх асоціацій, формується громадська думка, здійснюється громадський контроль, екологічна експертиза, відбувається поширення екологічної освіти. Громадськість є вирішальним політичним суб’єктом, який, делегуючи певні функції по управлінню суспільством органам влади, водночас залишає за собою право контролювати діяльність цих органів влади. Зокрема, цю позицію відображено в Конституції України, де народ визначено як суб’єкт власності землі, надр, водних та інших ресурсів.

8. Базові пріоритети охорони здоров’я ґрунтуються на Законі України “Про охорону здоров’я”. У ньому визначено державний захист права на охорону здоров’я, передбачена відповідальність за порушення прав інтересів громадян у галузі охорони здоров’я, гарантоване надання медико-санітарної допомоги, передбачено створення мережі закладів охорони здоров’я. Реалізація державної політики з охорони здоров’я покладена на органи виконавчої влади.

9. Реалізація державної програми формування екологічної мережі України є головним завданням екологічної політики. Національна екологічна мережа України має складатися з природних регіонів, де зосереджено існуючі, створювані та перспективні природно-заповідні території, широтні та меридіональні природні коридори, які мають забезпечувати природні зв’язки зонального характеру та ефект безперервності еколого-ландшафтних зон, а також буферних зон, в яких відбувається перехід від антропогенно змінених до природних ландшафтів.

До охоронної мережі мають бути включені, окрім природних та відновлених об’єктів, також об’єкти культурно-природної спадщини, в яких відображено не тільки природне, а і культурне минуле українського народу, зокрема його досвід з гармонійного освоєння природного довкілля.

Публікації автора:

1. Прутько С.Г. Теоретико-світоглядні підвалини екобезпечного розвитку // Політологічний вісник: Збірних наукових праць. – К.: ТОВ “ХХІ століття: діалог культур”, 2005. – Вип. 17. – С. 275-293.

2. Прутько С.Г. Основне право людини: історико-філософський аспект // Політологічний вісник: Збірних наукових праць. – К.: ТОВ “ХХІ століття: діалог культур”, 2005. – Вип. 19. – С. 79-96.

3. Прутько С.Г. Державна практика створення екологічної мережі в Україні // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех – Вип. 42. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 180-190.

4. Прутько С.Г. Політико-правові підстави створення екологічної мережі в Україні // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 46. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 208-219.

5.Прутько С.Г. Механізми політико-правового забезпечення екобезпечного розвитку України // Українознавство: Науковий громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський педагогічний журнал / Гол. ред. П.П. Кононенко. – Вип. 2. – К.: Науково-дослідний інститут українознавства, 2006. – С. 211-218.