Проведене дисертаційне дослідження дає підстави зробити узагальнені висновки і внести такі пропозиції. Розвиток аграрно-економічної науки та практичний досвід соціально-економічних аграрних перетворень в Україні зумовлюють подальше опрацювання науково-методологічних основ сучасної аграрної політики, яка має стати стрижнем соціально-економічного управління державою, поєднувати ринкові економічні механізми з державним регулюванням, враховувати зміни в організаційних формах господарської діяльності, характері виробничих відносин і соціальному розвитку села. На сучасному етапі необхідно розробити державну модель розвитку аграрного виробництва, складовими якої мають бути мотиваційний механізм трудової діяльності, демографічно-трудовий фактор, професійно-кваліфікаційний рівень кадрів із системою їх підготовки та перекваліфікації, соціальна і виробнича інфраструктура, які б забезпечували політичну, економічну, соціальну, макроекономічну, техніко-технологічну, екологічну, кадрово-управлінську та нормативно-правову функції аграрної політики при їх комплексній дії.
Завершення реформування агропромислового виробництва має бути забезпечене комплексними й системними юридично-правовими і технічно-методичними чинниками. Необхідно прийняти закони, які доповнюватимуть Земельний кодекс, а також програму завершення земельної реформи в Україні. 3. Особливості реформування аграрних відносин у Чернівецькій області зумовлені своєрідністю природних умов, забезпеченістю земельними ресурсами, структурою сільськогосподарських угідь, традиціями землекористування і господарювання. Під впливом цих своєрідних для області чинників здійснювався процес формування господарської діяльності підприємств АПК та вибір форм господарювання. На відміну від інших регіонів в Чернівецькій області частка господарств населення у виробництві валової продукції досягла 83,3 % проти 58,3 % по Україні. 4. Економічні механізми пореформеного розвитку сільськогосподарського виробництва мають базуватися на удосконаленні ринкового регулювання економіки, цін і ціноутворення, кредитування, оподаткування й інвестиційної діяльності. Розв’язання цієї проблеми частково можливе за рахунок іпотечного кредитування та запровадження нових систем кредитування через нові типи спеціалізованих банківських і небанківських кредитних установ, наближених до нових структур сільськогосподарського виробництва, запровадження середньо- та довгострокового кредитування капітальних інвестицій з відшкодуванням за рахунок держави, а також удосконалення механізму відшкодування відсотків по кредитах. Крім цього потребують значного збільшення обсяги фінансування із бюджету галузі, особливо щодо виробництва тваринницької продукції. 5. Для поліпшення фінансового стану підприємств АПК необхідно шляхом державного регулювання увести еквівалентні та гарантовані ціни на його продукцію, удосконалити механізм формування інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції, закупки ресурсів до якого та їх реалізацію здійснювати через біржі на основі визначених ними цін. Через цільові ціни на основні види продукції забезпечити підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників, розвивати систему заставної закупівлі продукції через операторів ринку та формування служб цінового моніторингу. 6. Система оподаткування сільськогосподарських підприємств має бути диференційована з урахуванням оцінки земель. Практика доводить, що діючий фіксований податок вимагає удосконалення як самої його структури, так і механізму сплати. Основними податками повинні бути земельний і податок на прибуток, а об’єкт оподаткування має переміститись із підприємств до громадян, які є власниками майна. 7. На сучасному етапі постає завдання опрацювання методики прогнозування агропромислового виробництва на загальнодержавному і регіональному рівнях, виконання цільових регіональних програм розвитку та підтримки агропромислового виробництва з визначеним організаційним і фінансовим забезпеченням, строками й конкретними виконавцями. 8. Подальший розвиток АПК України неможливий без забезпечення його сучасною технікою та передовими технологіями. Нині склалася критична ситуація із забезпеченістю сільськогосподарських підприємств необхідною технікою та іншими матеріально-технічними ресурсами, оскільки можливості екстенсивного росту в агропромисловому комплексі досить обмежені. Тому ефективність ведення виробництва в нових економічних відносинах (прихід приватного власника) потребують оптимізації використання засобів виробництва і матеріальних витрат. Ресурсне забезпечення АПК почало повністю залежати від наявності коштів у сільськогосподарських товаровиробників. Пошук оптимальних й економічно прийнятних шляхів і механізмів ведення сільськогосподарського виробництва є одним із чинників виправлення ситуації в сільськогосподарському виробництві. Ефективне ведення сільськогосподарського виробництва вимагає його оснащеності сучасною технікою, впровадження передових технологій виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, оскільки створення приватно-орендних і фермерських господарств, розвиток особистих господарств населення зумовили певні зміни в організаційних формах придбання та використання сільськогосподарської техніки. 9. Забезпечення підприємств аграрного сектора матеріально-технічними ресурсами потребує масштабного реформування їх виробництва, реалізації, обслуговування та використання на основі зміни цінової, фінансово-кредитної й податкової політики держави. Система матеріально-технічного забезпечення ринкового типу має формуватися таким шляхом: створення заводами–виробниками фірмових структур реалізації техніки; формування широкої мережі обслуговуючих агротехнічних кооперативів; розвитку вторинного ринку техніки; надання сільськогосподарським товаровиробникам довгострокових кредитів для придбання вітчизняних та іноземних технічних засобів; державної підтримки оснащення сільськогосподарською технікою підприємств АПК; кредитування не у формі грошової позики, а у фізичній формі – машини та обладнання; розвиток лізингового ринку; надання податкових пільг на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки. 10. Подальший розвиток соціальної інфраструктури села потребує створення нових формувань, які б забезпечували сільське населення послугами ширшого асортименту та кращої якості. У сучасних економічних умовах соціальні питання сільського населення повинні вирішуватися на основі загальнодержавних і регіональних програм розвитку села. 11. Політика зайнятості в сільській місцевості має бути спрямована на максимальне залучення наявних трудових ресурсів в агропромислову сферу, в систему агробізнесу на селі, розвиток промисловості з переробки сільськогосподарської сировини, інших видів сільськогосподарської діяльності та соціальну сферу. Значного розвитку слід надати місцевому (зеленому) туризму в сільській місцевості, а також використанню лісових ресурсів. 12. Процес відновлення діяльності закладів соціальної інфраструктури села, розвиток житлового фонду та його облаштування має здійснюватися на основі державної підтримки шляхом значного збільшення обсягів державних капітальних вкладень, кредитування населення на тривалий період, що доповнюватиметься різними видами підтримки місцевих органів влади. Задоволенням місцевих потреб населення повинні опікуватися переважно місцеві органи влади й самоврядування. 13. Ефективна робота в ринкових умовах господарювання залежить насамперед від якості управління, а також кваліфікованого кадрового забезпечення на всіх ділянках виробництва. Перехід від планово-розподільчої системи господарювання до ринкових відносин кардинально змінили принципи управління на всіх рівнях – обласному, районному, приватно-господарському. Сутність кадрово-управлінського забезпечення розвитку аграрних відносин має полягати у дотриманні співвідношення прав, обов’язків і відповідальності, що в кінцевому результаті визначає ефективність галузі та окремих господарств. Сучасний розвиток агропромислового комплексу вимагає перебудови системи підготовки кадрів, яка повинна стати першочерговим завданням при визначенні нової концепції аграрної політики. Заходи щодо задоволення потреб аграрного сектора регіону у висококваліфікованих фахівцях та робітничих кадрах необхідно здійснювати шляхом складання та реалізації програм кадрового забезпечення АПК на рік, а також на тривалий період. Провідна роль у вирішенні трудових аспектів належить гарантуванню соціального захисту працівників АПК, їх матеріальному стимулюванню, комплексному розвитку інфраструктури в сільській місцевості, забезпеченню належних умов праці, добробуту та життєдіяльності. | 