1. Аналіз літературних джерел дає можливість констатувати, що зміст фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів регламентується державною програмою. Водночас, на думку вчителів фізичного виховання, чинна програма з фізичної культури школярів не відповідає сучасним вимогам. У сучасній науковій і методичній літературі відсутні єдині підходи до розробки програм з фізичної культури. Пропонується враховувати регіональні особливості, теорію навчальної діяльності, виділяти базовий компонент програми. Триває дискусія щодо змісту програми та критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів. У науковій літературі констатується, що сучасні програми з фізичної культури учнів повинні мати базову і варіативну частини. Водночас підходи науковців до змісту варіативної частини шкільної програми та співвідношення її з базовою досить різні, що зумовлює актуальність теми дослідження. 2. Результати аналізу програмно-нормативного забезпечення, практики роботи загальноосвітніх шкіл свідчать, що розвиток і спрямованість програм з фізичної культури школярів залежить від соціально-політичних, економічних та екологічних умов у країні. Сучасні програми з фізичної культури у загальноосвітніх школах акцентовані переважно на формування рухової культури учнів з пріоритетом розвитку фізичних якостей. Головна мета програм з фізичної культури продовжує залишатись освітньою, а оздоровчі завдання здебільшого проголошуються без їх практичного застосування. 3. За змістом та структурою шкільні програми 1985 і 1993, 1992 і 1998, 2001, 2004 років дублюють одна одну. Незначна різниця полягає лише в наявності окремих фізичних вправ, критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів та викладанні футболу з великою кількістю годин в усіх класах (програми 2001 та 2004). 4. Перелік фізичних вправ, які подано у шкільних програмах, практично однаковий. Вивчаються загальнорозвивальні вправи, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, виси та упори, біг, метання, спортивні ігри. Переважна більшість фізичних вправ має не оздоровчу, а військово-прикладну спрямованість. 5. Нормативні вимоги оцінювання фізичної підготовленості школярів у шкільних програмах з фізичної культури подібні. Зокрема, тестування у програмах 1998 і 1992 рр., 1997 р. та державних тестах, 1985 й 1993 рр. збігаються. Вимоги до оцінювання сили, швидкості, витривалості (хлопці – біг 1500 м), гнучкості та швидкісно-силових якостей вищі у програмі 1997 р. і державних тестах. Нормативні оцінки спритності, витривалості (біг 2000 м) вищі у програмі 1998 р. Показники орієнтовних комплексних тестів вищі у програмі для загальноосвітніх навчальних закладів для 1 – 11 класів “Основи здоров’я і фізична культура” (Київ, 2001). Вимоги до оцінки гнучкості дівчат у 3 класі вищі на 2 бали, швидкісно-силових якостей хлопців-на 1 бал у 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та 11 класах вищі у новій програмі “Фізична культура” (Київ, 2004). 6. Результати анкетування вчителів фізичної культури свідчать, що головним завданням фізичного виховання є зміцнення здоров’я учнів. Переважна більшість педагогів вважають, що в школі потрібні три уроки фізичної культури на тиждень (44,4 – 62,5%). Дослідження свідчать, що майже всі вчителі фізичної культури (91,0%) переконані в необхідності державної програми з фізичного виховання в школі. Водночас 16,6 – 36,8% педагогів міських шкіл задовольняє чинна державна програма. Основу програми повинні складати футбол, баскетбол, волейбол, легка атлетика, гімнастика, плавання, рухливі ігри, туризм, шейпінг, атлетична гімнастика, аеробіка, теніс, шахи, шашки, кросова підготовка, хокей, художня та ритмічна гімнастики. На думку 72,2 – 85,7% учителів фізичної культури, у шкільній програмі потрібні базова і варіативна частини. 7. Важливою передумовою залучення дітей до систематичного виконання фізичних вправ є ставлення батьків до фізичного виховання і спорту. На думку 93,94% батьків, уроки фізичної культури в школі повинні бути обов’язкові. Усі чоловіки вважають, що в школі повинно бути не менше як два уроки фізичної культури на тиждень. 60% респондентів переконані в необхідності трьох уроків, а 20% – щоденних. Більшість жінок схиляються до думки про необхідність трьох уроків фізичної культури на тиждень. Переважна більшість батьків переконана, що заняття фізичними вправами позитивно впливають на стан здоров’я дітей. Практично в усіх сім’ях є спортивний інвентар. 8. Результати аналізу наукових праць, програмно-нормативного забезпечення фізичного виховання, анкетування вчителів та батьків дозволили розробити експериментальну програму фізичної культури для учнів загальноосвітньої школи, яка складається з двох частин: базової і варіативної. Базова частина програми містить державний стандарт та вимоги до оцінювання учнів і спрямована на вивчення традиційних видів фізичних вправ: рухливих і народних ігор, гімнастики, спортивних ігор, легкої атлетики, плавання. Варіативна частина визначається регіональним та шкільним компонентами. Варіативна частина програми враховує матеріальну базу, кліматичні умови і традицій регіону та школи, кадровий потенціал. Основу варіативної частини програми складають ритмічна гімнастика, степ-аеробіка, слайд-аеробіка, аква-аеробіка, водне поло, бадмінтон, теніс, хокей, городки, лижна та ковзанярська підготовки, туризм, спортивне орієнтування, велоспорт, роуп-скіпінг, атлетизм, шахи, шашки. 9. Результати анкетування свідчать, що розбіжність у виборі засобів фізичного виховання вчителів фізичної культури міських та сільських шкіл складає загалом 38%. Це дозволило розробити співвідношення варіативної частини шкільної програми з базовою, що складає в молодшому шкільному віці 30 : 70%; середньому 40 : 60%; старшому 50 : 50% навчального матеріалу. 10. Формуючий експеримент показав ефективність розробленої програми фізичної культури для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що підтверджується: - підвищенням інтересу до фізичного виховання і спорту. 65,9% хлопчиків і 59,9% дівчаток експериментальної групи №1 (ЗОШ №19 м. Луцька), 83,0% хлопчиків і 66,0% дівчаток експериментальної групи №2 (гімназія №21 м. Луцька) та 52,9% хлопчиків і 48,3% дівчаток експериментальної групи №3 (Воротнівська ЗОШ) мають високий або вищий за середній інтерес до фізичного виховання, у контрольних групах цей показник значно нижчий; найвищий інтерес до фізичного виховання виявляють учні гімназії, де є спортивний зал і басейн, що раз підкреслює істотність впливу належної матеріальної бази на навчальну активність школярів; - підвищенням фізичної підготовленості школярів: учні експериментальних груп мають вірогідно вищий рівень розвитку фізичних якостей порівняно зі школярами контрольних груп; - зростанням функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем у дітей. 11. Результати дослідження свідчать, що розроблена програма з фізичної культури школярів створює сприятливі умови для максимального врахування у навчальному процесі місцевих умов, традицій, наявності навчально-матеріальної бази, індивідуальних особливостей та інтересів учнів. Напрямками досліджень з цієї проблеми є розробка змісту базової і варіативної частин у програмах для учнів спеціальних медичних груп, студентів вищих закладів освіти. |
