У дисертації проведено дослідження прагматичних, стилістичних, інформаційних й когнітивних аспектів драматургічних текстів Томаса Бернгарда. З точки зору лінгвістики художній текст є системним поєднанням інформаційних, прагматичних, стилістичних і когнітивних аспектів. Розроблена парадигма вивчення кожного з них дозволяє також виявити їх системні зв’язки та взаємний вплив, також визначити механізми текстотворення. ДТ, при всій їх розмаїтості, мають певні загальні ознаки, що випливають із специфіки сценічного мовлення і сценічних дій. Інтенції автора ДТ виражаються переважно через мовленнєві та позамовні дії персонажів, які, у свою чергу, повинні бути досить простими й зрозумілими для глядача. Для виразності й неповторності кожного персонажа автор надає йому індивідуальний стиль мовлення, а для реалізації своїх інтенцій – створює загальний стильовий простір тексту п’єси. Саме така полістильова структура, а також загальний стиль автора – найбільш пізнаванні глядачем фактори. У роботі описано прояв стилю ДТ у вигляді стильових рис. Стильова риса „мовленнєво-стильова інтегрованість” є текстотвірною для авторського стильового простору. Феноменологічний опис цього простору є основою для мовного конвенціоналізму в масиві драматургічного мовлення персонажів. Зазначена стильова риса найповніше виражає загальні характеристики комунікативної діяльності персонажів Т. Бернгарда, обумовленої їх „потоком свідомості”. Введення мовного конвенціоналізму в ДТ є можливим завдяки тому, що змістове актуальне членування тексту п’єси (тема, рема) синтаксично аналогічне членуванню на головне та підрядне речення. Непрямий контекст ДТ (рема п’єси) ототожнюється з масивом художніх висловлень. Оскільки цей масив не має реального денотата (усе вигадано автором ДТ), він спирається, в основному, на мовні конвенції, породжені стильовим простором драми. Прагматичний аспект ДТ Т. Бернгарда проявляється у співвідношенні МА та контексту. Відповідно до сучасних уявлень лінгвопрагматики контекст перебуває в стані додатковості до МА. Встановлено зв’язок масиву висловлень персонажів Т. Бернгарда за характеристиками „спрямованість на адресата” й за прагматичною заданістю (монофункціональні, поліфункціональні) з їх іллокутивною силою та перлокутивним ефектом у типових ситуаціях ДТ. Одержано загальну характеристику контекстів п’єс Т. Бернгарда, згідно з якою індивідуалізації мовленнєвих партій надається меншого значення, ніж у творчості реалістів і неореалістів. І проте, до кінця кожної п’єси для передачі більш детальної інформації про персонажів їх МА стають розгорнутими та більш динамічними. Відповідно посилюється індивідуальний стиль мовлення. Зв’язок прагматичного та інформаційного аспектів описується за допомогою спеціальної теорії інформативності МА Г. Кларка і Т. Карлсона. Також розглянуто питання про реалізацію важливої текстової категорії інформативності. Використано концепцію інформативності як розмаїтості, тобто безлічі оригінальних (нетривіальних) висловлень та концепцію інформаційної архітектоніки А. Моля. Це дозволило виявити характеристики інформації на кожному композиційному рівні ДТ Т. Бернгарда. Так, наприклад, на змістовому композиційному рівні головну роль відіграє згадана вище „інформація про інформацію”, створена на формально-змістовому рівні. Дане поняття введено для розуміння того, яким чином з безлічі мікроінформативних комунікативних актів персонажів виникає структура зв’язків між персонажами та їх діями. Дана структура виявлена в тексті при урахуванні всіх „порушень відповідальності й канонічності розмов”, що дозволило створити „ескіз аудиторії”. Розглянуто питання насичення ДТ інформацією. У ДТ Т. Бернгарда для цього використано п’ять класів прийомів і засобів: логічні (гротескна логіка персонажів і так звані „правильні силогізми”), просторово-часові, ментальні, асоціативні (тропи, гра слів і так звані „силогізми в траві”) та інформативи. З точки зору інформатики й когнітології всі учасники вистави (автор драми, режисер, актори, глядачі) приймають участь у спільному комунікативному акті та знаходяться в єдиному інформаційному просторі. У цьому просторі автор драми надає учасникам різні інформаційні статуси. Існує чітке рольове розмежування для всіх учасників комунікативного акту, яке схематично може бути зображено театральним фреймом. Рольове розмежування досить чітке, але водночас прозоре для інформаційної взаємодії. Експресивність ДТ знаходить вираження в межах мовного конвенціоналізму та композиційно-стилістичної структури текстів, і проявляється на різних мовних рівнях. Експресія ДТ Т. Бернгарда проявляється на рівні лексики (корпоративна лексика, мінус-ефект, субстантивація, неологічні композити, буквальні й варійовані повтори), синтаксису (ізольовані речення, перестановчі структури, еліпсиси, антиеліпсиси, нерозчленовані висловлення, синтаксичні дисоціації) та надфразової єдності. Зв’язність як текстова категорія реалізується в ДТ Т. Бернгарда в основному на надфразовому рівні. Парадигматичні зв’язки, реалізовані анафорами й катафорами, переважають за рахунок синтагматичних. Підсумок дослідження масиву мовлення персонажів підводимо за допомогою поняття „реляційний потенціал”. З погляду когнітивної лінгвістики це поняття сприяє усвідомленню „розшарування” мовленнєвої діяльності персонажа на тематичні підвиди та виявленню концептів. Для визначення мовленнєвого статусу комуніканта розроблено „паспорт”, за допомогою якого стало можливим створення „ескізу аудиторії” тієї або іншої п’єси. Проведені дослідження ДТ Т. Бернгарда та розроблена парадигма дають можливість застосувати їх до лінгвістичного вивчення ДТ інших авторів, що не обов’язково сповідують ідеологію „потоку свідомості”. На нашу думку, аспекти ДТ є універсальними, але внесок кожного аспекту в текстах кожного автора варіює і підлягає конкретному опису та оцінці. Перспективою дослідження може стати подальший розвиток таких питань, як: когнітологічний аналізів художніх текстів Т. Бернгарда; лінгвістичні параметри „потоку свідомості” в художніх текстах Т. Бернгарда; прагматика художніх текстів Т. Бернгарда та ін. |