Анотація до роботи:

Прасов О.О. Право на медичну допомогу та його здійснення.— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право.— Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2007.

У дисертації з’ясовується право людини на медичну допомогу, аналізуються і розв’язуються теоретичні і практичні питання, які виникають при його здійсненні, а також визначаються шляхи подальшої наукової розвідки цих питань.

Дослідницький підхід включає вивчення життєвих ситуацій щодо реалізації фізичними особами можливостей, які утворюють зміст права на медичну допомогу, практичної діяльності правоохоронних органів, юридичних та медичних наукових літературних джерел, національного законодавства України та інших країн, міжнародно-правових актів.

Автор дослідив суттєві риси права на медичну допомогу, його зміст, суб’єкта права, організацію надання медичної допомоги в Україні, здійснення цього права, цивільно-правову відповідальність суб’єкта надання медичної допомоги.

У дисертації з’ясовано право людини на медичну допомогу, встановлено теоретичні й практичні проблеми, які виникають при його здійсненні, визначено шляхи їх розв’язання, а також можливої подальшої розвідки певних питань. Результати дисертаційного дослідження полягають у таких положеннях.

1. Право на медичну допомогу є засобом утвердження права на життя — одного із основних природних прав людини. Право на медичну допомогу є похідним від права на життя.

2. Закріплення в Конституції та Цивільному кодексі України права людини на медичну допомогу відповідає нормам міжнародного права та тенденціям його розвитку з питань прав фізичної особи, а також її інтересам у галузі охорони здоров’я. Разом із тим існує нагальна потреба вдосконалення уявлення про право людини на медичну допомогу, що позитивно відіб’ється й на його здійсненні.

3. Правом людини на медичну допомогу є її певні можливості з приводу отримання комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності, які здійснюються професійно підготовленими працівниками. Це можливості щодо медичної послуги, яка може бути надана вказаними особами на підставі відповідного договору.

4. Право на медичну допомогу має свій специфічний зміст, який не збігається зі змістом інших прав людини, покликаних на охорону її здоров’я. Зміст права на медичну допомогу становлять можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері оздоровлення та лікування. Ці можливості поведінки обумовлюються об’єктивним становищем речей, станом здоров’я, соціальним статусом особи.

5. Норми права на медичну допомогу реалізуються в межах, в яких діє суб’єкт права. Реалізація фізичною особою права на медичну допомогу здійснюється у правових відносинах з приводу оздоровлення та лікування людини. Зазначені відносини мають цивільно-правовий характер і виникають переважно за волею пацієнта, проте можуть виникнути і незалежно від неї.

Здійснення особою права на медичну допомогу залежить від її психологічних властивостей, соціального становища, професійної діяльності, різних об’єктивних і суб’єктивних факторів, обумовлюється наявною моделлю відносин з лікарем: патерналістською, технологічною, лібераційною та інтерпретаційною.

6. Цивільно-правова відповідальність суб’єкта надання медичної допомоги за ненадання або неякісне надання медичної допомоги може бути договірною та недоговірною.

На лікуючі організації можна та необхідно поширювати норми про відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим слід враховувати, що лікарська діяльність неоднорідна та не може бути визнана в цілому джерелом підвищеної небезпеки, але окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню джерела підвищеної небезпеки.

При здійсненні оцінки протиправності діянь медичних працівників необхідно брати до уваги одночасно нормативно закріплені та незакріплені звичаї медичної практики, а також шкідливі наслідки рішень, дій чи бездіяльності медичних працівників, оскільки в статтях 1166, 1167 ЦК України закріплена загальна заборона, якою не перелічуються рішення, дії чи бездіяльність, які не можна вчиняти, а лише встановлюється видова або родова характеристика, що пов’язана з негативним результатом.

Невід’ємною стороною діяльності лікаря є лікарська помилка, яку необхідно розглядати у широкому розумінні — як винне, так і невинне діяння, та у вузькому — лише як невинне діяння медичних працівників виходячи з тлумачення слова „помилка”, чому належної уваги попередні дослідники не надали. Про лікарську помилку мова буде йти завжди, коли буде вирішуватись питання про юридичну відповідальність суб’єкта надання медичної допомоги.

7. З метою вдосконалення правового регулювання надання фізичній особі медичної допомоги в нормативно-правових актах має бути закріплена низка положень:

у статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, що медичною послугою є комплекс дій медичних працівників, спрямованих на задоволення потреб людини стосовно здоров’я;

у статті 31 ЦК України про покладення обов’язку щодо: визначення правочину дрібним побутовим на повнолітнього дієздатного контрагента малолітньої особи; укладення, погодження правочинів про надання медичної допомоги в інтересах дитини у випадках, коли батьками піклування про здоров’я дитини не здійснюється або здійснюється неналежним чином, на працівників освіти, міліції, соціальних служб;

у статті 37 ЦК України та статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо можливості особи, цивільна дієздатність якої обмежена, відмовитись від лікування, коли договір про надання медичної допомоги не є дрібним побутовим правочином, лише за згодою законного представника;

у статті 66 ЦК України про те, що у випадку, коли заклад охорони здоров’я виступає опікуном або піклувальником фізичної особи, він повинен повідомляти про всі рішення з питань надання медичної допомоги до органів опіки та піклування;

у статті 10 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” про необхідність надання безоплатної медичної допомоги нелегальним іноземцям, особам без громадянства у випадках, коли їх стан здоров’я критичний, існує реальна загроза життю, або коли вбачається тривалий строк перебування цих осіб на території України, з подальшим відшкодуванням витрат на лікування державою, до якої вони належать або з території якої прибули до України;

у статті 1201 ЦК України про те, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника мають визначатися виходячи з їх фактичної вартості, яка не може бути вищою за граничну вартість стандартних речей, необхідних для здійснення ритуального обряду в цій місцевості;

у статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я про можливість певному лікареві у виняткових ситуаціях за відсутності (тимчасової відсутності) відповідної ліцензії під час відбування покарання, незалежно від місця роботи тощо надати допомогу пацієнтові на його прохання;

у статті 1195 ЦК України про те, що правила про недоговірну відповідальність можуть застосовуватись у випадках неналежного виконання договірних зобов’язань, якщо в результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров’ю людини, а також про те, що при заподіянні шкоди життю та здоров’ю фізичної особи невиконанням або неналежним виконанням договору відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, не може бути меншою, ніж передбачена главою 82 „Відшкодування шкоди” ЦК України;

у статті 906 ЦК України припис про те, що „збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором”, доповнити словами „але це не поширюється на відшкодування збитків, заподіяних життю та здоров’ю фізичної особи”.

Публікації автора:

Статті у фахових виданнях:

1. Прасов О.О. Зміст права на медичну допомогу // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2004.— №3.— С.88-96.

2. Прасов О.О. Деякі аспекти застосування права на медичну допомогу // Прокуратура. Людина. Держава.— 2004.— №11.— С.93-97.

3. Прасов О.О. Спеціально-соціальні гарантії здійснення права на медичну допомогу // Юридичний вісник.— 2005.— №1.— С.97-101.

4. Прасов О.О. Деякі аспекти безпосередньої реалізації права на медичну допомогу // Підприємництво, господарство і право.— 2005.— №5.— С.34-37.

5. Прасов О.О. Межі здійснення права на медичну допомогу: фінансова сторона питання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск.— Т.1.— К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005.— С.505-510.

6. Прасов О.О. Право на медичну допомогу — до суті питання // Вісник прокуратури.— 2006.— №1.— С.118-123.

7. Прасов О.О. Протиправність як підстава цивільної відповідальності медичних працівників за ненадання або неналежне надання медичної допомоги // Вісник прокуратури.— 2006.— №7.— С. 82-87.

Публікації в інших виданнях:

1. Прасов О.О. Генеза права на медичну допомогу // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.— Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004.— №1.— С.135-137.

2. Прасов О.О. Право на медичну допомогу: явище та сутність // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.— Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004.— №2.— С.144-147.

3. Прасов О.О. Філософсько-правовий аспект імплементації норм міжнародного права на медичну допомогу в юридичну практику України // Держава та регіони. Серія: Право.— Запоріжжя: Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”, 2005.— №2.— С.96-99.

4. Прасов О.О. Право на медичну допомогу як елемент права на охорону здоров’я // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.— Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006.— №1.— С.127-130.

5. Прасов О.О. Правові підстави здійснення фізичними особами медичної діяльності // Збірник тез наукових робіт учасників І Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів. Одеська національна юридична академія.— Одеса: Фенікс, 2006.— С.49-50.

6. Прасов О.О. Удосконалення організаційно-правових засад функціонування станцій швидкої медичної допомоги // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XIV міжвуз. студ. наук. конф., м.Запоріжжя, 11-18 травня 2006 р.: У 2 ч. / Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”; студентське наук. тов-во.— Ч.2.— Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2006.— С.122.