У висновках сформульовані узагальнені результати дисертаційного дослідження, найбільш істотні положення та пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження даної теми. До них, зокрема, відноситься наступне. Розгляд питань, які складали предмет даного дисертаційного дослідження, дозволяє зробити висновок, що правочиноздатність є окремим і найважливішим елементом правосуб'єктності юридичної особи. Правочиноздатність юридичної особи може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини. Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Але, незалежно від способу виникнення можливості виступати від імені юридичної особи, головним суб'єктивним правом того, хто виступає від її імені, є надане йому організацією повноваження діяти від імені останньої у відносинах з третіми особами. Це зумовлює значення категорії «повноваження», яка має тут розглядатися у вузькому (спеціальному) значенні як «повноваження на здійснення правочиноздатності юридичної особи». При цьому «повноваження» як категорію цивільного права слід відрізняти від категорії «компетенція», яка, передусім, стосується сфери права адміністративного. Підставами виникнення повноваження у відносинах за участю юридичної особи можна вважати: 1) вказівки установчих документів або закону, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах (наприклад, визначення в статуті господарського товариства переліку та структури його органів, а також компетенцію та обсяг повноважень кожного з них). Така можливість передбачена частиною 2 ст. 92 ЦК України та низкою спеціальних законів, включаючи ГК України; 2) членство в юридичній особі у випадках, коли можливість представництва ними інтересів юридичної особи передбачена спеціальним законом (частина 2 ст. 92 ЦК України). Наприклад, частина 1 ст. 122 ЦК України передбачаючи, що кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам; 3) волевиявлення юридичної особи та її представника, відображене, як правило, у договорі між ними, яким найчастіше буває договір доручення або якийсь інший аналогічний договір з договорів цивільного права. Узгоджене волевиявлення сторін в таких договорах має відображати не лише засади та умови взаємин між ними, але й обов'язково містить повноваження для повіреного виступати від імені та в інтересах довірителя (частина 3 ст. 237 ЦК України); 4) акт уповноваженого органу юридичної особи, яким комусь доручається (дозволяється) діяти в якості її представника (призначення на посаду, яка вимагає виконання представницьких функцій). Хоча в таких випадках, як правило, укладається договір (контракт), однак підставою виникнення повноваження є саме акт призначення на посаду, в результаті зайняття якої у того, хто її займає, виникають повноваження діяти в інтересах юридичної особи. Якщо контракт визначає умови і характер трудових або службових відносин, то акт призначення на посаду служить підставою виникнення повноважень - тут повноваження є, ніби, «додатком» до відповідної посади (частина 3 ст. 237 ЦК України). Оскільки поширеною формою реалізації правочиноздатності юридичної особи є здійснення її через органи останньої та через її учасників, в дисертації звертається увага на необхідність уточнення самого поняття «орган юридичної особи», застосування в Цивільному кодексі поняття «повноваження органу юридичної особи» поряд, а іноді і замість поняття «компетенція органу юридичної особи». Пропонується також у процесі подальшого удосконалення ЦК України враховувати ту обставину, що коли йдеться про дії керівника юридичної особи, як особи, що реалізує її правочиноздатність, говорити про «дії посадовця юридичної особи в межах наданих їй повноважень». На нашу думку, такі повноваження конкретної посадової особи органу юридичної особи діяти від імені цієї організації можуть бути встановлені також і актом виконавчого органу юридичної особи, однак у цьому випадку буде мати місце вже не реалізація правочиноздатності юридичної особи її органом, а призначення представника в порядку, передбаченому частиною 3 ст. 237 ЦК України. Для того, щоб уникнути підміни поняття «повноваження органа юридичної особи» (як його права діяти від імені юридичної особи у цивільних відносинах), поняттям «компетенція юридичної особи» (яке відображає здатність приймати певне коло управлінських рішень у процесі функціонування юридичної особи, а відтак, можливість суб'єктів вчиняти владні дії стосовно один одного), пропонується також враховувати подвійну природу (управлінську та цивілістичну) юридичної особи, оскільки характеристика відмінностей між «органом юридичної особи» та її «адміністрацією» якраз і може служити підставою виокремлення додаткового поняття «орган управління юридичної особи» (категорія публічного права) та розмежування його з поняттям «орган юридичної особи» (категорія приватного права) Зроблено також висновок, що в ЦК України досить чітко просліджується відлуння концептуального підходу до визначення засад реалізації правочиноздатності товариств, який сформувався ще на підґрунті положень Закону України «Про господарські товариства» 1991 р. Суть його полягає в тому, що правочиноздатність статутних товариств реалізується органом такого товариства, а правочиноздатність «договірного» товариства реалізується учасником цього товариства, який діє у цій сфері на підставі довіреності, виданої за рішенням (домовленістю) інших учасників відповідно до положень засновницького договору. В результаті дисертаційного дослідження автор також дійшов висновку, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її учасників слід вважати представництвом із застосуванням внаслідок цього до даних відносин положень глави 17 ЦК України. Крім того, автором обгрунтований висновок, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її представників за своєю сутністю є добровільним представництвом, хоча може існувати також у вигляді «обов'язкового представництва» на підставі акта органу юридичної особи. Важливим моментом є також обгрунтування висновку про те, що поширеною формою здійснення правочиноздатності юридичної особи є використання інституту добровільного представництва, яке можна визначити як діяльність однієї особи (представника) від імені і в інтересах іншої особи, що відбувається в рамках визначеного правового відношення між представником і особою, яку представляють, внаслідок чого юридичні права і обов'язки виникають безпосередньо у того, кого представляють. |
