У Висновках сформульовано найбільш суттєві положення і пропозиції, отримані в результаті дослідження. Зазначено, що законодавство багатьох країн містить конструкції недійсних правочинів, склад яких побудований за допомогою додаткових оцінних критеріїв, таких як порушення «публічного порядку», «моральності», «порушення засад суспільного ладу та моралі» й інші. Ці склади не є чимось постійним, а зміст таких правочинів може змінюватися у зв'язку зі зміною політичної, економічної обстановки тощо. Послідовний розвиток інституту антисоціальних правочинів виразився в тому, що багато правочинів, які раніше визнавалися недійсними, наприклад, за ст. 49 ЦК УРСР, за сучасних умов не можуть бути визнані антисоціальними, тому що вони втратили суспільно небезпечний характер. Проте сутність цього виду правочинів полягає в тому, що законодавець вважає їх вчинення таким, що серйозно порушує інтереси держави й суспільства в цілому та кваліфікуються як особливо небезпечні правопорушення для держави й суспільства. Як правило, правові наслідки таких недійсних правочинів характеризуються конфіскаційною спрямованістю та можуть бути виражені у вилученні всього отриманого за недійсним правочином в однієї або обох сторін у доход держави. ЦК України визначає «правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок», при цьому необхідно звернути увагу на відсутність конфіскаційних санкцій за вчинення такого правочину на відміну від ЦК УРСР. Отже, запропоновано висновок, що в даному випадку мова йде про цивільно-правовий засіб захисту публічного інтересу. При цьому слід ураховувати, що публічний порядок є категорією, яка пов'язана перш за все із захистом публічного інтересу. Наявність у законодавстві категорій «засади моральності», «моральні засади суспільства» передбачає виділення об'єктивно існуючих базисних норм моральності, які перебувають під впливом ідеологічних факторів, а тому не є постійними і в кожному конкретному випадку мають бути визначені у формі певних правових норм. Автор підкреслює, що наявність «антисоціальних правочинів» свого часу в ЦК УРСР, а тепер і в ЦК України, особливості їх складу, судова практика дозволяють дійти висновку, що йдеться про склади правопорушень, які мають одну природу, але відрізняються за змістом через зміни ідеологічної, економічної, соціальної політики, що проводиться державою. Із прийняттям ЦК України, інститут «антисоціальних правочинів» отримав свій подальший розвиток і отримав закріплення у вигляді конструкції «правочину, який порушує публічний порядок». Таким чином, за сучасних умов поняття «антисоціальний правочин» має новий зміст, але його сутність як правопорушення із плином часу не змінилася. Запровадження категорії «публічний порядок» пов'язане, перш за все, з необхідністю в приватноправових відносинах захистити публічний інтерес. Основними кваліфікуючими ознаками антисоціального правочину за новим цивільним законодавством України є такі. 1. Антисоціальний правочин може бути формою вчинення суспільно небезпечних діянь (кримінальних злочинів, адміністративних правопорушень), а може бути проступком. 2. Антисоціальний правочин має протиправний характер і посягає на встановлені законодавством суспільні, економічні та соціальні основи держави, державну безпеку, основні конституційні права і свободи громадян (публічний порядок України). 3. Антисоціальний правочин - це навмисне правопорушення (проступок). Причому винна сторона може діяти при вчиненні правочину як з прямим, так і з непрямим умислом. 4. Правовими наслідками вчинення антисоціального правочину є повернення сторін у первісний стан, а також стягнення з винної сторони збитків та моральної шкоди. На підставі зазначених ознак запропоновано визначення правочину, що порушує публічний порядок (вид антисоціального правочину) як навмисної дії, що має окремі ознаки правочину та порушує встановлені Конституцією і законодавством суспільні, економічні та соціальні основи держави. За сучасних умов коло антисоціальних правочинів, що посягають на публічний порядок, можна поділити на такі групи: 1) Правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, включаючи державну монополію. Правочини, вчинені в порушення законодавства України про державну монополію, повинні визнаватися за ст. 228 ЦК України недійсними. До цієї ж групи слід віднести Правочини з продажу свідомо викраденого майна; 2) Правочини, що порушують правовий режим окремих видів діяльності. До цієї ж групи можна віднести угоди з порушенням законодавства про ліцензування окремих видів діяльності. Зокрема, відсутність ліцензії з окремих видів діяльності у суб'єкта підприємництва може спричинити заподіяння шкоди правам, законним інтересам, здоров'ю громадян, безпеці держави. На наш погляд, відсутність ліцензій на здійснення діяльності, пов'язаної із захистом державної таємниці, у галузі виробництва й обігу етилового спирту, алкогольної та іншої продукції; у галузі використання атомної енергії, експлуатації вогненебезпечних виробництв, хімічно небезпечних об'єктів тощо спричиняє недійсність правочинів, пов'язаних із здійсненням такої діяльності за ст. 228 ЦК України; 3) Правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права. До цієї ж групи можна віднести Правочини, вчинені з порушенням закону про валютне регулювання і валютний контроль; 4) Правочини, що посягають на основні конституційні права громадян. Зокрема, Правочини, що порушують права громадян при приватизації, пов'язані з наданням інвестиційними фондами приватизаційних чеків у кредит, використанням незаконних засобів платежу і т. ін.; 5) Правочини, що обмежують конкуренцію на ринках і суперечать антимонопольному законодавству. |
