Анотація до роботи:

Осика І.В. Правова культура у формуванні правової, соціальної держави. – Рукопис (194 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним аспектам ролі правової культури у формуванні правової, соціальної держави. У ній досліджуються сутність, поняття, функції і структура правової культури. Аналізуються чинники зв'язку та взаємозв’язку правової культури з політикою, економікою та правом. На підставі аналізу юридичної літератури щодо співвідношення правової культури особи з її правосвідомістю і загальним світоглядом виділяються умови, необхідні для підвищення правової культури. Визначено основні завдання сучасної правової, соціальної держави, які необхідно реалізувати для підвищення правової культури громадян, а також чинники, які у своїй сукупності призвели до появи стійких тенденцій криміналізації економіки і які необхідно подолати.

У дисертації сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових засобів формування правової культури особи. Автор акцентує увагу на наступних положеннях.

На основі виявленої тенденції державно-правових явищ пропонується визначення правової культури як структурно-складного цілісного утворення, яке включає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображеного в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової та правозастосувальної діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки і взаємної відповідальності держави та особистості, що позитивно впливає на суспільний розвиток і підтримання умов функціонування суспільства.

Комплексний аналіз чинників формування правової культури дозволив визначити можливість їх урегулювання за допомогою норм права. Доведено, що характер соціально-економічних умов життя особи зумовлює її ставлення до тих галузей права, які регулюють відповідні правовідносини.

Визначено завдання, які поставлені перед правовиховним процесом, зокрема формування та розвиток у громадян правових знань у сфері державного управління; виховання поваги до права, принципів законності; вироблення потреб та навичок активного захисту своїх прав. Указано шляхи й засоби формування належного рівня правової культури особи через сприяння позитивним і протидію негативним чинникам формування правової культури особи, а також шляхом цілеспрямованого правовиховного впливу на особу.

Автор доводить, що неможливість реалізації закону залежить від ряду факторів: економічних, соціальних, соціокультурних, особистісних, недосконалості самої правової системи. Визначено чинники, які у своїй сукупності призвели до появи стійких тенденцій криміналізації економіки і які необхідно подолати:

1) суттєві прогалини і недосконалість податкового законодавства України, що призводить до ухилення від сплати податків;

2) відсутність реального і надійного механізму захисту іноземних інвестицій;

3. недосконалість системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, що створює умови для існування фіктивних підприємств;

4. наявність великої кількості обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності, а відтак, зростання фактів корупції і хабарництва з боку посадових осіб органів державної влади;

5. діяльність підприємств-монополістів, що створює штучні перепони розвитку малого та середнього бізнесу;

Виділено умови, дотримання яких сприятиме підвищенню правової культури особи:

1) у сфері загальнодержавної стратегії: спрямованість державної політики на захист інтересів особистості, вироблення єдиної правової політики, забезпечення добробуту громадян, дотримання Конституції і законів усіма державними органами;

2) у сфері правотворчості: професіоналізація законодавчої діяльності, надання населенню права законодавчої ініціативи, поширення знань в області юридичної техніки, широке публічне висвітлення законопроектної діяльності, посилення юридичної відповідальності за порушення прав і свобод громадян;

3) у сфері правозастосування: ліцензування юридичної діяльності, розвиток судової системи, проведення практичних семінарів для працівників державних органів, створення консультативних рад при міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади;

4) у сфері юридичного виховання: підвищення загальної моральності громадян, популяризація правових знань (у тому числі через засоби масової інформації), використання рольових ігор і практичних ситуацій, застосування методів реклами та “public relations”, розвиток сімейного правового виховання;

5) у сфері юридичної науки і юридичної освіти: подальший розвиток наукових досліджень у галузі правової культури, подолання розриву між наукою та практикою, підвищення ефективності вищої юридичної освіти, поглиблення вивчення юридичних дисциплін у неюридичних ВНЗ і загальноосвітніх установах;

6) у сфері громадянського суспільства й особистої ініціативи: розвиток системи громадських організацій, активне відстоювання особистістю своїх прав, боротьба з будь-якими проявами беззаконня і свавілля.

Визначено основні завдання сучасної соціальної держави, які необхідно реалізувати для підвищення правової культури громадян:

1. державно-правове регулювання економіки;

2. перерозподіл доходів;

3. захист суспільства від розколу і потрясінь, підтримка соціального миру, захист населення в умовах ринкових відносин;

4. боротьба з бідністю, зниження соціальної нерівності;

5. боротьба зі злочинністю;

6. створення належних умов для набуття широкими верствами населення правових знань.

Публікації автора:

1. Осика І.В. Правовий нігілізм та правова культура // Право України. – 2001. – № 7. – С. 98 – 101.

2. Осика І.В. Процес становлення правової культури в правовій, соціальній державі // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. Вип. 16. – Одеса: Одеська нац. юрид. академія, 2002. – С. 95 – 99.

3. Осика І.В. Правова культура законодавця та критерії оцінки правових норм, що видаються // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 83 – 86.

4. Осика І.В. Правова культура в економічному житті суспільства // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 118 – 121.