Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право


Січко Дмитро Сергійович. Правова природа лізингу в Україні: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2006.



Анотація до роботи:

Січко Д.С. Правова природа лізингу в Україні. – Рукопис.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

У дисертації досліджена правова природа лізингу в Україні. Розглянуто питання щодо загального виникнення лізингу та його появи та розвитку безпосередньо в українському законодавстві. Велика увага приділяється дослідженню теоретичних положень юридичної природи договору фінансового лізингу. В цьому плані розглянуто такі питання, як поняття лізингу і його правове регулювання, структура договірних зв’язків лізингу та місце договору фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів. Відстоюється позиція приналежності вищевказаного договору до різновидності договору найму (оренди). Доводиться, що договір фінансового лізингу є двостороннім правочином. З урахуванням нового лізингового законодавства розглянуто питання істотних умов договору фінансового лізингу, його змісту. Досліджена цивільно-правова відповідальність за договором фінансового лізингу. На основі проведених в дисертації досліджень зроблено висновки та подано рекомендації щодо вдосконалення законодавства України про лізинг.

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що проявляється у дослідженні правової природи лізингу в Україні, а також надані рекомендації щодо вдосконалення лізингової практики та законодавства про лізинг. Проведення дисертаційного дослідження дозволило автору зробити ряд послідовних висновків теоретичного і науково-практичного характеру:

– з урахуванням Закону України “Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р. під лізингом, як новим правовим інститутом в українській теорії та практиці потрібно розуміти лише фінансовий лізинг, який регулюється спеціальним законодавством та має тільки йому властиві особливості. Відповідно ст. 806 ЦК України підлягає доопрацюванню у визначенні договору фінансового лізингу, в якому потрібно відмовитися від такого виду лізингу, як прямий, і відповідно сам параграф 6 глави 58 ЦК має називатися “Фінансовий лізинг”;

– інститут лізингу є складною правовою конструкцією з двох основних договорів: договору купівлі-продажу і договору фінансового лізингу. Причому договір купівлі-продажу укладається на виконання договору фінансового лізингу. Інші договори, а саме: договір страхування, договір кредиту, договір поставки тощо, є допоміжними та укладаються залежно від конкретних обставин угоди. З урахуванням вищезазначеного необхідно розмежовувати лізинг – як комплекс цивільно-правових відносин з реалізації договору лізингу, у якому беруть участь три основні суб’єкти (продавець майна, лізингодавець і лізингоодержувач), і договір лізингу – як договірне зобов'язання, в якому беруть участь дві сторони (лізингодавець і лізингоодержувач);

– зроблено висновок про наявність певних протиріч у положеннях Закону України “Про фінансовий лізинг” і Цивільного кодексу України. Положення ст. 4 Закону про “багатосторонній договір лізингу” не відповідає представленій у Цивільному кодексі України концепції лізингу як двостороннього договору;

– специфічність відповідальності продавця предмета лізингу перед лізингоодержувачем можна пояснити, якщо визнати лізингоодержувача третьою особою в зобов'язанні з договору купівлі-продажу;

– предметом договору лізингу може бути майно, призначене не для використання в сімейних чи домашніх цілях, а таке що буде задіяне саме у виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, тобто призначене для використання в професійних цілях;

– з урахуванням вимог законодавства лізингодавцем має бути юридична особа, яка є фінансовою установою, або юридична особа, яка не є фінансовою установою, але взята на відповідний облік Держфінпослуг;

– пропонується процедуру безспірного вилучення предмета лізингу, як найбільш ефективного засобу захисту прав лізингодавця, поширити на інші випадки порушення зобов’язання з боку лізингоодержувача.

СПИСОК