Анотація до роботи:

Сапейко Л.В. Правове регулювання аліментних обов’язків батьків та дітей. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.

У дисертації досліджені історико-правові корені формування інституту аліментних зобов’язань батьків та дітей і висхідних доктрин цивільного та сімейного права. Позитивне регулювання цих відносин залежало від економічних та соціальних змін в суспільстві. В їх основі були правічні традиції утримувати своїх дітей, надавати їм їжу, а з досягненням батьками похилого віку звернення такого обов’язку навпаки.

Дисертантом відзначається механізм регулювання відносин щодо надання утримання батьками та дітьми на засадах рівності прав дітей, збереження обов’язку по утриманню та вихованню дітей в разі розірвання шлюбу, імперативності обов’язку з надання аліментів нужденним та непрацездатним, періодичності та забезпеченості сплати аліментів, розширення прав учасників сімейних відносин, допустимості договірної сплати аліментів на дитину, визначення розміру та строків виплати, відмови від фіксованих часток, що підлягають стягненню в рахунок аліментів, запровадження договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно тощо.

Розкрито сутність та основні риси аліментного зобов’язання, співвідношення між поняттями “аліментне зобов’язання” та “аліменти”, особливості аліментування в інших країнах, його функціональне призначення, сучасні тенденції розвитку та забезпечення виконання, правова природа договору про сплату аліментів, особливості його укладення та виконання, переваги та недоліки, специфіку примусу до виконання аліментного зобов’язання, уточнено момент виникнення аліментного зобов’язання.

Виходячи з права на достатній рівень життя, автор вважає виправданим диференційований підхід до визначення розміру стягуваних аліментів із врахуванням принципу справедливості і насамперед інтересів дітей. Обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та формулюються проекти змін та доповнень.

У висновках дисертантом сформульовано основні теоретичні та практичні результати проведеного дослідження, зокрема:

1. Поняття „аліментний обов’язок” та „соціальне забезпечення” не однорідні та мають різне змістове навантаження. Недостатнє та недосконале соціальне забезпечення змушує державу залучати до виконання аліментного обов’язку широке коло суб’єктів. Тенденція до розширення кола суб’єктів аліментного зобов’язання не може вважатися позитивною. Крім цього, неприпустимо залучати неповнолітніх до виконання аліментного обов’язку щодо батьків, якщо їх заробіток (доход) не перевищує прожитковий мінімум на особу.

2. За своєю правовою природою договори про сплату аліментів слід відносити до цивільно-правових.

3. Добровільний порядок виконання аліментного обов’язку шляхом подачі заяви за місцем роботи, виплати пенсії, стипендії та договірний порядок регулювання аліментних відносин слід передбачити щодо всіх видів аліментних зобов’язань, що звільнить суди від необхідності розгляду значної кількості справ про стягнення аліментів.

4. Необхідно передбачити альтернативний склад осіб, які можуть бути сторонами договору про сплату аліментів дитині. Сторонами договору про сплату аліментів неповнолітній дитині можуть виступати батьки, один з яких є аліментнозобов’язаною особою, а інший – законним представником дитини, а також батько (батьки), з однієї сторони, та сам неповнолітній, з іншої сторони.

5. Батьки мають рівні обов’язки по утриманню своїх неповнолітніх дітей незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Але виховання, турбота та праця по обслуговуванню дитини тим з батьків, з ким вона проживає, може слугувати підставою для збільшення розміру аліментів, які стягуються з іншого з батьків.

6. Ініціатива в обранні найбільш прийнятного способу сплати аліментів має виходити насамперед від учасників аліментних правовідносин, а за певних обставин - від суду.

7. З метою захисту як інтересів отримувача, так і платника аліментів, необхідно передбачити, що при визначенні аліментів на дітей у частковому відношенні до заробітку, суд, застосовуючи індивідуальний підхід, визначає розмір частки з урахуванням інтересів сторін, кількості дітей, інших осіб, яких зобов’язана особа повинна утримувати, але не більше половини заробітку (доходу) платника.

8. Мінімальний розмір аліментів не можна обчислювати неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, оскільки ця сума є вкрай незначною та не може задовольнити елементарних потреб людини. Нижня межа аліментів має дорівнювати половині мінімальної заробітної плати.

9. Обов’язок по наданню утримання непрацездатним повнолітнім дітям не повинні нести батьки, які самі є непрацездатними.

10. Аліменти на непрацездатних повнолітніх дітей та непрацездатних батьків повинні визначатися тільки твердою грошовою сумою.

Публікації автора:

1. Сапейко Л.В. Загальна характеристика аліментного зобов’язання батьків щодо неповнолітніх дітей // Вісник Національного університету внутрішніх справ.- 2001. – Спецвипуск. - С.334-338.

2. Сапейко Л.В. Право на аліменти повнолітніх непрацездатних дітей // Вісник Національного університету внутрішніх справ.- 2002.- №18. С.332-335.

3. Сапейко Л.В. Визначення розміру аліментів на неповнолітніх дітей за новим Сімейним кодексом України // Проблеми законності.- 2003.- №63. С. 92-95.