Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що у дисертації крізь призму реформи цивільного та господарського законодавства розв’язано нову актуальну проблему. Дослідження правовідносин у сфері венчурного підприємництва і вивчення його договірної основи дало змогу сформулювати декілька наукових положень, що можуть служити підвищенню ефективності інноваційної діяльності в Україні. На основі висновків у кінці кожного підрозділу дисертації зроблено загальні підсумки, зауваження і рекомендації. 1. Венчурне підприємництво для України є новим і недостатньо дослідженим, що пояснюється: по-перше, історичним розвитком правовідносин між суб’єктами такої діяльності (основу даного виду підприємництва в Україні було закладено наприкінці 1980-х років ХХ століття); по-друге, правовим забезпеченням останньої (законодавча база венчурного підприємництва в Україні стала розвиватися з початку 1990-х років ХХ століття). 2. Комплексний характер урегулювання відносин у сфері науки і техніки пояснюється використанням здебільшого норм приватного права і посилення гарантій їх дотримання нормами публічно-правового характеру. Тому венчурне підприємництво має здійснюватись на загальних засадах підприємницької діяльності з урахуванням положень цивільного права та в деяких питаннях прямо передбачених законодавством норм, регулюючих владно-розпорядчі функції органів державної влади. 3. Венчурне підприємництво – це спеціальний вид підприємництва, заснований на наявності у підприємця здатності акумулювати з різних джерел кошти, орієнтований на практичне використання технічних і технологічних нововведень, які оцінюються як високорентабельні, і спрямований як на завершення науково-технічних проектів, ще не випробуваних на практиці, так і на вдосконалення вже існуючих з метою реалізації прав інтелектуальної власності і отримання прибутку та (або) іншого ефекту (переваг). 4. Фізична особа – суб’єкт венчурного підприємництва – є особою, яка спеціалізується на виконанні науково-технічних і конструкторських робіт за вузькою, притаманною їй, спеціалізацією, внаслідок чого створюється об’єкт промислової власності з метою подальшої реалізації майнових прав на його використання зацікавленим особам на підставі договорів цивільно-правового характеру. 5. Фізичні особи – суб’єкти венчурного підприємництва – є винятком із загального правила і можуть виступати в такій якості безпосередньо або опосередковано. Безпосередність буде мати місце за умови наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності чи здійснення такої діяльності de facto. Опосередкована діяльність матиме місце у випадку, коли суб’єкт венчурного підприємництва матиме статус суб’єкта підприємницької діяльності, але буде здійснювати свою діяльність через представників (інститут представництва). 6. Суб’єктом венчурного підприємництва – юридичної особою – виступають комерційні організації, які створюються і функціонують у вигляді самостійних малих підприємств або відокремлених підрозділів великих підприємств (на правах юридичної особи), діяльність яких зводиться до втілення інноваційних ідей у конкретні проекти з метою отримання прибутку або нематеріальних вигод. 7. Юридичні особи, які займаються венчурним підприємництвом, можуть бути створені у формі виключно підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи. 8. Специфіка запатентованих об’єктів зумовлює певне правове становище власників охоронних документів. На відміну від права власності на майно, яке є безстроковим і не обмежене якимись територіальними рамками, права власників патентів із самого початку обмежені в часі і просторі. Так, патентування об’єктів фактично може призвести до розкриття інформації, яку вільно зможуть використовувати будь-які зацікавлені особи. 9. Ознаками об’єкта венчурного підприємництва є: а) це майнові права; б) майнові права на інтелектуальний продукт; в) такий інтелектуальний продукт має бути втілений у матеріальний носій; г) цей об’єкт має бути створений у результаті наукового дослідження; д) результати таких наукових досліджень повинні мати практичну придатність, здебільшого промислову, при використанні для потреб суспільства; е) результати таких досліджень можуть бути використані в будь-якій доцільній діяльності людей. 10. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт являють собою самостійний вид договірних зобов’язань, що випливає з проведеного аналізу і підтверджується наявними специфічними ознаками, які відрізняють їх від існуючих на сьогодні в цивільному праві інших видів договірних зобов’язань. 11. Характерною рисою договору на виконання НДДКР є віднесення його до договорів інвестиційного характеру, оскільки саме через замовлення на виконання науково-технічної роботи і отримання об’єкта права промислової власності можуть бути залучені кошти для проведення такої роботи. 12. Особливістю договору на виконання НДДКР є опосередкування виконання не матеріально-технічних, а науково-технологічних робіт, які провадяться з метою подальшої передачі прав на використання результатів цих робіт у матеріальному виробництві. 13. Визначено, що укладенню договору на виконання НДДКР передує: а) проведення виконавцем, в обов’язковому порядку, патентних досліджень з метою встановлення науково-технологічного рівня майбутніх робіт і доцільності їх проведення; б) розробка технічного завдання. 14. Зобов’язання визнаються виконаними за договором на виконання НДДКР якщо в установлений строк виконавець надав виконане замовлення, а замовник оплатив його. Якщо робота виконується в декілька етапів, то моментом виконання зобов’язання на даному етапі є дата складання акта здачі-приймання або поетапної звітності і підписання їх замовником. | 