У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у поглибленні історико-правових знань про особливості організації і діяльності Галицького крайового сейму (1861-1918 рр.). Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на цю проблему, можна виразити такими положеннями: 1. Розкрито сутність колоніальної політики австрійського уряду в Галичині у період з 1861 по 1918 роки. Зроблено висновок, що першим чинником такої було гальмування економічного розвитку західноукраїнських земель, оскільки Галичина залишалася придатком до промислових районів Австро-Угорської монархії, відсталим сільськогосподарським краєм, де експлуатувалися її природні багатства і населення. Другий чинник полягав у яскраво вираженому антиукраїнському соціальному та національному характері, оскільки в управлінні пригніченими народами основним принципом Австро-Угорської монархії було протиставлення одних націй іншим, надання переваги у правах однієї нації іншій, що культивувало національну ворожнечу. 2. Уточнено, що австрійський імператор Франц-Йосиф І для зміцнення своєї влади в коронному краї Галичина і маскування систематичних порушень соціально-політичних прав українців створив у Львові у 1861 р. Галицький крайовий сейм, який фактично входив у систему державного апарату Австро-Угорщини і реально зміцнював владу австрійського імператора. 3. Виявлено, що виборчі закони до Галицького сейму відображали інтереси заможних верств, вибори до цього органу були нерівними для різних соціальних груп населення і фактично порушували норму про рівність прав для усіх громадян держави, яка закріплювалася в австрійській конституції 1867 р. До складу сейму автоматично, за посадою, входили так звані вірилісти – митрополити, єпископи та ректори університетів. Усі виборці поділялися на чотири курії, кожна з яких окремо обирала строком на шість років депутатів до сейму. У виборах до Галицького сейму через високий майновий ценз брало участь лише 9–10% населення. Відкрите голосування давало великі можливості для зловживань шляхом підкупів і терору з боку державного апарату управління. 4. З’ясовано, що склад Галицького крайового сейму згідно з “Крайовим статутом і сеймовою виборчою ординацією для королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським” та ін. нормативно-правовими актами налічував спочатку 150, а згодом 161 депутата. Постійнодіючим виконавчим органом сейму був крайовий виділ (комітет), що складався з маршалка і шести членів, які очолювали відповідно шість департаментів і керували роботою численних відділів, бюро і комісій. Визначена нормативними актами квота не дозволяла депутатам-українцям вирішувати національні питання, оскільки депутатами Галицького сейму були переважно поляки, які розглядали Галичину як плацдарм, з якого почнеться відродження польської державності. 5. Встановлено, що згідно з нормативно-правовими актами Галицький крайовий сейм виконував такі функції: 1) законодавчу, яка полягала у прийнятті крайового законодавства, а також співучасть у творенні загальнодержавного законодавства; 2) управлінську, яка полягала у його діяльності з практичного втілення в життя нормативно-правових актів; 3) контрольну, яка полягала у здійсненні контролю за діяльністю намісника, однак, це був лише формальний контроль, оскільки поряд з широким колом повноважень намісника не існувало його юридичної відповідальності перед сеймом. Разом з тим, компетенція Галицького сейму була дуже обмеженою. Головна сфера його діяльності полягала у прийнятті законодавчих актів у дрібних господарських справах. Постанови сейму приймалися на сесіях чергових, що скликалися один раз на рік імператором, та надзвичайних – у міру необхідності. Безпосереднє керівництво і головування на засіданнях сейму належало крайовому маршалку або його заступнику, які призначалися з членів сейму імператором терміном на шість років. Питання, які виносилися на обговорення і вирішення сейму, попередньо готувалися постійними комісіями, що створювалися з числа депутатів. 6. Виявлено, що визначені норматино-правовими актами функції досліджуваного органу крайового самоврядування реально не здійснювалися. Стаття 19 крайового статуту закріплювала за сеймом право законодавчої ініціативи в справах, зв’язок яких з потребами краю можна підтвердити. Це означало, що рейхсрат зобов’язаний прийняти до обговорення внесену сеймом пропозицію. Але дана норма не могла змінити загального характеру безсилля крайового сейму. Цим правом Галицький сейм фактично не користувався. Крім того, діяльність Галицького крайового сейму можна розцінювати як відверто антинародну, оскільки така призвела до великого зубожіння народних мас. Цей орган самоврядування різними способами підтримував інтереси заможних верств населення і понад півстоліття був знаряддям соціального і національного пригнічення галицьких українців. |
