У результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків: 1. Сформовано авторський концептуальний підхід до формування інституту охорони прав споживачів, де його детермінантами визнано економічні закономірності функціонування споживчого ринку та потреба забезпечити охорону життя і здоров'я людини, а правовий механізм складається з міжнародно-правових актів (перший міжнародний рівень) та національного законодавства (другий національний рівень). 2. Запропоновано під категорією „права споживачів» розуміти передбачені законодавством про захист прав споживачів можливості, спрямовані на задоволення охоронюваних законом інтересів споживачів шляхом заявления вимог до зобов'язаних осіб. 3. Запропоновано розрізняти загальні (основні) та спеціальні права. Загальні права належать будь-якому споживачеві при виникненні правовідносин з виробником (виконавцем, продавцем), а наявність спеціальних прав обумовлена специфікою відповідних відносин сторін. До загальних суб'єктивних прав споживачів запропоновано відносити: право на захист своїх прав державою; право на належну якість продукції та обслуговування; право на безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця,
продавця); право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя та здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; право на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
До спеціальних прав споживачів належать: права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості; права споживача при придбанні товару належної якості; права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг); права споживача у разі придбання ним продукції в кредит; права споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями; право споживача у разі укладення договору на відстані; права споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування. 4. Пропонуються такі авторські дефініції: - «потенційний споживач» - особа, яка оглядає товар чи контактує з ним іншим чином і потерпає від його шкідливих властивостей; - «похідний споживач» - особа, до якої на правомірній підставі переходять права споживача; - «товар» - це будь-яка річ, що не вилучена з цивільного обігу, виконана робота чи надана послуга, реалізовані за договором фізичній особі для особистих, сімейних, домашніх та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, що реалізовані у встановленому порядку; - «особа, що виконує функції продавця (виготовлювача)» - це організація, створена продавцем (виготовлювачем) для виконання його функцій при зверненні споживачів, а також особа (організація або індивідуальний підприємець), що виконує функції продавця (виготовлювача) на підставі укладеного з ним договору та несе відповідальність перед споживачами в межах переданих йому функцій»; - «недоліком товару (роботи, послуги)» варто вважати відсутність у товару однієї з властивостей, що відносяться до числа істотних (недолік у вузькому змісті слова). Наявність такого недоліку дозволяє говорити про недоброякісність товару (роботи, послуги). Оскільки, загальна якість товару своє конкретне втілення одержує в понятті придатності, корисності, остільки поняття недолік може бути застосовано і до доброякісних товарів, що володіють всіма істотними властивостями товарів такого роду;
- «якість товару» являє собою сукупність його істотних властивостей, установлених відповідно до договору, нормативних актів, що встановлюють обов'язкові вимоги до їхньої якості, інформацією про товар, поширюваної виробником, виконавцем, продавцем і рекламодавцем.
5. Зроблено висновок, що якість виступає мірою придатності і корисності товару, роботи (послуги). 6. Запропоновано поширити категорії «продавець» та «виготовлювач товару» на й на осіб, що реалізують із дотриманням встановлених правил продукцію підсобного селянського господарства чи продукцію, вироблену власноруч: народні промисли, твори прикладного чи декоративного мистецтва, вироблену в інший спосіб. 7. Визначено, що суб'єктивне право на захист можна визначити як міру дозволеної поведінки уповноваженої особи, виражену в можливості самостійно або за допомогою юрисдикційних органів застосувати у відношенні зобов'язаної особи міри державно-примусового характеру з метою усунення перешкод у здійсненні регулятивного суб'єктивного права чи відновлення його у колишній стан. 8. Зроблено висновок, що цивільно-правовим засобам захисту прав споживачів властиві певні особливості, які передбачені законодавством про захист прав споживачів. Вони застосовуються, коли контрагент споживача порушив ті або інші права споживача. Ці засоби являють собою комплекс дій юридичного характеру, що тягнуть відповідну зміну прав і обов'язків і насамперед для порушника. Крім того, вони спрямовані на відновлення та (або) компенсацію порушених прав споживачів. Вибір конкретних засобів належить споживачеві. При цьому він не пов'язаний якими-небудь обмеженнями, за винятком випадків, прямо передбачених у законодавстві. Так, споживач вправі розірвати договір про виконання роботи (надання послуги), якщо у встановлений договором термін недоліки виконаної роботи (наданої послуги) не були усунуті виконавцем, або споживачем виявлені істотні недоліки виконаної роботи (зробленої послуги) або інші істотні відступи від умов договору. При порушенні прав споживачів може застосовуватися декілька засобів захисту. Наприклад, при розірванні договору закупівлі — продажу товару неналежної якості в судовому порядку споживач може вимагати: розірвати зазначений договір, стягнути збитки, неустойку і компенсувати моральну шкоду. Зазначені засоби, як правило, одночасно є правами споживачів.
Список опублікованих автором праць
за темою дисертації: 1. Письменна О.П. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), у системі зобов'язань за Цивільним кодексом України //Митна справа. - № 3. - 2006. – С. 93-97. 2. Письменна О.П. Деякі аспекти правового забезпечення прав споживача //Держава і право. Збір. наук. праць. - Серія «Юрид. і політ. Науки». - Вип. 31.- 2006. – С. 297-301. 3. Письменна О.П. Особливості відшкодування моральної шкоди, завданої неякісними товарами (роботами, послугами) //Актуальні проблеми політики. - Вип. 28. - Одеса, 2006. – С. 253-257. 4. Письменна О.П. Особливості цивільно-правового регулювання укладення договорів на відстані //Південноукр. правн. часопис. - 2006. -№ 1.- С. 124-125. 5. Письменна О.П. Відшкодування шкоди, завданої неналежною якістю товарів та послуг за цивільним законодавством України //36. тез наук. робіт учасників Всеукр. цивіліст. наук. конференції студентів та аспірантів, 24-25 лютого 2006 р. - Одеса, 2006. - С. 129-132. 6. Письменна О.П. Загальні засади відшкодування шкоди, завданої чужому майну, за римським приватним правом //Римське право і сучасність. Матеріали IV Міжнародної науково-методичної конференції, 19-20 травня 2006 р. - Одеса, 2006. – С. 143-144. 7. Письменна О.П. Нормативна основа забезпечення прав споживачів морських послуг //Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов'язаної з морем: Наук.-практ. конфер., 17 березня 2006 р. - Одеса, 2006. – С. 120-121. | 