У цілому серед висновків, зроблених у дисертації, найважливішими є такі: На підставі аналізу різних поглядів учених на юридичну природу та сутність актів застосування права дається авторське визначення цього поняття, під яким розуміється прийняте в установленому правовими нормами порядку творче, юридично владне, формально-закріплене індивідуальне рішення уповноваженого суб’єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), яке приймається в результаті розгляду конкретної справи і встановлює, змінює чи припиняє права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або визначає міру відповідальності осіб за вчинене ними правопорушення. Дослідивши існуючі точки зору з проблеми класифікації функцій правозастосовних актів дисертант зробив аргументований висновок про те, що найбільш вдалою є класифікація функцій актів застосування аналогічно функціям права, які розподілені на загальносоціальні та спеціально-юридичні. До групи загальносоціальних функцій віднесено: функції фіксації, динамічну, функцію управління, а також інформаційну і виховну функції. До групи спеціально-юридичних функцій правозастосовних актів віднесені функції юридичного факту, індивідуалізації суб’єктивних прав та обов’язків, а також правозабезпечувальну та правокомпенсуючу функції. У процесі здійснення юридичної діяльності значну роль відіграють правові (юридичні) акти, які розподілені на чотири різновиди: 1)нормативно-правові акти; 2)інтерпретаційні акти нормативного чи індивідуального характеру; 3) акти застосування права; 4) акти реалізації прав та обов’язків. Акти, які віднесені до третьої та четвертої груп, є актами індивідуального регулювання. В системі індивідуальних актів особливе місце посідають правозастосовні акти, які є підсумковим результатом правозастосовної діяльності та ніби акумулюють у собі всі її характерні особливості, виконуючи піднормативно-регулюючу роль в детальній організації впорядкування суспільних відносин. На підставі аналізу композиції правозастосовного акта, здобувач дійшов висновку, що вона зумовлена змістом, характером і призначенням. Композиція – це основний елемент зовнішньої форми структури юридичного тексту правозастосовного акта, який розглядається в двох видах: композиція внутрішня і композиція зовнішня. Ефективність правового регулювання взагалі, індивідуального регулювання зокрема, в значній мірі залежить від юридичної техніки викладення тексту правових актів, яка має певну специфіку для правозастосовних актів, з урахуванням особливостей їх завдань та функцій. Автор аргументовано доводить, що правозастосувач при викладенні тексту акта застосування права повинен прагнути до його оптимізації. В межах оптимізації виділено два основних блоки – уніфікацію і регламентацію. Уніфікація правозастосовних актів покликана зводити документування до однаковості, раціонально скорочувати елементи змісту і форми тексту. Виділено два аспекти регламентації створення текстів правозастосовних актів: регламентацію структури смислових компонентів; регламентацію структури речень і вибору лексико-семантичних одиниць. Якість та ефективність правозастосовного акта, як акта індивідуального регулювання, в значній мірі залежить від правильно обраної термінології та стилістичного викладу цього правового документа. Вимоги, які висуваються до термінології правозастосовних актів, поділені на загальні (стосуються всіх правових актів) і спеціальні (стосуються тільки актів застосування права). Аналізуючи стилістику правозастосовного акта, автор дійшов висновку, що вона охоплює всі рівні мови: лексику, морфологію, синтаксис, які є складовими офіційно-ділового стилю викладення тексту правозастосовного акта. З метою підвищення якості, законності та ефективності правозастосовних актів, стверджує здобувач, необхідно здійснити такі заходи, які в найбільш узагальненому вигляді можна поділити на дві групи: 1) заходи, пов’язані з підвищенням ефективності всієї правозастосовної діяльності і перш за все судової діяльності, оскільки саме судові рішення є найпоширенішими засобами індивідуального регулювання, а від діяльності суду в найбільшій мірі залежить розв’язання питань забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина; 2) заходи, пов’язані з удосконаленням форми та змісту текстів правозастосовних актів, як актів індивідуального регулювання. Аналіз судової практики сучасної України дає підстави зробити висновок, що вона не завжди узгоджена та єдина, а її колізійність не сприяє однаковому праворозумінню у суспільстві, і, відповідно, деформує правову свідомість та правову культуру як суб’єктів судових правовідносин, так і всіх громадян, що, безумовно, впливає на їхню правову поведінку. Здобувач стверджує, що впровадження однакового застосування судами законодавства та прийняття об’єктивних правозастосовних рішень в Україні доцільним було б, з урахуванням західноєвропейського досвіду, не тільки активно використовувати прецедентні судові рішення Європейського Суду з прав людини як джерела права, а й поступово запроваджувати в практику національних судів використання не тільки міжнародних, але і, в разі потреби, національних судових прецедентів. Першим кроком для узаконення правового прецеденту можуть стати керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України (при наданні їм офіційної юридичної сили), як важливий засіб забезпечення однаковості прийняття індивідуальних правозастосовних рішень, оскільки правові підстави для цього в сучасній Українській державі вже частково створені. При розгляді заходів, пов’язаних з удосконаленням змісту та форми текстів правозастосовних актів, як актів індивідуального регулювання, зазначається, що більш детальна регламентація змісту і форми правозастосовних актів може в значній мірі звести до мінімуму можливості помилок і зловживань на етапі винесення індивідуального рішення. Крім того, детально викладений зміст нормативного акта може стати алгоритмом дії правозастосувача. Виконання правозастосувачем вимог, встановлених нормативно-правовим актом відносно змісту та форми, надає правозастосовному акту такі якості, які необхідні для законності, обґрунтованості та доцільності правозастосовних рішень. Реалізація перерахованих висновків і пропозицій дозволить послідовно витримувати курс на створення правової держави, суттєво підвищить авторитет Конституції України, інших нормативно-правових та правозастосовних актів, а також, відповідно, авторитет судових та інших правозастосовних органів. Це в свою чергу дозволить громадянам Української держави зрозуміти її курс по зміцненню законності та правопорядку, усвідомити свої права та можливість широко користуватися ними, а в разі потреби – звертатися за їх захистом до відповідних компетентних органів. |
