У ході проведеного дослідження отримані наступні результати: із залученням низки раніше не запроваджених до наукового обігу України та Білорусі цінних джерел проаналізоване поняття нації в історично-філософському контексті; з’ясовано, що релігійна роз’єднаність білоруських національних еліт у ХІХ ст. (римо-католики/православні) підсилювалася відмінностями у мовній, культурній, правовій самосвідомості, а також у світоглядних настановах. Причини запізнілості білоруського національного руху у порівнянні з національними рухами сусідніх націй у XIX ст. пояснюються, крім релігійної роз’єднаності білоруських національних еліт, також особливостями імперської культурної політики, спрямованої на блокаду вищої освіти на території Білорусі, мовну русифікацію и всебічний контроль над несанціонованою згори культурною активністю. Зазначено, що білоруський національний проект народився в умовах наростання модернізації, розпочатої з імперського центру; визначене інтелектуальне середовище, в якому відбувалося ідейне становлення провідних білоруських національних ідеологів XIX вст., у тому числі Ф. Богушевича, – сприйнята за польського посередництва доктрина культурного націоналізму, а також власне тодішній польський націоналізм з такими його атрибутами, як месіанізм, соціальний радикалізм тощо, і ранній український націоналізм у редакції П. Куліша, М. Костомарова та Т. Шевченка. Наголошено, що, незважаючи на свій радикальний конфлікт із попередніми “літературними процесами” в Білорусі, Богушевич як письменник частково залишився носієм сублітературної традиції, але як національний ідеолог він зробив рішучий крок уперед, до вироблення відносно цілісної національної свідомості, що не втратила свого націоналізуючого значення аж до сьогодні. визначено, що елементами білоруської національної самосвідомості, пропагованої білоруськими національними ідеологами, були месіанізм, соціальний радикалізм, культ рідної мови, романтична міфологізація історії з неодмінним міфом золотої доби. Специфічно східноєвропейська особливість цієї самосвідомості полягала в тому, що притаманний їй месіанізм мав негативний характер. Національна винятковість убачалася в тому, що Білорусь “споконвік нікого не била, не захоплювала, тільки захищалася”, і що білоруси, попри всі історичні негоди, дожили до сучасності. на матеріалі художніх текстів розкрита специфіка усвідомлення білорусами своєї відмінності від представників інших націй. У другій половині ХІХ ст. перші мали порівняно розвинуте усвідомлення своєї етнічної своєрідності і одночасно не володіли національною свідомістю, що формувало не позитивну, а негативную національну ідентификацію індивіда: він не “поляк”-“москаль”-“єврей”-“німець”, але ще не білорус. |