Анотація до роботи:

П’ятун В.В. Проблема взаємозв’язку душі і тіла у філософії Нового часу. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація є історико-філософським аналізом проблеми взаємозв’язку душі і тіла в контексті західноєвропейської філософської традиції. Головна ідея дисертації полягає у дослідженні двох протилежних парадигм розуміння взаємозв’язку душі і тіла – суб’єктно-об’єктної та трансценденталістської, що в сукупності визначають специфіку філософського дискурсу стосовно розуміння людського „Я” .

Взаємовплив двох протилежних парадигм взаємозв’язку душі і тіла у філософії Нового часу завжди інтенціональний, тобто такий, що розмірковується, осмислюється. Передумовою цієї інтенціональності є фактичний взаємовплив душі і тіла людини, індивіда, особистості. Аналіз даної проблеми показав, що зміст кожної з розглянутих парадигм виявив свою автономність щодо конкретних проявів взаємозв’язку душі і тіла.

Джерела суб’єктно-об'єктної парадигми експлікуються у філософському контексті античності, зокрема в онтології та психології Арістотеля. Вони містять вихідні характеристики розуміння взаємозв’язку душі та тіла як специфічних сутностей, які можна розглядати як відносно самостійні та аналізувати в межах конкретних наук. Трансценденталістська парадигма взаємозв’язку душі і тіла найбільш яскраво представлена у метафізичних системах Р. Декарта, Б. Спінози та Г. Лейбніца.