Проведене дослідження лінгвоукраїнознавчих зацікавлень Ватрослава Ягича виявило, насамперед, що вони охоплюють три відносно самостійні напрями. Перший – це власне лінгвоукраїністичні розвідки вченого, здебільшого у його студіях з історичної граматики російської мови. Другий – широкі та багатогранні зв’язки професора В. Ягича з українськими ученими-мовознавцями, на яких він мав, без сумніву, величезний вплив. Третій напрям – численні статті лінгвоукраїністичного змісту українських і зарубіжних учених у часописі “Архів слов’янської філології”. У відомих “Чотирьох критико-палеографічних статтях” (1884) та “Критичних замітках з російської мови” (1889) В. Ягич переконливо виступив проти відновленої О. Соболевським теорії М. Погодіна про великоруськість давніх полян, які, на думку цих учених, мігрували від татарської навали на північ, а київські землі після XIV ст. були заселені вихідцями з Галичини та Карпат. Дещо пізніше в “Архіві слов’янської філології” (1898) учений опублікував власні розвідки про “Деякі спірні питання” слов’янського мовознавства. Одне з цих спірних питань – стосунки української та російської мов у історичному контексті. Висновок автора такий: руські наріччя дуже поступово переходять одне в одне цілком відповідно до їх географічного розташування, а це означає, що міграційні процеси пізніших століть не вплинули суттєво на первісне групування давньоруських племен за їх діалектними особливостями. Лінгвоукраїністичні зацікавлення В. Ягича, хоч і не простежувалися в окремих працях, загалом стосувалися трьох галузей: 1) історії розвитку української мови у зв’язку з історією України (дві розвідки та епістолярій); 2) історичної граматики української мови, пов’язаної з дослідженнями давньоруської писемності (три розвідки); 3) історії української мовознавчої науки (“Історія слов’янської філології”). Підготовка “Енциклопедії слов’янської філології” сприяла налагодженню нових контактів В. Ягича з українськими мовознавцями. Лінгвістичний відділ цього першого наукового славістичного видання мав містити, згідно з планом В. Ягича, два україністичні розділи: огляд українських говорів та нарис історії української літературної мови. Остання “українська” сторінка в науково-видавничій спадщині В. Ягича – статті лінгвоукраїністичної проблематики, що він їх редагував і публікував у своєму “Архіві слов’янської філології”. За нашими підрахунками, загалом у 42-х томах щорічника було опубліковано близько 60 українознавчих статей і рецензій, з них половина присвячена власне мовознавчим питанням. Цілком у контексті тогочасного бурхливого розвитку в Україні діалектологічних досліджень ця галузь була найповніше репрезентована і в “Архіві”. Так, фонетико-граматичні особливості західноукраїнських діалектів тут обговорено в трьох статтях (І. Верхратського – “Про наріччя галицьких лемків” та “Наріччя району Угерці, біля Ліско”, О. Броха – “До малоруської в Угорщині”) і трьох рецензіях (В. Ягича, В. Вондрака, А. Маргуліса); лексико-етимологічні – у п’яти статтях (І. Верхратського – “Звідки походить назва «бойки»?”, С. Стоцького – “Внесок до народної етимології малоруської мови”, А. Бонкала – під такою самою назвою, К. Ганкевича – “Внесок до народної етимології малоруської мови”, О. Калужняцького – “Літочислення і назви місяців у гуцулів”) та двох рецензіях (О. Брюкнера, Ф. Корша). Досить виразно в славістичному часописі В. Ягича відбилися перші кроки становлення української акцентології (чотири статті: К. Ганкевича – “Внесок до вчення про малоруський акцент” та “Про наголос дієслів в українській мові”, І. Верхратського – “Ще один внесок до наголосу в малоруській мові”, І. Гануша – “Про наголос іменників у малоруській мові”). Інші галузі української лінгвістики в “Архіві” представлені доволі спорадично: дві студії з історичної граматики (О. Колесса – “Діалектологічні ознаки південноруської пам’ятки «Житіє св. Сави»”; О. Шахматов – “Як у малоруській мові зникла палаталізація приголосних перед е та і”; частково – рецензії В. Ягича, В. Облака, Г. Онишкевича), а також дві студії з граматики української літературної мови (С. Смаль-Стоцького –“Про дію аналогії у відмінах іменників у малоруській мові” та “Вид інтенсивної дії в українській мові”; а також рецензії О. Брюкнера, К. Ганкевича, В. Облака). Досліджень із синтаксису чи, скажімо, орфографії української мови в “Архіві слов’янської філології” немає. Аналіз трьох напрямів лінгвоукраїнознавчих зацікавлень В. Ягича переконливо доводить вагомий вплив видатного хорватського славіста на розвиток української мовознавчої науки останньої чверті XIX – початку XX ст., що її він розглядав як вимірник культурного рівня й рушійну силу інтелектуального поступу народу, який цю науку творив. | 