Таким чином, результати представленого дослідження сучасної інтерпретації змісту співвідношення філософії історії та конкретно-історичних досліджень на матеріалі слов’янофільської історіографії (ХІХ ст.) полягають у наступному: – установлено, що теоретичні акценти, зроблені слов’янофільськими істориками в їх конкретно-історичних дослідженнях, знаходяться у прямій і безпосередній залежності від особливостей слов’янофільської філософсько-історичної теорії та гносеології слов’янофілів; – з’ясовано, що останні зазнали на собі значний вплив німецької класичної філософії, особливо – гегельянства. – проаналізовано сутність реконструктивного, емпіричного та теоретичного рівнів конкретно-історичних досліджень в цілому; – показано, що як на теоретичному, так і на емпіричному рівні конкретно-історичних досліджень останні можуть вступати з філософією історії у складні співвідношення. Установлено, що у першому випадку результатом такого співвідношення можуть постати спеціальні, конкретно-історичні теорії, у другому (якщо відсутні емпіричні дослідження з певної історичної проблеми) – філософсько-історичні (але не навпаки). У зв’язку з вищевстановленим дисертантом виявлено наступні варіанти співвідношення філософії історії і конкретно-історичних досліджень (на матеріалі слов’янофільської історіографії в цілому): 1) – по-перше, – філософія історії слов’янофілів, розглядаючи історичний вимір буття людини, реалізує свою онтологічну функцію і постає у історіософському аспекті; – по-друге, – їх філософсько-історична теорія, що є метою пізнання історичної дійсності, разом із слов’янофільськими гносеологічними наробками постає у гносеологічному аспекті свого змісту, виконуючи функцію філософської теорії історичного пізнання. При цьому пізнавальний рух простежується у напрямку від сукупності історичних знань і гносеологічних наробок (переважно загальних принципів пізнання в цілому) з наступним більшим ступенем узагальнень – до філософії історії. Такий варіант, зокрема, було реалізовано переважно у дослідницький практиці теоретиків слов’янофільства І. В. Киреєвського та О. С. Хом’якова, а також у панславістській концепції М. Я. Данилевського. 2) У другому варіанті цього співвідношення філософія історії зберігає характеристику філософської теорії історичного пізнання. Але тепер чітко простежується зворотній пізнавальний рух – у напрямку від філософсько-історичної теорії до сукупності історичних знань і гносеологічних наробок (вже переважно до конкретних принципів й методів пізнання історичної реальності) з наступним меншим ступенем узагальнень – до конкретних, прикладних історичних досліджень. Тут філософія історії виконує методологічну функцію у конкретно-науковому історичному аналізі. Цей варіант співвідношення філософії історії й конкретно-наукового аналізу історичного матеріалу простежується у історичних працях, зокрема, таких слов’янофільських дослідників, як А. С. Будилович, О. Ф. Гільфердинг, В. А. Єлагін, О. М. Іванцов-Платонов, О. С. Клєванов, В. І. Ламанський, В. К. Надлєр, Є. П. Новіков. – Дисертантом з’ясовано, що методологічні принципи слов’янофільських конкретно-історичних досліджень є механізмом безпосередньої реалізації історіософських ідей у науково-дослідницькій роботі (у рамках окремої, зокрема, слов’янофільської течії соціально-філософської думки); – визначено, що слов’янофільські дослідники у ході своїх теоретичних і науково-практичних пошуків виробили власний принцип дослідження історії, згідно з яким – тип релігії народу постає домінантою духовної культури і суспільних відносин даного народу. Саме цей принцип, з одного боку, – є найважливішою складовою усієї філософсько-історичної концепції слов’янофілів. З іншого боку – було покладено у основу методології їх конкретно-історичних досліджень; – з’ясовано, що у своїй дослідницькій практиці аналізу історичного минулого слов’янофіли застосували принцип історизму, але знову – таки у притаманному слов’янофільській філософії історії романтичному осмисленні його . Згідно змісту цього принципу (в його романтичній інтерпретації) історичне минуле постає у очищеному від негативних і неприйнятних для слов’янофільських авторів елементів вигляді. Саме цим, а не звичайним прагненням суб’єктивно подати історичну дійсність у бажаному світлі, обумовлена певна ідеалізація слов’янофілами, зокрема, середньовічних слов’янських суспільств. – Обґрунтовано, що зміст філософії історії (як галузі філософського знання) в її методологічному аспекті вміщує у собі різні форми та засоби гносеологічних конкретизацій загальноісторіософських передумовних споруджень у дослідницькій практиці наукового історичного аналізу. – Вияснено, що можна розрізняти також філософію історії у історіософському аспекті її змісту, як загальнофілософську концептуальну базу уявлень про історичне буття, та філософію історії у значенні методології конкретно-наукового дослідження, як певний рівень практичної реалізації загальноісторіософських теорій. – Показано, що методологічні принципи дослідження історичної дійсності, вироблені в рамках певної, зокрема, слов’янофільської течії соціально-філософської думки Росії ХІХ ст., постали засобом реалізації додаткового, наукового обґрунтовування як слов’янофільських історіософських ідей (передусім – ідеї слов’янської єдності), так і слов’янофільської ідеології у цілому, у тому числі, – і більш пізніших панславістських концепцій. Останнє особливо актуалізує у сучасних умовах історичного розвитку слов’янських народів необхідність об’єктивного, теоретичного аналізу слов’янофільського конкретно-наукового і філософського досвіду осмислення історії. | 