Харламова Анна Олександрівна. Проблеми сталого землекористування в трансформаційний період (національний та глобальний зріз) : дис... канд. екон. наук: 08.08.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. — К., 2006. — 220арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 204-220.
Анотація до роботи:
Харламова А.О. Проблеми сталого землекористування в трансформаційний період (національний та глобальний зріз). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена розробці теоретико-методологічних основ та удосконаленню методичних підходів до формування системи сталого землекористування в умовах трансформації економіки України. В роботі поглиблено поняття «стале землекористування», сформульовано сутність його соціально-економічних та екологічних категорій і обґрунтовано їх зміст. Здійснено еколого-економічну оцінку земельно-ресурсного потенціалу України, проведено його порівняльний аналіз у світовому вимірі. Розроблені і обґрунтовані напрямки і режим системи сталого землекористування в умовах переходу до ринкової економіки.
Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання у вигляді розробки методологічних засад і методичних положень, поглибленні понятійно-термінологічного апарату та обґрунтуванні нової парадигми землекористування за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки. Головні наукові та практичні результати роботи такі:
В період трансформації економіки необхідне теоретичне та методологічне обґрунтування принципів землекористування, а це вимагає ґрунтовних економічних досліджень і розробки системної методології для оптимального поєднання внутрішньої і зовнішньої політики у сфері реформування земельних відносин та розвитку ринкової економіки. Земельна реформа, методологія якої повинна базуватися на об'єктивних законах природи і суспільства та відповідних економічних механізмах, здатних реалізувати її в господарській практиці, має забезпечити охорону і найбільш раціональне використання земельних ресурсів, підвищення родючості землі, її роздержавлення та приватизацію, право власності кожного громадянина на землю, розвиток різних форм господарювання.
Пріоритетною формою в період до ринкової економіки виступає індивідуальна форма власності на землю, яка базується на приватній власності і носить локальний характер. Друга форма - регіонально-територіальна. Вона базується на комунальній (муніципальній) власності і носить регіональний характер. Основою третьої - суспільної форми земельних відносин - є загальнодержавна власність на землю і вона носить національний характер.
В умовах реформування земельних відносин відбувається зростання проблем, пов'язаних із погіршенням якісного стану і деградацією сільськогосподарських земель. В окремих регіонах ці процеси набули настільки загрозливого характеру, що відновлення деградованих земель і повернення їх в активне господарське використання при дефіциті коштів являє собою складне завдання. В умовах відсутності фінансових і матеріально-технічних можливостей переважним чинником посилення деградації ґрунтового покриву стає виснажливе сільськогосподарське використання земель. Причиною цьому є різке скорочення державного фінансування програм і заходів щодо відтворення і підвищення родючості ґрунтів, здійснення протиерозійних заходів, меліорації земель, мінімальне внесення мінеральних і органічних добрив, припинення робіт щодо захисту земель від забруднення. Таким чином, несприятливі зміни якісного стану земель обумовлюють скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.
Основними причинами різкого загострення екологічних проблем в Україні є: екологічно не виважений екстенсивний і незбалансований розвиток продуктивних сил та виснажлива експлуатація природних ресурсів, як результат цього розвитку; нераціональна, з точки зору екології, структура економіки; всеохоплююча криза народного господарства й ігнорування екологічних імперативів з боку майже всіх товаровиробників; техніко-технологічна та організаційна відсталість суспільного виробництва і нерозвиненість екологічної інфраструктури в державі; зародковий характер економічного механізму природокористування та реалізації природоохоронних заходів; відсутність прогресивного і досить повного законодавчо-правового поля регулювання й управління ресурсно-екологічною безпекою на національному рівні та нормативно-методичного супроводження законодавчих актів для регіональних і місцевих органів влади.
Теоретичні та практичні результати дослідження доводять необхідність розробки нової парадигми розвитку земельних відносин - сталого землекористування як органічної складової сталого розвитку економіки. Система сталого землекористування - це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, раціоналізацією землекористування, задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. За своїм змістом ця концепція вільна від ідеології та догм. Мета її полягає у гармонізації процесу еволюційного розвитку природи і суспільства (при активній участі населення), створення оптимальних умов для ефективного землекористування, недопущення подальшої деградації земель, забезпечення здорової життєдіяльності на землі нинішніх і наступних поколінь.
Для досягнення сталого землекористування важливим є додержання таких принципів: раціоналізація землеволодіння та землекористування; охорона земель; своєчасна ліквідація та попередження негативного впливу деградованих земель на здоров'я і добробут населення, навколишнє середовище; забезпечення соціально-економічних інтересів землекористування та їх гармонізації з екологічною складовою; збереження землі як природного ресурсу, основи життєдіяльності українського народу.
Автором запропонована модель сталого землекористування, яка передбачає поєднання економіки, соціальної сфери і екології землекористування шляхом ефективної реалізації економічних інтересів землевласників та землекористувачів, поліпшення соціальних умов їх існування з вирішенням проблеми деградації земель на основі екологічного, історичного, наукового збереження навколишнього середовища, охорони природних територій в їх природному стані та забезпечення самодостатності біорізноманіття.
З метою забезпечення сталого землекористування державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати: реформування відносин власності на землю; організацію ефективного управління земельними ресурсами; удосконалення системи реєстрації, грошової оцінки й оподатковування землі; екологізацію та оптимізацію землекористування.
Публікації автора:
Статті у наукових фахових виданнях:
Харламова А.О. Регіональна політика на сучасному стані розвитку країни // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - Ч. 2. - С. 242-245.
Харламова А.О. Бізнес та екологія: можливості компромісу // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - С. 335–339.
Харламова А.О. Система забезпечення сталого землекористування // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - С. 298-301.
Харламова А.О. Проблеми реалізації права власності на землю // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - Ч. 2. - С. 82-94.
Харламова А.О. Шляхи переходу на принципи сталого землекористування // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - С. 115–121.
Матеріали наукових конференцій:
Харламова А.О. Реформування земельної політики в контексті національної безпеки України // Матер. міжнар. наук.–теор. конф. «Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні»: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2006. - Ч.2. - С. 267–269.
