Анотація до роботи:

Приходченко Л.Л. Проблеми становлення політичного лідерства на регіональному рівні (на прикладі Південного регіону). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Українська Академія державного управління при Президентові України, Київ, 2002.

У дисертації вперше в Україні системно проаналізовано процес становлення й формування регіонального політичного лідерства, виявлено його етапи, специфічні особливості й провідні тенденції. Автором запропонована модель процесу формування потенційних політичних лідерів для державного управління регіонального рівня, орієнтовану на творчий розвиток особистості, виявлення й формування лідерських якостей і навичок адміністрування.

У роботі обґрунтовано застосування системного підходу до визначення місця й ролі регіонального політичного лідерства в процесі впливу на державне управління, їх взаємодію, що складає один із головних аспектів функціонування системи державного управління, має прямий і опосередкований вплив на ефективне управління діяльністю виконавчої влади.

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що в перехідних суспільствах регіональне політичне лідерство набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення. Політичні лідери виступають як ініціатори перетворень і є ключовими фігурами успішного проведення адміністративної реформи на демократичних засадах. Вони формують стратегію розвитку регіону, визначають засоби її реалізації, тому взаємодія політичного лідерства й державного управління розглядається як основна проблема підвищення управлінської здатності суспільства, що сприяє стабільному й поступальному розвитку нашої держави.

Це пов’язано з тим, що політичне лідерство як вищий рівень лідерства:

створює механізм і конкретні способи реалізації влади, оскільки відображає політичні процеси й відносини у вищих структурах влади;

фіксує владні відносини між суб’єктом і об’єктом державного управління.

Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків і рекомендацій, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Необхідність ефективної реалізації адміністративної реформи в системі державної служби, запровадження Концепції державної регіональної політики й окремих методологічних і науково-методичних законодавчих документів є основним чинником підвищення фахового рівня управлінського потенціалу і створення в Україні інституту політичного лідерства. Взаємодія регіонального політичного лідерства й державного управління складає один з аспектів функціонування системи державного управління, має прямий і опосередкований вплив на ефективність управлінської діяльності органів влади.

2. Сучасне регіональне політичне лідерство є нечисленною групою політиків, які володіють монополізованим правом на прийняття стратегічно важливих для регіону рішень. Це особи, які мають формально-посадовий статус, пов’язаний з отриманням влади, виконують суб’єктну діяльність соціально-політичної ролі й цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку певних соціальних груп у межах регіону.

3. Результати розгляду взаємодії державного управління й регіонального політичного лідерства в межах системного підходу свідчать про специфічну особливість їх взаємовпливу в тому, що регіональне політичне лідерство в системі державного управління складається з двох, тісно пов’язаних, але різних, частин:

власне політиків (які можуть бути суто керівниками чи поєднувати адміністративні навички з лідерськими якостями);

чиновників (які можуть бути бюрократами, послідовниками чи репрезентувати неформальне лідерство).

Саме це роздвоєння зумовлює основні внутрішні протиріччя, що впливають на ефективність управлінської діяльності. Цей взаємозв’язок регіонального політичного лідерства з державним управлінням на місцях, їх взаємовплив складає лише один з аспектів функціонування системи “лідер – чиновник”, а відтак і всієї системи державного управління.

4. Аналіз динаміки взаємовідносин між центром і регіонами дав підстави виокремити етапи становлення регіонального політичного лідерства й визначити його специфічну особливість – елітарність, пов’язану з рекрутуванням із політико-адміністративної еліти, яка зумовлює його специфічні особливості:

створення регіонів, які одночасно є і центром, і провінцією, при цьому роль провінції як кузні політичних кадрів підвищується;

статусність регіональних політичних лідерів, що виникає у зв’язку з визнанням посад голів облдержадміністрацій і їх перших заступників політичними;

відсутність у політичному середовищі України нових лідерів, а відтак ротації кадрів, про що свідчить тенденція повторного використання політиків, які розпочинали реформи в країні, але потім були виключені з цього процесу;

перебування регіонального політичного лідерства в пошуках оптимальних форм самоорганізації і захисту власних інтересів, що призвело до набуття досвіду й самостійності регіональним політичним лідерством, сприйняття своєї ролі не як чиновника, а як діяча регіонального масштабу.

5. Історико-логічне відтворення процесу становлення й формування регіонального політичного лідерства в державному управлінні періоду утвердження незалежності держави, з’ясування факторів, що зумовили специфіку такого розвитку, дають можливість виявити й узагальнити його провідні тенденції.

6. Інституалізація. Процес виявлення, відбору лідерів, їх просування до влади відбувається в межах певних інститутів. Цей формальний, інституційний аспект є ведучим у державно-управлінській діяльності, оскільки в сучасних умовах навіть харизматична особа без опори на організацію навряд чи зуміє досягти політичного Олімпу. Інституційні структури державного управління, в яких доводиться діяти політичним лідерам, мають прямий і непрямий впливи на результати їх діяльності, кожний з яких здатний посилювати чи обмежувати вплив лідера на послідовників і населення.

7. Легітимізація. Міра економічної ефективності діяльності політичних лідерів, що перебувають на державних посадах, буденною свідомістю пересічного громадянина сприймається як економічний розвиток регіону і власний життєвий рівень. Концентрація активності лідерів на економічних і соціальних проблемах регіону пояснюється тим, що ефективність діяльності, спрямованої на забезпечення економічної стабільності, соціальної справедливості, зростання рівня життя й добробуту найбільше сприяє зростанню авторитету й легітимності.

3. Прагматизація. Поява розмитого типу лідера, швидка трансформація за політичними уподобаннями й орієнтаціями відходить у минуле. Тяжіння до прагматизму зумовлює необхідність виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прибічників рішучих заходів.

4. Професіоналізація. Управлінська діяльність потребує спеціальних знань, навичок і досвіду, тим більше політична, коли від компетентності й професійності керівних кадрів залежить доля великих верств населення. Окрім цього, реформування, що відбувається в усіх сферах життєдіяльності нашого суспільства об’єктивно зумовлює необхідність і актуальність виявлення й формування в молоді лідерських якостей.

6. Реальною можливістю виявлення якостей і емоційних здібностей, яких можна набути або розвинути шляхом поглиблення теоретичної підготовки й наполегливої праці, підтримки потенційних лідерів, формування в них навичок професійної управлінської діяльності є створення центру дослідження регіонального політичного лідерства при кафедрі філософських і соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України.

7. Проведення констатуючого експерименту зафіксувало реалії виявлення й формування лідерів у системі національної освіти, зокрема вищої та післядипломної, надало можливість диференціювати рівні, на яких сьогодні триває процес їх формування в Україні і стверджувати, що відбувається він в умовах відсутності контролю за методичним забезпеченням, за винятком вищих навчальних закладів, де відбувається підготовка магістрів за державним замовленням.

8. Подальша широка демократизація суспільства, шляхом повного подолання командно-бюрократичних, волюнтаристських методів політичного керівництва й управління, утвердження демократичних традицій і норм, сучасної політичної культури й поведінки людей можлива за умови створення системної, комплексної підготовки професіоналів управлінської діяльності, за якої засвоєні політичні знання стали б логіко-методологічним інструментом для глибокого аналізу й оцінки політичних процесів, пошуку оптимальних шляхів вирішення тих чи інших політичних завдань.

9. Процес формування політичних лідерів для державного управління має відбуватися за умови планомірності, чіткої продуманості й цілеспрямованості програми їх підготовки, врахування зовнішніх і внутрішніх чинників, взаємодії трьох суб’єктів: того, хто навчається, навчального закладу й державного органу, зацікавленого в кваліфікованому спеціалістові.

Публікації автора:

1. Приходченко Л. Вплив ціннісних орієнтацій та нормативних уявлень виборців на створення іміджу політичних лідерів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Вип. 2. - О. : ОФ УАДУ, 1999. – С. 335 – 340.

2. Приходченко Л. Газетні публікації як засіб впливу на громадську думку // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 1. – С. 141 – 149.

3. Приходченко Л. Державний службовець, суспільство і громадянин: у пошуку доброї етичної поведінки // Аналітичні записки розробки напрямків державної політики / Укл. В.Є Романов, О.І. Кілієвич. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 186 – 193.

4. Приходченко Л. Легітимність як результат узгодження ціннісних орієнтацій населення та регіональних політичних лідерів // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – Вип. 8. – О.: ОФ УАДУ, 2001. – С. 75 - 83.

5. Приходченко Л. Науковий стиль – життєва необхідність кожного лідера // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 130 – 134.

6. Приходченко Л. Особливості взаємодії та взаємовпливу регіонального політичного лідерства і державного управління // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. - Т. 3. – К.: Б.в., 2001. – С. 251 – 254.

7. Приходченко Л. Роль етики у формуванні нової культури управління // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – С. 247 – 253.

8. Приходченко Л. Case-Study в системі підготовки політичного лідера нового типу: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 2: В 4 ч. – Ч. 4. – С. 437 – 446.

9. Приходченко Л. Соціально-психологічна природа політичного лідерства // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – Вип. 5. – О.: ОФ УАДУ, 2001. – С. 83 – 92.

10. Приходченко Л. Технології іміджування як складова управлінської діяльності держслужбовців // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Вип. 4. – О., 2000. – С. 90 – 95.

11. Приходченко Л. Феномен лідерства в держслужбі // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Л.: ЛФ УАДУ, 2001. – № 5. – С. 238 – 244.

12. Якубовський О.П., Приходченко Л.Л. Кадри, еліти, лідерство в державному управлінні. – О.: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. – 173 с. – Авторських. – С.72 – 145