1. Система Організації Об'єднаних Націй є сьогодні основним інститутом захисту прав людини. За роки свого існування ООН внесла істотний вклад у розвиток міжнародного співробітництва у цій галузі, у пошуки шляхів та методів припинення порушень прав людини, формування ефективних гарантій забезпечення цих прав і створення належних умов життя людей в усьому світі. Саме під егідою ООН була створена універсальна система захисту прав людини. Особливе значення стосовно цього має діяльність ООН, пов'язана з розробкою міжнародних документів у галузі прав людини. На даний момент в рамках ООН підготовлено і прийнято понад сімдесят таких документів і, таким чином, сформувалася досить широка система міжнародно-правових актів, спрямованих на забезпечення і захист прав людини. ООН розробила базові документи, які декларують універсальність та невід'ємність прав людини. Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права є ядром інструментів ООН у галузі захисту прав людини. Основні положення та принципи цих документів і нині залишаються актуальними. Вони, зокрема, знайшли широке відображення в Заключному акті Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі та в Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради. 2. Головні органи Організації Об'єднаних Націй, які діють у сфері прав людини являють собою універсальну систему захисту прав людини. Від її належного функціонування залежить попередження та вирішення багатьох міжнародних конфліктів та суперечок. Проте, у деяких випадках з тих чи інших міркувань Організація Об'єднаних Націй не вживає необхідних заходів, в той час як реакція міжнародного співтовариства на випадки порушення прав людини має бути швидкою та ефективною. Це наводить на думку, що сьогодні існує потреба у реорганізації системи діяльності органів ООН у галузі прав людини. Щодо договірних органів, то масштаб їх діяльності постійно розширюється, але суттєвим недоліком є те, що більшість з них дублюють роботу одні одних. Наприклад, Комітет з прав людини розглядає такі питання, як заборона дискримінації та рівність перед законом, які обговорюються майже всіма іншими договірними органами. Негативним моментом є паралельність у роботі договірних та головних органів ООН. Так, надання доповідей вимагають від держав не тільки договірні органи, але й низка головних органів ООН, а також спеціалізовані установи Організації. В результаті марно витрачаються кошти та людські ресурси. Ще одна причина недостатньої ефективності роботи договірних органів полягає в тому, що міжнародні угоди з прав людини наділили їх недостатніми повноваженнями. Суттєвим недоліком є також те, що держави не подають свої доповіді вчасно, не надсилають відповіді на запит про додаткову інформацію, фальсифікують статистику, прикрашають картину виконання взятих на себе зобов'язань. Переважна більшість різноманітних рекомендацій, зауважень, зроблених як головними, так і договірними органами ООН, державами не виконується, не проводиться контроль за їх забезпеченням. Водночас у рамках ООН створюються додаткові органи в галузі прав людини, розробляються нові міжнародні угоди з даної проблеми. Зважаючи на це, було б доцільним об’єднати низку договірних органів та зробити певні застереження до чинних міжнародних договорів. 3. Незважаючи на прийняття важливих і значущих документів, права жінок сьогодні порушуються майже в усіх сферах. Одним з найбільш брутальних порушень прав людини в наш час є глобальна за своїми масштабами торгівля людьми, особливо жінками та дітьми, з метою їх сексуальної експлуатації або використання на примусових роботах. За прибутковістю цей вид "бізнесу" посідає третє місце після незаконного обігу наркотиків та зброї. Конвенція ООН "Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами" на сьогодні є єдиним чинним міжнародним актом універсального характеру, що стосується безпосередньо боротьби з торгівлею людьми. Проте, цей документ має низку недоліків. Головним з них є той, що Конвенція не містить чіткого визначення торгівлі, обмежуючись лише забороною експлуатації проституції третіми особами. Події останніх років показали, що механізми зазначеної Конвенції не є достатніми. Тому, постала необхідність вироблення нового міжнародного документа, який би враховував недоліки попередніх актів та вимоги сучасності. Ним став Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. До переваг Протоколу можна віднести і той факт, що він включає всі можливі форми співробітництва держав щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми. Таким чином, Протокол є найбільш комплексним міжнародно-правовим актом у сфері, що розглядається. В рамках ООН на сьогодні створена система по контролю над наркотиками. Безперечно, діюча міжнародна система не позбавлена недоліків. Серйозною проблемою є недостатня ефективність практичної взаємодії держав у боротьбі з наркозагрозою, інколи ускладнений механізм прийняття рішень, неповне втілення у національній практиці положень, зафіксованих у конвенціях, до деяких положень низка країн взагалі не приєдналася, брак ресурсів та професійних кадрів. Незважаючи на досить велику увагу, що приділяється Комісією з прав людини проблематиці боротьби з тероризмом, варто зазначити про істотний недолік - відсутність єдності поглядів серед її членів на співвідношення прав людини і тероризму. Ускладнює вирішення цієї проблеми й розбіжність у питанні про те, хто ж може бути порушником прав та свобод людини, а також чи є тероризм таким порушенням, привели до того, що деякі держави в принципі виступають за вилучення даної тематики з порядку денного Комісії ООН з прав людини та передачу її цілком та повністю на розгляд Шостого Комітету Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. 4. Україна є учасником переважної більшості основних міжнародних документів у галузі прав людини, найважливішими з яких є Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права. Як член ООН, Україна брала участь у підготовці та прийнятті міжнародно-правових актів з прав людини та в роботі багатьох міжнародних контрольних та правозахисних органів починаючи з 1945 року. Однак тільки після здобуття незалежності в 1991 р. Україна стала реальним та повноправним членом міжнародної системи захисту прав людини. Саме після здобуття незалежності Україною були ратифіковані такі визначальні міжнародно-правові акти, як Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, було знято застереження до Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів поводження й покарання щодо невизнання компетенції Комітету проти тортур тощо. Україна ратифікувала переважну більшість міжнародно-правових документів у сфері захисту прав людини, що дає змогу створити належну правову базу для забезпечення в нашій державі основних прав та свобод людини відповідно до норм та стандартів міжнародного права. 5. Сучасний стан захисту прав людини в Україні далекий від ідеалу, проте сьогодні в світі жодна держава не може констатувати що вона повністю виконує свої міжнародні зобов'язання у галузі прав людини. Усі намагання ООН допомогти Україні у покращенні становища жінок, в рамках програм ПРООН, також виявилися малоефективними. Головними причинами чого стало порівняно низьке залучення жінок до представлених проектів і недостатня увага урядовців до них. До успіхів України у галузі захисту прав людини можна віднести те, що вона є третьою державою в Європі поряд з Бельгією та Німеччиною, в яких передбачена кримінальна відповідальність за торгівлю людьми. |
