Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія. – Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького, Львів, 2002.
Дисертація присвячена розпрацюванню методів підвищення рівня особистої безпеки хірурга під час оперування потенційно ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Зясовано частоту, причини і ризик інтраопераційного контакту хірурга з біологічними середовищами пацієнта. Встановлено типові зони ураження рук хірурга, периопераційні чинники експозиції. Запропоновано комплексну схему профілактики, яка полягає у: застосуванні засобів індивідуального захисту, елімінації інтраопераційної експозиції через зміну стилю оперування, своєчасній детекції неелімінованих випадків експозиції та застосуванні своєчасної постекспозиційної профілактики. Щоби своєчасно виявити контакт хірурга з біологічними середовищами пацієнта опрацьовано оригінальний метод електронної детекції. Досягнені результати дисертації знайшли практичне застосування при лікуванні хворих категорії підвищеного ризику.
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання – підвищення рівня особистої безпеки хірурга під час оперування потенційно ВІЛ-інфікованих пацієнтів, шляхом розпрацювання комплексу периопераційних методів зменшення ризику контакту з БС хворого, адаптованих до широкого запровадження у практичну медицину.
Хірургічні втручання супроводжує значна частота інтраопераційної експозиції (66,75%) хірургів з БС пацієнта, яка загрожує можливістю ВІЛ-інфікування, прямо пропорційно залежить від частки вірусоносіїв серед оперованих і недостатньо профілактується традиційними бар’єрними засобами.
Типовим видом субопераційної експозиції хірургів, яка прямопропорційно залежить від рівня маніпуляційного навантаження оперуючого, є макро-ПХР (14,75 %) і мікро-ПХР (52 %). Більшість ПХР має інструментальний генез, найчастіше спричиняється гострими хірургічними інструментами або лігатурами, нерівномірно локалізується на поверхні рук, утворюючи на різних поверхнях обох кистей характерні для різних членів хірургічної бригади ЗВ, які відзначаються вищою частотою й щільністю пошкоджень (внутрішня поверхня, долоня, І і ІІ палець, дистальні фаланги), і відповідають рівню функціонального навантаження кисті.
За механізмом виникнення ПХР поділяються на дві категорії: більшість є спричинена самотравмуванням, решта – взаємотравмуванням. Для них притаманні різні за формою ЗВ: при самотравмуванні ПХР локалізовані переважно на внутрішній поверхні І-ІІІ пальців лівої кисті, а при взаємотравмуванні – на зовнішній поверхні долоні, IV-V пальців правої кисті. Частота самотравмування є найвищою в оперуючого хірурга. Вагомої різниці між інструментальними чинниками самотравмування хірурга й асистента не виявлено.
Хірургічна маніпуляція перетворюється у небезпечну під впливом таких субопераційних сприяючих чинників, які пов’язані з якістю засобів особистого захисту, якістю інструментального забезпечення, стилем і технікою оперування.
Передумовою раціонального запобігання інтраопераційному ВІЛ-інфікуванню хірургів є принцип апріорної оцінки БС пацієнта як потенційно інфікованих. Стратегія цієї профілактики повинна бути комплексною і полягати у: застосуванні засобів індивідуального захисту, елімінації інтраопераційної експозиції через зміну стилю оперування, своєчасній детекції неелімінованих випадків експозиції та застосуванні негайної ПЕП.
Додаткові бар’єрні засоби індивідуального захисту (подвійні хірургічні рукавички, кольчужні рукавички, окуляри, захисний екран) суттєво знижують частоту і обсяг інтраопераційної мануальної й екстрамануальної експозиції і є обов’язковими для застосування у пацієнтів категорії ризику.
Резерв інтраопераційної елімінації експозиції полягає в оцінці безпечності операційного поля, раціональному плануванні схеми втручання і підбору хірургічної бригади, зменшенні обсягу контакту з БС (превентивний гемостаз, сухе операційне поле), усуненні небезпечних маніпуляцій (правильне користування хірургічними інструментами, візуальний/вербальний супровід дій, аподактильні маніпуляції, безпечне подання/приймання інструментів), що дозволяє уникнути макро-ПХР і суттєво знизити частоту мікро-ПХР.
Неуникнена експозиція до БС є підставою для застосування модифікованої схеми ПЕП. Ефективність ПЕП залежить від своєчасності виявлення факту інтраопераційного контакту з БС. Неуникнені ПХР та інтаопераційний контакт з БС дозволяє своєчасно виявити опрацьований метод електронного виявлення ПХР, який ґрунтується на алгоритмічному використанні оригінального детектора, має високу чутливість (100 %), специфічність (96%) та діагностичну ефективність (99%).
