За результатами проведеного дослідження автором було зроблено наступні висновки та рекомендації, які характеризуються науковою новизною та мають широке теоретичне та практичне значення: Сучасний розвиток світового господарства здатний внести суттєві корективи щодо тривалості економічних (або “ділових”) циклів. Варто звернути увагу на те, що всі дослідження циклічних коливань господарської системи, а отже і всі наукові висновки були зроблені низкою вчених в період з ХІХ по ХХ сторіччя. Саме цей період характеризується одним цивілізаційним укладом розвитку, а саме як “Індустріальна цивілізація”. Автор вважає цілком адекватним і логічно послідовним висунути гіпотезу про те, що сучасні процеси глобалізації світової господарської системи і зміна цивілізаційного укладу на новий “Постіндустріальний”, повинні суттєво звузити рамки ділових циклів. Це відбуватиметься внаслідок того, що темпи оновлення основних фондів у промисловому виробництві швидко зростають, що породжує додаткове напруження у сфері зайнятості і у фінансовій сфері. Важливим в цьому відношенні є той факт, що на передній план все більше виступає так зване “інформаційне виробництво” або “постіндустріальне виробництво”, де темпи оновлення основних фондів, а саме інформаційних ресурсів, людського інтелекту, засобів обробки інформації надзвичайно швидкі. Це неминуче накладає свій відбиток на теорію економічних циклів Дж.Кітчіна, К.Джуглара та М.Кондрат’єва. Очевидним стає припущення щодо утворення нової циклічної архітектури під впливом сучасних тенденцій світового розвитку. В багатьох випадках, що мають місце в суспільних системах різного типу, криза, вже підготовлена внутрішніми процесами, настає під впливом зовнішнього удару. Вона полягає в порушенні тих елементів, груп, які є найменш стійкими і життєздатними, які в найбільшій мірі порушують внутрішню організованість цілого. Відбувається спрощення системи і зростання її стійкості. Так економічна криза перевиробництва знищує більшість найбільш слабких і найменш ефективно організованих підприємств. Всюди криза викликає тенденцію відкинути застарілі способи виробництва, застарілі форми організації підприємств на користь більш сучасних способів і форм господарювання. Однак і окремі економіки, що суттєво страждають від кризи, далеко не всі бувають із числа технічно і економічно більш слабких або гірше організованих: загальне падіння зачіпає немало і передових підприємств. В цьому і вбачається відносний характер будь-якої кризи, або процесу динамічної нерівноваги. “Природній, об’єктивний відбір” знищує те, що є менш життєздатним в даних умовах. В збалансованій економічній системі, що знаходиться в стані рівноваги, сфера обігу капіталу виконує взаємодоповнюючі з відтворювальної точки зору функції. Через сферу обігу здійснюється постійний обмін товарів і перетік капіталів з менш ефективних в більш ефективні напрямки вкладень коштів, що і забезпечує неперервність суспільного відтворювального процесу, основу якого складає сфера виробництва. В нерівномірному і розбалансованому стані під час кризи, сфера обігу капіталу і виробнича сфера опиняються дезінтегрованими. Фактично основним джерелом інвестицій у виробничій сфері економіки залишаються її власні ресурси, що формуються із частини прибутку. Під час кризи, сама сфера обігу задає ціни на грошові ресурси, виключаючи залучення вільного капіталу у виробничу сферу. Відтік капіталу, в свою чергу, призводить до нестачі обігових коштів і зростання видатків на їх оновлення, замороження активів в неплатежах, і в кінцевому рахунку до розорення підприємств; Розглядаючи фактори, що сприяють та протидіють виникненню кризових процесів в міжнародній економіці з точки зору прогнозування криз, необхідно відзначити, що більшість з них носить цивілізаційний, соціальний, політичний, природний характер, а отже не піддається статистичному обрахунку. Тому, в процесі прогнозування найбільш доцільно використовувати гнучкі інтегровані моделі, здатні враховувати дію глобальних загроз, що постають перед людством на сучасному етапі розвитку світової господарської системи; Слід відзначити, що не дивлячись на свій бурхливий перебіг, валютно-фінансові кризи все ж не завжди носять катастрофічний характер. Вони лише викривають реальні економічні проблеми, що мають місце в даній країні. Це є проста модель за своєю конструкцією, вона не призводить до глибокої післякризової рецесії;
За своїми особливостями, масштабами і сферами охоплення кризи проявляються в цілому ряді форм: Валютна криза виникає часто в результаті спекулятивних атак і змушує уряд миритися зі знеціненням своєї валюти або захищати її, використовуючи валютні резерви та/або підвищуючи облікову ставку. Цей вид кризи не обов'язково веде до підриву внутрішньої платіжної системи. При аналізі валютних криз дослідники базуються, як правило, на місячних даних, тоді як при вивченні банківських криз - на річних. Банківська криза проявляється в нездатності банківської системи виконувати свої зобов'язання перед клієнтами, що змушує уряд втручатися в процес для підтримки нормального функціонування платіжної системи країни. Однак масове вилучення грошей вкладниками скоріше є наслідком, ніж причиною: в його основі лежить погіршення якості банківської системи, нездатність останньої ефективно здійснювати міжбанківські операції для виправлення ситуації. Іноді пропонують вважати моментом настання банківської кризи ту ситуацію, коли втрати банків стають більше двох відсотків ВВП, в інших випадках мова йде про труднощі і збої (bank distress). Однак єдиної точки зору на цю проблему немає. Деякі дослідники говорять про доцільність суто індивідуального підходу. Розростання банківської кризи може перетворити її в системну фінансову кризу (іноді включає в себе і валютну кризу), що підриває нормальне функціонування ринків, що, в свою чергу, чинить найсильніший негативний вплив на всю реальну економіку. Криза зовнішньої заборгованості настає, коли загострюються проблеми з обслуговуванням боргу перед зарубіжними країнами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними інвесторами; Інтенсивне зростання взаємозалежності національних економік породжує потенційні проблеми регіональної чи глобальної нестабільності у зв’язку із можливістю швидкого розповсюдження кризових явищ в умовах глибоко інтегрованої світової економічної системи; Боротьба між найбільш “потужними” валютами за стратегічну світову перевагу часто відбивається не лише в економічній площині, але й в соціальній та політичній і являється одною з найбільших глобальних загроз світовій господарській системі; Важливе значення має фактор підвищення навантаження на ресурсний потенціал Землі, вичерпність природних ресурсів зумовлює необхідність серйозної структурної перебудови процесу відтворення суспільного виробництва і може породжувати різні за характером кризові процеси – від енергетичних до екологічних, соціальних і економічних. В ході проведеного дослідження, стало очевидним, що аналіз отриманих результатів підтверджує можливість використання ієрархічної моделі для середньострокового (до 1 року) прогнозування кризових процесів в міжнародній економіці. Як результат проведеного дослідження автором розроблено та запропоновано цілий ряд рекомендацій та методичних положень для підвищення ефективності функціонування світової господарської системи та ефективного прогнозування та запобігання виникненню кризових процесів в міжнародній економіці.
|
