У дисертаційній роботі викладено результати дослідження питань прогнозування та корекції перебігу флегмон ЩЛД, яке полягало у вивченні клініко-статистичної характеристики цієї патології та її етіологічних чинників і визначені їх змін на протязі 10-літнього періоду спостереження, а також у розпрацюванні на цій підставі вдосконаленого прогнозування її перебігу, діагностики та лікування, зокрема антибіотикотерапії. 1. За останні 10 років частота прогресуючого перебігу флегмон ЩЛД та генералізації гнійно-септичного процесу зросла в 1,6 раза, а атипового перебігу – в 1,97 раза. 2. Частота виявлення характерних клінічних ознак при флегмонах ЩЛД становить 74,15 + 7,74 %, що затруднює встановлення точного топічного діагнозу. 3.Ультрасонографічне дослідження при обстеженні хворих на флегмони ЩЛД дозволяє встановити точний топічний діагноз у 96,87 % пацієнтів. 4. Вірогідне прогнозування перебігу флегмон ЩЛД шляхом визначення розпрацьованого нами інтегрального гематологічного прогностичного показника можливе у 95,96 % хворих. При величині ІГПП від 30 до 20 балів прогнозується сприятливий перебіг флегмони, від 20 до 10 балів – слід очікувати прогресування (поширення) флегмони, а при ІГПП < 10 балів – існує загроза розвитку генералізації гнійно-септичного процесу. 5. За останні десять років змінилась мікрофлора флегмон ЩЛД та її чутливість до антибіотиків: питома вага серед збудників цієї патології стафілокока епідермального зросла в 1,7 раза, неопатогенів в 1,3 раза, анаеробів – в 1,5 раза, грибків – в 1,7 раза. За цей же час частота виявлення мікрофлори, слабочутливої до найбільш широко застосовуваних антибіотиків зросла в 1,8 раза, а стійкої – в 2,4 рази. 6. Визначено засади сучасної АБТ у хворих з флегмонами ЩЛД, згідно яких недоцільними є моно-АБТ та пероральне вживання антибіотиків при одонтогенних флегмонах, а рекомендованим є застосування: – комбінації цефалоспоринів 2-3-го поколінь у поєднанні з фторхінолінами; – комбінації напівсинтетичних пеніцилінів з інгібіторами бета-лактамаз; – поєднання фторхінолінів з аміноглікозидами, кліндаміцину з цифраном, іміпенему з аміноглікозидами; – антибіотиків з групи макролідів перорально лише за умови відсутності запальних явищ в ротовій порожнині. При прогресуючих та глибоко локалізованих флегмонах, зважаючи на домінування при цьому анаеробів, ефективним є застосування цефалоспоринів 2-3-го поколінь, кліндаміцину у поєднанні з аміноглікозидами, фторхінолінів, ампіцилін/сульбактаму у комбінації з метронідазолом, а для впливу на грибкову мікрофлору – флуконазолу. 7. Рекомендовано перманентний моніторинг мікрофлори флегмон ЩЛД і створення регіональних та локальних (в окремих стаціонарах ЩЛХ) спеціалізованих банків отриманих даних, як підстави для оптимізації емпіричної АБТ. 8. Раннє прогнозування ускладнень флегмон ЩЛД на підставі визначення ІГПП дозволяє проводити корекцію клінічного перебігу хвороби, основними засадами якої є: – превентивна медикаментна терапія, скерованість якої аналогічна тій, яка проводиться при ускладненнях, що вже виникли; – максимально можливе нівелювання негативного взаємного впливу ГГЗП та наявної у хворого супровідної патології. | 