| У ході дослідження зроблено такі висновки: 1. Території як елементу держави надана глибока характеристика у працях класиків юриспруденції: Г. Еллінека, Л. Дюгі, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Алексєєва, Ф.В. Тарановського, В.М. Гессена, Б.М. Чичеріна й ін. Територія з’являється як територіальна підстава будь-якої держави, є невідчужуваним елементом “особистості” держави і її місцерозвитку. Територія сучасної держави є об’єктом публічно-правових відносин, просторовою межею державної влади й не може розглядатися як об’єкт приватної власності. 2. У даний час існують п’ять основних видів території: 1) державна територія; 2) міжнародна територія; 3) територія зі змішаним режимом; 4) територія з перехідним режимом; 5) адміністративна територія як частина державної території. Сучасне міжнародне право називає територію однією з ознак держави поряд із постійним населенням, урядом і здатністю зав’язувати стосунки з іноземними державами. На міжнародно-правовому рівні стверджується непорушність державних кордонів і проголошується відмова від військових способів вирішення територіальних конфліктів. Останнім часом актуалізувалася проблема “віртуальних держав”, які претендують на визнання їхніми суб’єктами міжнародного права. Однак, наявність у таких “держав” віртуального простору не є рівноцінною наявності території, тому недоцільним є визнання таких утворень державами (навіть за наявності у них ознак державності). 3. Під територією держави традиційно розуміють простір, у межах якого здійснюється державна влада. У складі території держави, необхідно розрізняти: реальну, фактичну територію, обриси якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством, і квазі-територію, що постійно змінює свої розміри й конфігурацію. Реальна територія містить у собі: а) сухопутний простір; б) водний простір (акваторія) – територіальне море й внутрішні води; в) повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами; г) надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами.
До квазітериторії належать: а) військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, які перебувають на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження; б) торговельні морські й повітряні судна під прапором даної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем; в) космічні об’єкти, що належать державі; г) трубопроводи й підводні кабелі; д) нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі; 6) території дипломатичних представництв і консульств. 4. Юридично значимими характеристиками території є розміри (загальна площа); довжина з півночі на південь і з заходу на схід; компактність; географічне положення, у тому числі наявність рік і виходу до моря; чисельність і густота населення, розподіл населення по території; кліматичні умови; особливості ландшафту; характер надр та їхньої розробки; характер кордонів (оформлені й фактичні, природні або встановлені); характер прилягаючих територій (державні або міжнародні); період існування. 5. Розрізняються декілька історично сформованих концепцій обґрунтування й пояснення юридичної природи державної території: а) об’єктна або речова теорія, для якої територія це річ – об’єкт власності суверена або держави; б) просторова теорія, для якої територія це просторові рамки державної влади; в) теорія компетенції, відповідно до якої територіальний суверенітет держави обмежується простором, на який поширюється його юрисдикція. 6. Державний простір може бути розглянутий у двох аспектах: по-перше, під кутом зору регіонознавства як комплексного наукового напряму, що досліджує просторову організацію системи влади в державі (тобто політико-територіальні й адміністративно-територіальні структури усередині держави, а також територіальні одиниці особливого статусу, територіальну систему органів державної влади, організацію місцевих органів державної влади й місцевого самоврядування, територіальну ієрархію і т.д.). По-друге, під кутом зору геополітики, як комплексного наукового напряму, що досліджує просторову взаємодію держав і міждержавних утворень у призмі цивілізацій, культур етносів та інших явищ, які визначають генезу і динаміку державного життя. Значення геополітики для існування держави полягає в тому, що за її допомогою виокремлюються і розглядаються у єдності географічні, історичні, політичні й інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави. 7. Державна територія України жорстко фіксована її державними кордонами, однак її державний простір перебуває у русі і є динамічною характеристикою буття держави. Державний простір України у такий спосіб визначається не тільки її державною територією, але й усією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах із прикордонними (суміжними) державами, державами з їхніми економічними, політичними і культурними інтересами, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, що вибудовують свої відносини із сучасною Україною. 8. Територія є просторовою межею дії державної влади, існування ж державної території пов’язане з установленням державних кордонів: вони є межами, в яких здійснюється державна влада, і межовими знаками території, на якій проживає народ. Таким чином, кордон виявляється нерозривно пов’язаним з усіма трьома основними елементами держави – територією, народом і владою. Можливість двоякого розгляду проблеми державних кордонів – через категорії традиційного державознавства й геополітики – дозволяє об’єднати два цих підходи, тим більше, що в сучасній науці сформувалася міждисциплінарна галузь знань, яка одержала назву “лімологія” – наука про кордони. Серед принципів нового підходу до вивчення кордонів вирізняється, по-перше, ідея неможливості вивчення кордонів тільки на рівні однієї країни; і, по-друге, ідея неможливості вивчення кордонів у відриві від проблем ідентичності-самоідентифікації людини з певною соціальною або територіальною групою, насамперед етнічною. 9. У сучасних дослідженнях кордони аналізуються на трьох рівнях: глобальному, державному (національному) і локальному. Варто підкреслити, що на глобальному рівні мова йде про формування транснаціональних потоків і підрив державних кордонів, які стають прозорими. Більше того, поширюються ідеї стирання державних кордонів як “шрамів історії”. Залежно від характеру взаємодії держав розрізняють два типи кордонів – з екстенсивною й інтенсивною взаємодією. Перший тип включає глухі кордони, що проходять по природних бар’єрах; глухі без ясно вираженого природного бар’єра, що розділяють маловикористовувані території й асиметричні або напівглухі, що мають у прикордонній смузі одиночний населений пункт. Другий тип включає кордони з підвищеною локальною взаємодією, коли по обидва боки кордону перебувають населені пункти; кордони, що перетинають єдину смугу сільського розселення з наявністю прикордонного переходу, кордони, що перетинають єдину міську систему розселення з багатьма дорогами, що проходять через кордон, у тому числі транзитними. 10. Можна стверджувати, що тільки наявність територіальної свідомості дозволяє здійснити формалізацію й фіксацію території держави та її складових, а також наполягати на її цілісності й недоторканності. Саме особливості територіальної свідомості набувають свого відображення в територіальному устрої України, тому заперечення сутнісної ролі території при характеристиці держави навряд чи є обґрунтованим. Територіальна проблематика в сучасному державознавстві повинна розширюватися за рахунок використання, зокрема, таких розробок, як територіальна свідомість і територіальна ідентичність, які дають можливість більш повно представити статику й динаміку сучасної держави, погодити її розвиток з конкретними територіями й народами, цілеспрямовано використовувати територіальну свідомість і територіальну ідентичність для забезпечення стабільності Української держави. 11. Можна говорити про наявність двох основних аспектів політико-територіального устрою: а) поділ території держави на структурні елементи (області, райони, провінції, краї, округи, штати і т.д.) й організацію в них державного управління; б) взаємини між центральною й місцевою державною владою. Політико-територіальний устрій відіграє роль механізму, за допомогою якого державна влада одержує просторовий розподіл. При цьому за основу такого розподілу, що, безсумнівно, має політичний характер, можуть прийматися економічні, історичні, етнічні, географічні й інші особливості території. Основними сучасними моделями політико-територіального устрою держави є: 1) унітарна держава, слабко або сильно деконцентрована й децентралізована; 2) федеративна держава й федеровані держави (суб’єкти федерації); 3) конфедерація; 4) міжнародні організації світового й регіонального масштабу з низькою або високою мірою інтеграції. 12. Тенденції регіоналізації й централізації обумовлюють потребу їхнього юридичного осмислення на основі нових підходів. Особливо відчувається необхідність у перегляді концептуальних принципів державного устрою України з точки зору форми організації державної влади. Аналіз положень діючої Конституції й законодавства дозволяє стверджувати про необхідність при здійсненні державної влади суміщати централізацію й децентралізацію, щоб забезпечити поєднання загальнодержавних і регіональних (місцевих) інтересів. Необхідно чітко визначитися щодо структурного й функціонального розподілу влади між центром і регіонами, досягнення збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, більшої їхньої інтеграції, зближення, поступового вирівнювання соціально-економічного життя. |
