Ретроспективний аналіз динаміки населення міст Східного Поділля (на прикладі Вінниці) та їх приміських зон за останні 50 років показує, що до 90-х років ХХ ст. спостерігався ріст концентрації населення у містах за рахунок депопуляції їх приміських зон та прилеглих сільських районів. З 90-х років ХХ ст. прослідковуються ознаки розвитку субурбанізації. Так, темпи забудови приміської зони Вінниці зростають, тут збільшується щорічно на 0,3% населення та зростає кількість робочих місць. Усе разом призвело до посилення інтенсивності природокористування. В таких умовах стратегія розвитку приміських зон й, особливо, раціонального природокористування, повинна бути зорієнтована не стільки на зменшення антропогенного навантаження, скільки на його оптимальний просторовий розподіл. Останнє можливе лише при врахуванні результатів комплексного, історико-ландшафтознавчого аналізу розвитку, формування структури та функціонування приміських зон. З ландшафтознавчого погляду приміська зона – це складна просторово-часова система антропогенних ландшафтів, функціонування, структура і межі якої зумовлені особливостями розвитку та потребами міста й властивостями природних ландшафтів, що знаходяться під його впливом. Для визначення зовнішніх меж приміських зон за основний критерій необхідно брати просторове розташування найбільш характерного для неї класу антропогенних ландшафтів. З 70-х років ХХ ст. такими є рекреаційні. Разом з містом приміські зони формують складні, динамічні й цілісні, але неоднорідні антропогенні парагенетичні системи. У залежності від інтенсивності прояву парагенетичних зв’язків у приміських зонах доцільно виділяти три (а не дві) підзони: ближню, або внутрішню, середню, або перехідну, й дальню, або зовнішню. Їх межі нестабільні й змінюються, особливо межі зовнішньої підзони. Останні необхідно виділяти із “запасом” на 20-50 років, а тому їх повинно бути дві: сучасна і майбутня. Приміська зона Вінниці почала формуватися у ХІV ст. В її розвитку виділено етапи зародження (ХІV – перша половина ХVІ ст.), початковий (друга половина ХVІ – середина ХVІІ ст.), занепаду й часткового відродження (кінець ХVІІ – середина ХІХ ст.), нестабільного розвитку (кінець ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.), сучасний (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Протягом цих етапів майже повністю антропогенізовані натуральні та сформувались нові антропогенні компоненти й елементи природи та ландшафтні комплекси. Відповідно до етапів розвитку приміської зони Вінниці формувались і її сучасні ландшафти. Виділено початковий (до ХVІІ ст.), нестабільного формування (ХVІІ – середина ХІХ ст.), активного формування (друга половина ХІХ – 70-ті роки ХХ ст.), сучасний (80-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.) етапи розвитку ландшафтів приміської зони Вінниці. В результаті сформувалась складна структура сучасних ландшафтів, де переважають антропогенні (87%), натурально-антропогенні займають 12%, умовно натуральні – менше 1% території. Протягом виділених етапів формування приміської зони Вінниці основну роль у її розвитку до 70-х років ХХ століття серед антропогенних ландшафтів відігравали сільськогосподарські (польові та лучно-пасовищні) й вторинні лісові ландшафти. Після 70-х років ХХ ст. – рекреаційні, які формуються на основі названих, а також водних антропогенних і, як допоміжних, дорожніх ландшафтів. Якщо врахувати давнє, активне та різноманітне господарське освоєння, то на початку ХХІ ст. приміська зона Вінниці являє собою складну, багатофункціональну парагенетичну антропогенну систему, яка не “вписується” в жодну з існуючих систем (адміністративного, фізико-географічного, природно-господарського) районувань. При розробці проектів сучасного та майбутнього раціонального природокористування й поліпшення приміської зони Вінниці обов’язковим є два підходи: 1) спочатку створення єдиної системи охоронних об’єктів, яка включає в себе натуральні, натурально-антропогенні та антропогенні (власне антропогенні, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні) ландшафтні комплекси і 2) поліпшення на основі єдиної мережі охоронних об’єктів приміської екосистеми м. Вінниці як у горизонтальному, так і вертикальному її проявах. При цьому основну увагу необхідно звернути на примістечкові та присільські екосистеми. Прогноз розвитку приміської зони Вінниці до 2050 року показує, що найбільш раціональним є збільшення її площі у північно-західному та південно-східному напрямах долиною Південного Бугу та формування на нових територіях двох ландшафтно-рекреаційних парків – “Побузьке Полісся” та “Побузькі пороги”. Парки дадуть змогу оптимально „вписати” приміську зону Вінниці у національну екологічну мережу України. |
