Анотація до роботи:

Гетьман С.В. Просвітницький ідеал людини і його образна інтерпретація в повістях Т.Шевченка. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. – українська література. – Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. – Київ, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню прозової спадщини Т.Шевченка з погляду формування і розвитку в ній просвітницької концепції людини та її образного втілення. Аналізуються генетичні контакти й типологічні перегуки повістей Шевченка з європейськими та українськими просвітницькими традиціями. Досліджуються особливості системи персонажів як авторської інтерпретації просвітницької позитивної програми. Акцентується увага на функціях наратора в прозі Шевченка, який репрезентує авторський погляд на світ і людину і перетворює біографічний матеріал на художній. Встановлено, що просвітницький ідеал людини органічно входить у світ Шевченкових повістей і реалізується в образах і “голосах” позитивних персонажів.

У висновках узагальнюються результати дослідження обраної теми. Просвітницькі ідеї органічно входять у систему філософських, естетичних і літературних поглядів Шевченка. Вони є важливим компонентом його концепції ідеальної людини і простежуються в усіх повістях. Розвиваючи ідеї західноєвропейських просвітителів, Шевченко дає нове тлумачення античному принципові “повчати розважаючи”, не лише повчаючи читача у своїх творах, а й виховуючи, формуючи людину в ідеалах Розуму. Проблематика його повістей виявляє тісний зв’язок з просвітницьким реалізмом. Це, насамперед, універсальний характер соціальної сатири, який полягав у запереченні всіх тих сторін життя суспільства і поведінки людини, які не відповідають розуму й почуттям, і водночас – у ствердженні просвітницької норми як позитивної програми. Як і в творах просвітницького реалізму, у повістях Шевченка об’єктом зображення постає сучасність. При цьому соціальне й географічне середовище і самі герої отримують більш деталізоване конкретно-історичне втілення, ніж у творах попередніх літературних епох. При цьому характер героя нерідко показаний в еволюції під впливом різних життєвих перипетій. З сентименталізмом Шевченкових героїв ріднить їхній моральний максималізм. Через них Шевченко утверджував нові етичні цінності: безпосередність почуттів, незіпсованість і глибину незамуленого ніякими забобонами і догмами сприйняття життя, і передусім важливу думку про позастанові достоїнства людини й необхідність суспільного ладу, заснованого на засадах громадянської рівності й братерства.

Публікації автора:

1. Ідеальні герої Шевченкових повістей // Літературознавчі обрії. – Випуск 2. – К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2001. – С.12 – 17.

2. Концепція образу автора-розповідача у прозі Т.Шевченка // Літературознавчі обрії. – Випуск 3. – К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2002. – С.44 – 49.

3. Художня трансформація гуманістичних тенденцій у поглядах на людину і суспільство у прозі Т.Г.Шевченка // Літературознавчі обрії. – Випуск 4. – К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. – С. 56 – 60.

4. Традиції англійського роману виховання у прозі Т.Шевченка // Слово і Час. – 2003. – №7. – С. 14 – 20.

Додаткові публікації:

5. Просвітницька основа Шевченкової естетики // Матеріали 34-ої наукової шевченківської конференції. – Черкаси, 2003. – Кн.1. – С.88 – 96.