Анотація до роботи:

Панченкова Н.О. Протистояння охоронних структур Російської імперії та ліворадикальних терористичних організацій на теренах України (90-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2008.

На основі архівних джерел, досягнень вітчизняної та закордонної історіографії, авторкою вперше досліджена проблема протистояння охоронних структур Російської імперії та ліворадикальних терористичних організацій на теренах України у 90-ті рр. ХІХ – на початку ХХ ст. Авторкою виявлений вплив політичних та соціально-економічних чинників на формування соціальної бази та кадрового складу учасників протистояння. Уперше у співставленні розглянуті моральні засади діяльності охоронних структур та ліворадикального руху; висвітлений такий важливий аспект проблеми, як протистояння особистостей: охоронець держави – лівий радикал; проаналізовані головні складові протистояння; з’ясовані її сильні та слабкі ланки в діяльності учасників протистояння. Доведено, що охоронні структури держави фактично нехтували профілактичною роботою серед населення (груп ризику), що значно знижувало ефективність антитерористичної діяльності.

В дисертації наведене теоретичне узагальнення й вирішене наукове завдання, що полягає у розкритті процесу протистояння охоронних структур Російської імперії та ліворадикальних терористичних організацій на теренах України у 90-ті рр. ХІХ – на початку ХХ ст., висвітленні його головних складових.

Аналіз історіографії засвідчив, що протистояння охоронних структур Російської імперії та ліворадикальних терористичних організацій на теренах України у 90-ті рр. ХІХ - на початку ХХ ст. у вітчизняній історичній науці ще не знайшло достатнього висвітлення. Відсутність грунтовної наукової розробки з цієї проблематики обумовила необхідність вивчення обраної теми.

На виникнення процесу протистояння охоронних структур Російської імперії та ліворадикальних терористичних організацій в Україні вплинули політичні й соціально-економічні чинники. Ситуація, що склалася у досліджуваний період, на перший план висувала питання участі народу в політичному житті країни. Потребували свого розв’язання ключові аспекти буття українського суспільства – національне, аграрне й робітниче питання. Невирішеність цих проблем в країні зумовили появу соціального протесту проти ідеологічних засад російської держави.

На хвилі загального невдоволення першими до заперечення підвалин самодержавного ладу вдалися переважно освічені люди. Соціально-економічний і політичний устрій, який вони сповідували, був заснований на демократичних засадах, що особливо суперечило самодержавній дійсності. Ідеї свободи постали у жорстке протистояння ідеям самодержавства. Пошук універсального заходу для утвердження демократичного суспільства призвів найрішучіших противників самодержавства до революційного, насильницького шляху повалення політичної системи. Ідея використання терору як заходу досягнення політичної мети була обгрунтована певними громадськими діячами у другій половині ХІХ ст. Її модернізація відбулася на початку ХХ ст. Найпослідовнішими адептами цієї форми політичної боротьби стали партія соціалістів-революціонерів і угруповання анархістів, які входили у ліворадикальне крило спектру політичних сил, що діяли на теренах України.

Ідеї свободи, що містило в собі ліворадикальне вчення, в ідеологічному протиборстві отримали перевагу, бо за умов панування самодержавного ладу свою прихильність їм виразили чисельні вихідці з різних соціальних верств і груп українського суспільства. Ліворадикальні гасла підтримали представники різночинної інтелігенції, які бажали реальних, а не задекларованих демократичних перетворень; студентства, що було обурене академічними утисками; селянства, яке потерпало від безземелля; робітництва, котре було невдоволене умовами й оплатою своєї праці, неможливістю виразити соціальні вимоги; національних меншин, які зазнавали значного тиску з боку самодержавства. Саме вони ставали членами радикально налаштованих організацій, програма і тактика яких повністю відповідали їхньому соціальному становищу.

На сторожі безпеки політичної системи в Російській імперії знаходились охоронні структури, постачальником офіцерських кадрів для яких було дворянство. Комплектування нижчих кадрів здійснювалося на основі непривілейованих суспільних прошарків, що вірили у монархічний ідеал. Уся система охоронного призначення була покликана оберігати та культивувати принципи, на які одвічно спиралась російська державність, тому у своїй діяльності “охоронці” суворо дотримувалися її головних постулатів – “православ’я, самодержавство, народність”.

У протистоянні зіштовхнулися особи, що мали різні моральні цінності. З одного боку, люди, які віддані справі терору й вивільнені від будь-яких моральних заборон і вагань щодо його застосування. З іншого, люди, життя та професійна діяльність яких підпорядковані законам державним і церковним. На цьому фоні випукло постав моральний бік протистояння. Досвід діяльності ліворадикальних терористичних організацій показав, що задекларована відмова від норм загальнолюдської моралі в кінцевому рахунку призвела до моральної деградації їх членів. До того ж протистояння проявилося на особистістному (протистояння особистостей “охоронця держави” – “лівого радикала”) і психологічному (психологічні прийоми в діяльності) рівнях, де в повній мірі проявили себе особовий склад і методи діяльності сторін.

Протистояння мало декілька основних складових: організаційну, фінансову, інформаційну й оперативну. На початку ХХ ст. на теренах України активізуються партія есерів і угруповання анархістів, які поставили терор в основу своєї діяльності. Часом найбільшої активності терористичних організацій став період революції 1905-1907 рр. У цей час діяли чисельні місцеві осередки партії есерів, різноманітні за течіями анархістські групи. Терор здійснювався з економічних і політичних мотивів. Жертвами терористів стали тисячі людей.

Поряд із розвитком терористичного руху відбуваються і реорганізаційні зміни в структурі охоронних органів. Ці реформи торкнулися перегляду генеральної лінії розвитку службових структур, їх особового складу та методів діяльності. Так, у систему охорони держави прийшли люди із сучасними поглядами, які рішуче запроваджували нові форми роботи, не боялися ламати стереотипи. У цілому реформи охоронних структур відставали від розвитку революційного руху. Вони йшли за ним, що було проявом консерватизму політичної системи.

Значну роль у протистоянні мало фінансове забезпечення охоронних структур і ліворадикальних терористичних організацій. Воно було позначено великими обсягами задіяних коштів. У зв’язку з розвитком революційного руху в країні фінансування охоронних структур значно зросло. Фінансове забезпечення охоронних структур було набагато більшим, що відображало прагнення державного механізму насамперед забезпечити своє нормальне функціонування. У той же час фінансування терористичної діяльності було особистою справою самих терористів. Окрім підтримки закордонних центрів та пожертв приватних осіб, більш-менш постійним джерелом фінансування стали революційні експропріації. Однак вони зрештою виявили свій руйнівний вплив і негативно позначилися на іміджі терористичних організацій. Отже, на фінансовому “фронті” перемога була за охоронними установами.

Головними методами протистояння охоронних структур терористичним організаціям були агентурна й філерська робота (інформаційне забезпечення), проведення оперативних заходів: засідок, обшуків, арештів тощо. Розроблялися цілі операції, метою яких було попередження терористичних актів. Водночас оперативний характер носила діяльність і терористичних організацій. Вони також розробляли і проводили в дію спеціальні операції. Однак інформаційне забезпечення охоронних структур було значно кращим і більш організованішим, ніж у терористів. Тобто, і в “інформаційному двобої” терористи також поступалися охоронним структурам.

Суттєвим недоліком роботи охоронних структур була відсутність чіткої програми дій щодо профілактики тероризму. Це значно знижувало ефективність їх антитерористичної діяльності. Проте роками відшліфовані та вдосконалені на початку ХХ ст. методи боротьби з антиурядовими організаціями дали свій результат. У двобої перемогла охоронка. Це свідчить про ефективність у цілому методів її діяльності. Однак соціальний грунт для тероризму залишався. І, перш за все – невирішене аграрне питання. Але соціальні негаразди охоронні структури усунути не могли, бо вони знаходились поза межами їхньої компетенції.

На основі проведеного дослідження авторка вважає доцільним запропонувати періодизацію протистояння охоронних структур і ліворадикальних терористичних організацій на теренах України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Перший період (90-ті рр. ХІХ – 1902р.) позначений інтенсивною підготовчою роботою прихильників радикальних методів боротьби з відновлення терору, характеризується півдвищеною увагою самодержавства до охоронної системи. Другий період (1902-1907 рр.) визначається активним поширенням ліворадикальнго терористичного руху (перші теракти есерів, поява масового терору), оперативною роботою охоронних структур по протидії терористичним організаціям, удосконаленням прийомів і методів їх роботи. Для третього періоду (1907-1911 рр.) характерні поступова втрата ліворадикальними силами свого впливу на українське суспільство, згортання терористичної активності, подальша мобілізація сил охоронних структур для остаточного придушення терору лівих радикалів. Критеріями, за якими здійснювалася періодизація, були наступальна активність ліворадикальних терористичних організацій і вдосконалення структури і методів діяльності органів охоронного призначення.

Враховуючи результати дослідження, теоретичні висновки й узагальнення, дисертантка пропонує такі практичні рекомендації:

тероризм може тривало існувати лише за умов підтримки невдоволеної частини суспільства. Невдоволення має основою, як правило, невирішені соціально-економічні або національні проблеми. Тому для викорінення тероризму, перш за все, необхідно вирішити соціально-економічні, політичні й національні проблеми, які непокоять суспільство;

велику роль у боротьбі з тероризмом грає вміле викриття хибності його ідеологічних засад. Важливим є створення груп фахівців, які б могли в засобах масової інформації популярно розкрити наукову неспроможність і антилюдську направленість ідей терору. Особливу увагу слід звернути на негативні людські риси, їхні прояви в особистому житті авторів і виконавців ідей терору;

значний потенціал щодо протидії тероризму міститься у профілактичній роботі. У цьому плані ефективною є єдність зусиль керівних органів держави й структур державної безпеки.

Перспективними напрямками подальших досліджень дисертантка вважає:

- дослідження ролі маргінальних (як соціальних, так і національних) груп у протистоянні ліворадикального тероризму й охоронних структур держави на рубежі ХІХ-ХХ ст.;

- вивчення національного складу ліворадикальних терористичних організацій;

- дослідження впливу невирішеності проблем національних меншин на розвиток теорії й практики тероризму лівих радикалів;

- розкриття регіональних особливостей протистояння охоронних структур і ліворадикальних терористичних організацій в України тощо.

Публікації автора:

Публікації у наукових фахових виданнях

1. Панченкова Н.О. Ставлення до терору радикальних об’єднань на теренах України на початку ХХ ст. // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип.10 (спеціальний). – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С. 153–157.

2. Панченкова Н.О. Джерела фінансування терористичних угруповань в Україні на початку ХХ ст. // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 12. Ч. 2. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С. 220–226.

3. Панченкова Н.О. Формування соціального складу ліворадикальних організацій на теренах України на початку ХХ ст. // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. – Вип.6. – К., 2006. – С. 30–38.

4. Панченкова Н.О. Оперативна діяльність охоронних структур Російської імперії та терористичних угруповань на теренах України на початку ХХ ст. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля – №11(129). – Луганськ, 2008. – С. 185–191.

Матеріали наукових конференцій

5. Панченкова Н.О. Ставлення до терору радикальних об’єднань на теренах України на початку ХХ ст. // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Україна на межі тисячоліть: історія і сучасність” (24-25 травня 2006 р.). – Луганськ, 2006. – С. 49–51.

6. Панченкова Н.О. Джерела фінансування терористичних угруповань в Україні на початку ХХ ст. // Матеріали Міжнародної наукової конференції викладачів “Проблеми світового розвитку в історичному контексті” (27 листопада 2006 р.). – Луганськ, 2006. – С. 51–52.

7. Панченкова Н.О. Деякі аспекти діяльності ліворадикальних організацій на теренах України на початку ХХ ст. // Матеріали методичного семінару “Історія науки і техніки” (12-13 вересня 2007 р.). Ч. ІІ. – Луганськ, 2007. – С. 24–26.

8. Панченкова Н.О. Оперативна діяльність охоронних структур Російської імперії та терористичних угруповань на теренах України на початку ХХ ст. // Матеріали методичного семінару “Історія науки і техніки” (14-15 квітня 2008 р.). – Луганськ, 2008. – С. 51–54.