Анотація до роботи:

Альошина О.І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України. – Дніпропетровськ, 2007.

Дисертацію присвячено кримінально-правовому дослідженню провокації злочину. Досліджується історико-правовий аспект розвитку правових норм, що регулюють відповідальність за провокацію злочину, а також аналізуються міжнародно-правові норми та законодавство зарубіжних країн у сфері протидії провокаційній діяльності. Проведено дослідження провокації злочину в межах інституту співучасті та її співставлення з окремими видами співучасті. Визначено об’єктивні та суб’єктивні ознаки провокації злочину. Встановлено особливості кримінально-правової оцінки провокації злочинів, що вчиняється службовими особами правоохоронних органів. Окрему увагу приділено дослідженню обставин, що виключають відповідальність та пом’якшують покарання за провокацію злочину. Сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства.

У результаті дослідження комплексу проблем, пов’язаних із кримінально-правовою оцінкою провокації злочинів, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України:

1) доповнити розділ VI Загальної частини КК „Співучасть у злочині” статтею 31 „Провокація злочину” та викласти її у наступній редакції:

1. Провокацією злочину є завідоме створення особою обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину або співучасть у ньому, з метою її викриття, шантажу або заподіяння іншої матеріальної чи нематеріальної шкоди такій особі.

2. У разі, коли провокація злочину здійснюється шляхом організації або підбурювання до злочину, провокатор підлягає відповідальності за співучасть у злочині відповідно до статей 29-31 цього Кодексу. В інших випадках провокатор підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений спровокованою особою злочин, з посиланням на частину першу статті 31 цього Кодексу.

2) Виключити ст. 370 КК „Провокація хабара” як таку, що не є достатнім кримінально-правовим засобом протидії провокаційній діяльності з боку службових осіб, а також доповнити розділ XVIII Особливої частини КК „Злочини проти правосуддя” статтею 383 „Провокація злочину службовою особою правоохоронних органів” та викласти її у наступній редакції:

1. Завідоме створення службовою особою правоохоронних органів обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину або співучасть у ньому, з метою притягнення такої особи до відповідальності, -

карається...

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки -

караються...

3) Доповнити ст. 43 КК України „Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” частиною четвертою, яку викласти у наступній редакції:

Не підлягає відповідальності особа, яка, виконуючи спеціальне завдання, спровокувала злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, за наявності достатніх підстав вважати, що цей злочин буде припинено відповідними органами на стадії готування або замаху.

4) Доповнити ст. 31 КК України „Добровільна відмова співучасників” частиною четвертою, яку викласти у такій редакції:

Не визнається добровільною відмовою організатора або підбурювача відвернення вчинення злочину або своєчасне повідомлення ними відповідних органів державної влади про злочин, що готується або вчиняється, якщо у такий спосіб зазначені особи намагалися досягнути провокаційної мети викриття іншого співучасника або заподіяння йому матеріальної чи нематеріальної шкоди.

5) Доповнити ч. 3 ст. 369 КК України „Давання хабара” після слів „ ...порушення кримінальної справи.” словами:

Не визнається добровільною заява про факт давання хабара та не звільняється від кримінальної відповідальності на цій підставі особа, яка дала хабар з провокаційною метою подальшого викриття особи, яка одержала хабар.

Публікації автора:

1. Альошина О.І. Міжнародний досвід у боротьбі з провокаційною діяльністю // Наше право. – 2005. – № 2. – С. 40-43.

2. Альошина О.І. Визначення провокації злочину в кримінальному праві України // Право і безпека. – 2005. – № 4/5. – С. 51-54.

3. Альошина О.І. Суб’єктивна сторона провокації злочину // Наше право. – 2006. – № 3 (І ч.). – С. 63-66.

4. Альошина О.І. До питання щодо визначення об’єкту провокації хабара // Наше право. – 2007. – № 3. – С. 87-89.

5. Альошина О.І. Відповідальність за провокацію злочинів за законодавством зарубіжних країн // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – С. 51-53.

6. Альошина О.І. Особливості добровільної відмови провокатора злочину // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. – С. 3-5.