У висновках на основі проведеного комплексного та системного дослідження проблем примусових заходів медичного характеру та примусового лікування сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правозастосовної практики, зокрема: 1. Досліджено особливості й закономірності розвитку інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, на підставі чого виявлено та встановлено низку важливих фактів: а) генезис цього інституту відбувався паралельно та взаємопов’язано з генезисом інститутів осудності (обмеженої осудності) та неосудності, а також теоретико-прикладних поглядів на злочин і покарання; б) на застосування аналізованих заходів суттєвий вплив справляли християнська релігія і церковні традиції; в) в історичному плані первинним і більшим за обсягом було нормативне регулювання примусових заходів медичного характеру, ніж примусового лікування; г) оформлення цього кримінально-правового інституту остаточно відбулося тільки у КК України 2001 р. тощо. 2. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, правова природа яких характеризується складністю і багатогранністю, за суттю полягають у тому, що вони: а) ґрунтуються на загальноприйнятих принципах медичної етики та гуманізму, не порушують права і свободи людини та громадянина; б) мають розглядатися як кримінально-правові “заходи безпеки”, яким властивий запобіжний та відновлювальний характер, спрямування на охорону та здійснення соціально-правового й медико-реабілітаційного захисту особи правопорушника, нейтралізацію його деструктивного впливу на суспільство тощо; в) через фактичну схожість механізмів і призначення лікувального примусового впливу мають розглядатися в межах єдиного інституту з уніфікованою назвою “примусові заходи медичного характеру”. 3. Звернення до іноземного досвіду застосування досліджуваних заходів примусу дозволило виявити як негативні, так і позитивні риси цього кримінально-правового інституту, а також підтвердити доцільність: а) їх розгляду як різновидів заходів безпеки; б) створення уніфікованої назви інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування; в) конкретизації та уточнення мети цих заходів; г) поєднання примусового медичного впливу із встановленням опіки чи піклування, судовою забороною відвідувати заклади реалізації алкогольних напоїв, застосуванням препаратів для зменшення сексуальної потенції, обмеженням у користуванні комп’ютером тощо. 4. Щодо примусових заходів медичного характеру запропоновано визнати: а) метою їх застосування “вилікування чи поліпшення стану здоров’я” відповідних категорій осіб та “забезпечення безпеки суспільства”; б) підставою їх застосування сукупність достовірно встановлених даних, що свідчать про суспільну небезпечність психічно хворої особи, якою було вчинене суспільно небезпечне діяння або злочин у стані неосудності чи обмеженої осудності або особи, котра захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання або до постановлення їй вироку; в) диференціювати категорії небезпеки осіб, до яких застосовуються ці заходи, на таких, що мають “незначну небезпеку”, “підвищену небезпеку”, “значну небезпеку”, “особливу небезпеку”; г) існуючу систему примусових заходів медичного характеру у КК України оптимальною і такою, що не потребує докорінних змін; ґ) обґрунтованою та правомірною зміну примусового заходу медичного характеру на більш суворий; д) сумнівною доцільність безперешкодного використання психічно хворими громадянами права самостійно звертатися до суду щодо припинення застосування до них примусових заходів медичного характеру тощо. 5. Щодо примусового лікування запропоновано: а) розглядати його в межах інституту примусових заходів медичного характеру, через що мета такого лікування має збігатися з метою вказаних заходів; б) медичною підставою його застосування вважати наявність захворювання, передбаченого в наказі Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб” від 19 липня 2007 р. № 133; в) не визнавати алкоголізм і наркоманію хворобами, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб; г) усунути встановлені дисертантом суперечності норм КК, КПК і КВК України щодо правового регулювання положень про примусове лікування; ґ) запровадити процедуру коригування визначеного у вироку суду строку примусового лікування; д) усунути прогалини щодо регулювання механізмів здійснення примусового лікування підслідних та обвинувачених тощо. 6. На підставі проведеного дисертаційного дослідження розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України щодо застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування”, у якому запропоновано такі ключові положення, що здатні ефективно вплинути на положення національного законодавства та правозастосовну практику: 1) у КК України: а) викласти розділ XIV Загальної частини КК України в новій редакції; б) ст. 96 КК України виключити; 2) у КВК України: а) у ч. 2 ст. 21 термін “примусового лікування” замінити на “примусових заходів медичного характеру”; б) доповнити Кодекс ст. 21-1 “Наслідки ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру”; в) ст. 117 викласти в новій редакції; 3) у КПК України: а) ст. 411-1 виключити; б) доповнити Кодекс ст. 424-1 “Порядок застосування судом примусових заходів медичного характеру до засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, і його припинення”; 4) внести відповідні зміни до ППВСУ “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 3 червня 2005 р. № 7. |