Анотація до роботи:

Данчак І.О. Ергономічні принципи формування архітектурного середовища помешкань для інвалідів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури, Львів, 2003.

Дисертація присвячена проблемі формування архітектурного середовища для інвалідів з ураженням опорно-рухової функції на прикладі будинків-інтернатів. Вперше застосовано методи та засоби ергономічного підходу щодо організації архітектурного простору життєдіяльності інвалідів. Проаналізовано досвід проектування, будівництва та експлуатації будинків-інтернатів для інвалідів у країнах СНД і країнах Європи та Північної Америки. Встановлено, що в данний час в Україні будинок-інтернат є найбільш необхідним типом спеціалізованого житла для даної категорії інвалідів. Виявлено науково-методичні передумови формування архітектурно-планувальних вирішень спеціалізованих типів споруд (будинків-інтернатів) для інвалідів. Показано ергономічні особливості оптимізації архітектурного середовища, які забезпечують реабілітацію інвалідів. У роботі встановлено, що оптимально організоване архітектурне середовище повинно відповідати ряду вимог, в тому числі і ергономічних. Зроблено рекомендації щодо організації архітектурно-планувального та функціонального вирішення будинків-інтернатів.

1. У нашій країні в останні роки приділяється значна увага інвалідам, проте проблема розселення інвалідів, що страждають від ураження опорно-рухової функції, і створення для них оптимальних житлово-побутових умов та обслуговування залишається не вирішеною. Проблема розселення інвалідів з ураженням опорно-рухової функції насамперед полягає в тому, що сучасна практика будівництва житла та всього оточення не враховує їх основних вимог до АС. Це практично виключило цю категорію населення із активного громадського життя та сфери трудової діяльності. У нашій країні переважна кількість осіб із тяжкими фізичними ураженнями в даний час проживає в непридатних для них звичайних житлових будинках, а невеличка частина, в основному самотні, у будинках-інтернатах для людей похилого віку. З однієї сторони, ці будинки-інтернати найбільше відповідають потребам інвалідів щодо їхнього обслуговування та догляду, з іншої сторони, в них не враховується комплекс вимог, що створює конфліктні ситуації при спільному розселенні людей похилого віку та інвалідів.

2. Дослідженням виявлено, що інваліди віком від 18 до 55 років у будинках-інтернатах для людей похилого віку складають більш 10 відсотків від загальної кількості проживаючих. Серед них більшість хотіла б жити в спеціально запроектованих і побудованих будинках-інтернатах для інвалідів. Особливо необхідність будівництва таких будинків стала очевидною в зв'язку зі збільшенням числа осіб, що стали інвалідами в Афганістані і збільшення кількості дітей з вродженими фізичними вадами через алкоголізм, наркоманію та загальне погіршення екологічної ситуації в країні. Проте в країні дотепер, незважаючи на наявні розроблені проекти, немає жодного будинку-інтернату, побудованого з урахуванням вимог інвалідів з ураженням опорно-рухової функції.

3. Вперше визначено термін “інвалідність” із точки зору організації житлового та навколишнього архітектурного середовища. За допомогою розробленої методики сформульовано три категорії та сім підгруп інвалідів за руховою активністю, спроможністю до самообслуговування і трудовою активністю, а також подана їх розгорнута класифікація за необхідними для них типам спеціалізованого житла та місць праці.

4. Вперше виявлена специфіка виявлення ергономічних властивостей і якостей в об’єктах архітектурного проектування, які визначаються функціонально-типологічним призначенням та умовами експлуатації. Показано, що типологія ергономічних задач при комплексному формуванні архітектурного середовища визначається відповідно до специфіки процессів, які діють в ньому, а кожен тип функціональних зон діяльності людини в архітектурному середовищі повинен відповідати певним ергономічним потребам та умовам.

5. Встановлено, що основною організаційною одиницею будинку-інтернату є житлова група місткістю 25-30 осіб. Встановлена місткість, відсоткове співвідношення, площа санітарно-гігієнічних приміщень, обладнання меблями та допоміжними засобаими житлових кімнат для різних категорій інвалідів і принципи їх розселення в будинках-інтернатах.

6. Подані пропозиції щодо функціональних типів житлових осередків і груп, а також щодо просторової побудови структур будинків-інтернатів. При цьому рекомендується коридорний, блоковий і централізований типи будинків, Віикористання кожного з цих типів обґрунтовується у залежності від місткості будинку-інтернату та місця його розташування в структурі населеного пункту. Розроблено перелік необхідних приміщень у будинку-інтернаті та подані пропозиції щодо функціональних взаємозв'язків житлових груп із загальноінтернатськими приміщеннями.

7. Встановлено, що при оцінці ефективності будівництва будинків-інтернатів для інвалідів, окрім техніко-економічних показників, необхідно враховувати економічні та соціально-ергономічні показники, а також матеріальну користь, яку держава може одержати від праці інвалідів.

8. Показано, що покращення умов проживання та обслуговування в майбутньому можливо шляхом розширення діапазону наданих послуг як у самому будинку-інтернаті, так і за його межами, збільшення обладнання засобами малої механізації житлового та навколишнього середовища, надання сучасних індивідуальних допоміжних пристосувань.

9. Сформульовані ергономічні рекомендації, стосовно архітектурного простору. Встановлено, що ширина проїзду та площа розвороту крісла-візка більша, ніж при використанні інших допоміжних засобів при пересуванні, при проектуванні житлового та навколишнього середовища для інвалідів з ураженням опорно-рухової функції, саме її необхідно приймати як вихідну одиницю розрахунку простору. Рекомендується при визначенні потреби у кількості місць у будинках-інтернатах для інвалідів виходити з розрахунку 0,5 місця на 1000 осіб населення. Будинки-інтернати для інвалідів необхідно будувати місткістю від 50 до 200 місць, а висотою не більше трьох поверхів.

10. Впровадження нормативних вимог, ергономічних рекомендацій і розробок у практику будівництва будинків-інтернатів для інвалідів дасть значний соціально-економічний ефект, підвищить комфорт проживання та якість обслуговування інвалідів.

Публікації автора:

1. Данчак И.О. О проектировании домов-интернатов для инвалидов// Жилищное строительство. – 1986. – №1. – С.13-14.

2. Данчак И.О. Специализированные типы жилища и учреждения обслуживания инвалидов (Обзорная информация) // Жилые здания. Вып. 3. – М.: ЦНТИ по гражданскому строительству и архитектуре, 1988. – 67 с.

3. Мироненко В.П., Данчак И.О., Василенко А.Б. Эргономические принципы формирования архитектурной среды инвалидов // Традиции и новации в высшем арх.-худ. образовании. – Харьков: ХХПИ, № 5-6, 2000. – С.142-147. (здобувачем проведений збір фактичного матеріалу, сформульовані висновки, обсяг виконаної роботи – 95%).

4. Данчак І.О. Основні принципи об’ємно-планувальних вирішень спеціальних типів житла для людей з обмеженою руховою активністю // Вісник Національного університету “Львівська політехніка” №429 “Архітектура” – Львів: Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2001. – С. 68-73.

5. Данчак І.О. Допоміжні засоби та потреба у просторі при пересуванні інвалідів // Регіональні проблеми архітектури та містобудівництва. – Вип. №3. – Одеса, 2002. – С. 83-86.

6. Данчак І.О. Архітектурні аспекти проблеми трудової зайнятості інвалідів у будинках-інтернатах// Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. – №439. “Архітектура”. – Львів: Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2002. – С. 137-142.

7. Данчак І.О., Лінда С.М. Проектування житлового середовища для потреб людей з обмеженими фізичними можливостями: Навчальний посібник. – Львів: НУ “Львівська політехніка”. – 2002. – 132 с. (здобувачем проведений збір фактичного матеріалу, виконано графічну частину роботи, обсяг виконаної роботи – 70%).