У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження, сформульовані науково-теоретичні висновки, сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про зобов’язальні відносини та практики його застосування. Серед них є, зокрема висновки про те, що: договір є не лише підставою виникнення зобов’язання, а й юридичним фактом виникнення договірного зобов’язального правовідношення; статті 206, 207 ГК України сформульовані юридично некоректно, оскільки передбачають можливість розірвання або визнання недійсним господарського зобов’язання, а не господарського договору; з припиненням строку чинності (дії) договору не завжди повною мірою припиняється саме зобов’язальне правовідношення; ч. 4 ст. 631 ЦК України безпідставно обмежує коло правових наслідків, застосовуваних у зв’язку з невиконанням зобов’язання в установлений договором строк, лише мірами відповідальності; норми ЦК України, які регулюють припинення зобов’язань, містять прогалину, оскільки не передбачають у зв’язку з цим настання відповідних правових наслідків; правочин, спрямований на розірвання договору, є допоміжним по відношенню до такого договору; доведено факт зниження ефективності захисту прав покупця, який придбав товар неналежної якості, за новим ЦК України, порівняно з ЦК УРСР, оскільки у ньому не передбачено право покупця у разі розірвання договору купівлі-продажу на відшкодування збитків; правові наслідки примусового розірвання договору не можуть обмежуватися відшкодуванням збитків, як це передбачено ст. 653 ЦК України, оскільки можуть застосовуватися і інші санкції, передбачені договором чи законом. |