1. Аналіз оптимальних наукових теорій і методологій для дослідження діяльності ОБСЄ в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій інтеграції виявив, що проблематика демократизаційних критеріїв євроінтеграції в загальноконтинентальному масштабі, тобто в площині рольових функцій та системних впливів ОБСЄ, є недостатньо розробленою в світовій політичній науці і належить до найменш досліджених тем вітчизняного суспільствознавства. Практично відсутні наукові концепції європейської інтеграції, що спиралися б на бачення Європи як принципово цілісного, відносно сталого, суспільно-політичного, матеріального та духовно-культурного феномена, що набуває все більш виразного обличчя і внутрішньої консолідованості в сучасну епоху. Встановлено, що саме демократизаційна складова відігравала ключову роль у загальній еволюції євроінтеграційної ідеї і відповідного процесу, а нині вочевидь набуває вирішального значення у процесі обговорення й прийняття рішень про подальше розширення Європейського Союзу. Саме тому головним інституційним важелем політико-системного впливу на якість і темпи демократичних перетворень всього комплексу суспільного життя нових кандидатів на членство в ЄС на сьогодні є і буде ОБСЄ. У процесі своєї еволюції, пов’язаної із завершенням блокового протистояння, ОБСЄ стала форумом критеріальної апробації найбільш значимих чинників євроінтеграції, які перебувають поза рамками “чистої” економічної політики. Виявлено, що як у зарубіжній, так і у вітчизняній політології ОБСЄ залишається поза увагою фундаментальних політологічних досліджень у сенсі перспектив загальноєвропейського процесу. Проте реалії сучасного європейського розвитку зумовлюють те, що ряд держав перехідного типу, включно з Україною, ще тривалий час братимуть участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та правовий інструментарій ОБСЄ. 2. Проведене дослідження засвідчило, що діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД співвідноситься з положеннями й принципами, закладеними до категоріально-понятійного апарату Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Крім цього, встановлено, що існують всі підстави вважати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД такою, яка сприяє зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ в набутті членства в ЄС. Усі підходи політичної теорії інтеграції, елементами якої в даному дослідженні вважається співпраця з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД, попри різні дефініції станів та відносин, що існують всередині цілого, зосереджуються переважно на стосунках між суспільством і об‘єднаннями індивідуумів та політичних одиниць. З’ясовано, що інтеграція відбувається водночас і на національному рівні з інтегруванням відносин у межах державних кордонів, і на міждержавному рівні, коли інтеграція в економічній, політичній та культурній сферах пов‘язує держави. Дослідженням встановлено, що на функціональному рівні кожен окремо взятий інститут ОБСЄ сприяв державам-учасницями - новим членам ЄС у вирішенні ряду проблем, які стояли на заваді реалізації їх євроінтеграційних прагнень. Зазначені інститути ОБСЄ в „людському” та економічному вимірах діяльності Організації є практичними механізмами, діяльність яких зосереджена на вирішенні ряду питань, врегулювання більшості з яких є головною вимогою набуття членства в ЄС. 3. З’ясування витоків, етапів становлення, значення та завдань політики європейської інтеграції України засвідчило її обґрунтованість та відповідність сучасним теоріям інтеграції на європейському континенті. Крім цього, базисом політики європейської інтеграції України можна вважати цивілізаційну теорію розвитку інтеграційних процесів у Європі, що зумовлено історичною спільністю культурної та суспільної спадщини України з рядом країн європейського континенту. Проте реалії сучасного європейського розвитку такі, що Україна ще тривалий час залишатиметься поза ЄС, а тому братиме участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та політико-безпековий інструментарій ОБСЄ. Відтак Організація з безпеки та співробітництва в Європі – вирішальний для України “полігон” адаптування до Копенгагенських критеріїв членства в ЄС. Встановлено, що політика європейської інтеграції України об’єднує в собі демократичне розуміння європейської інтеграції як багатогранного процесу, що відбувається одночасно у декількох вимірах і напрямках (вимір внутрішніх реформ, процес поглиблення та подальшої інституціоналізації відносин з ЄС, розвиток стратегічного партнерства з Росією, іншими державами-учасницями СНД, повна реалізація можливостей України як транзитної держави між євроатлантичним та євроазійським геоекономічними просторами, нарешті, вимір загальноєвропейської інтеграції з ключовим значенням в ньому ОБСЄ), здатна забезпечити максимальний політичний консенсус, суспільну консолідацію та злагоду щодо цілей, механізмів та базових засад стратегії Європейського вибору. Виявлено, що в ході реалізації політики європейської інтеграції України не завжди враховуються економічні, національні, історичні та культурні особливості України, її геополітичне розташування. Відтак у політичній стратегії України, спрямованій на реалізацію перспективи приєднання до Європейського Союзу, варто врахувати наявну градацію повноважень і сфер відповідальності великої кількості інтеграційних інституцій на континенті з наголосом на вирішальній ролі усвідомлення важливості практичного використання концепту демократизації у поданні ОБСЄ. 4. На сьогодні існують всі підстави розглядати співпрацю з інститутами ОБСЄ в „людському” та економічному вимірах діяльності як таку, що здатна реально сприяти Україні в реалізації політики її європейської інтеграції. Сучасний рівень співпраці з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД дозволяє залучати потенціал ОБСЄ до вирішення проблемних питань набуття Україною відповідності критеріям членства в ЄС. Аналіз сучасного стану співробітництва України з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД дає підстави розглядати таку співпрацю як один з інструментів досягнення відповідності критеріям членства в ЄС. Співробітництво України з БДІПЛ здатне відігравати визначальну роль у справі сприяння Україні в наближенні до відповідності політичним критеріям членства в ЄС. Виявлено відсутність у суспільстві поінформованості про те, що увага з боку ОБСЄ до України не є намаганням втручатися у внутрішні справи країни, а лише бажання 25-ти держав – учасниць ОБСЄ, які є членами ЄС, мати спільний кордон із цивілізованою, стабільною, передбачуваною і прогнозованою країною, яка поділяє їхні цінності та принципи. Встановлено, що Україна недостатньо ефективно та неповною мірою використовує механізми БДІПЛ. Це стосується потенціалу щорічних нарад ОБСЄ з огляду на зобов’язання в галузі „людського” виміру, експертного потенціалу Бюро та можливостей, що надає її діяльність у налагодженні зв’язків із європейськими інституціями, з якими вона активно співпрацює. У більшості випадків ініціатива співпраці йде не від міністерств і відомств, які в першу чергу мали би бути в цьому зацікавлені, а від Бюро. Співробітництво з ВКНМ сприяє реалізації політики європейської інтеграції України в частині забезпечення прав національних меншин, прийняття відповідного законодавства. Встановлено, що співпраця України з першим ВКНМ Максом ван дер Стулом була набагато продуктивнішою, ніж із його наступником, - Рольфом Екеусом, візити в Україну якого не мали значного практичного результату, а більшість його обіцянок так і залишилися невиконаними. Макс ван дер Стул сприяв усуненню втручання ззовні в українські справи на Кримському півострові та намагання окремих сил через неврегульованість кримського питання дестабілізувати ситуацію в Україні. Його активна діяльність дозволила привернути увагу міжнародного співтовариства до проблем кримськотатарського населення та сприяла залученню значних позабюджетних коштів для їх вирішення. Однак дії ВКНМ часом викликали роздратування кримської влади, що могло призвести до загострення ситуації в будь-який момент. Інколи поради ВКНМ були не завжди доречними. Врегулювання за сприяння ВКНМ одних проблем часом породжувало ряд інших. Аналіз моніторингу стану справ українців у Росії та росіян в Україні, проведений ВКНМ М. ван дер Стулом, засвідчив дієвість та результативність такого заходу. Моніторинг дозволив зняти з нашої країни безпідставні звинувачення у недотриманні прав росіян на території України. Отже, зазначений механізм сприяв спростуванню критики на адресу України та піднесенню її міжнародного авторитету. Національне законодавство України у сфері забезпечення та гарантування прав національних меншин, підготовлене за сприяння ВКНМ, було визнано прогресивнішим порівняно з ЄСівським. Отже, ВКНМ Макс ван дер Стул практичними діями посприяв Україні у досягненні відповідності такому критерію членства в ЄС (перша група – політичні) як прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин і сприяє їх розвитку. Нинішнє визнання ВКНМ міжнаціональної ситуації в Україні як зразкової засвідчило відповідність нашої країни частині критеріїв набуття членства в ЄС. Встановлено, що співробітництво України з ПЗМІ сприяє досягненню відповідності політичним критеріям набуття членства в ЄС у частині створення та розширення незалежних засобів масової інформації. З’ясовано, що Україна є не лише об’єктом уваги ПЗМІ в контексті тих чи інших порушень, але й зразком у розробці та втіленні законів, що позитивно сприяє реалізації політики європейської інтеграції України. Прикладом може слугувати прийняття законів про телебачення і радіо, які ПЗМІ рекомендував для розгляду і прийняття у всіх державах-учасницях ОБСЄ, в тому числі й тих, які є членами ЄС. Водночас неповною мірою використовується потенціал ПЗМІ в питаннях реалізації спільних проектів та експертизи законопроектів. У результаті аналізу рекомендацій ПЗМІ щодо України запропоновано не лише реагувати на висловлювані ним зауваження та пропозиції, але й працювати на випередження, що позитивно позначиться на іміджі України як демократичної держави. Висока оцінка, дана ПЗМІ національному законодавству, свідчить про значні результати роботи, проведеної Україною на шляху наближення до повної відповідності критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Cпівробітництво України з КДЕД відповідає принципам політики європейської інтеграції України в частині економіки та екології, а також сприяє набуттю відповідності положенням Другої групи Копенгагенських критеріїв членства в ЄС (економічні). Сприяння КДЕД Україні шляхом реалізації проектів щодо екологічних питань, утилізації надлишкових боєприпасів, ракетного палива, реабілітації місцевості, потерпілої внаслідок аварій на військових складах, тощо, додає ваги співпраці з цим інститутом ОБСЄ. Встановлено, що в інтересах української сторони домагатися збільшення бюджету офісу КДЕД, сприяти залученню Координатором позабюджетних коштів на реалізацію проектів в Україні, сприяти повній інституціоналізації економічного та екологічного виміру діяльності ОБСЄ. Перспективним напрямом співпраці України з КДЕД було б розміщення його офісу в Києві на базі наявної „польової” присутності ОБСЄ в нашій країні (на зразок БДІПЛ у Варшаві або ВКНМ у Гаазі). Для України реалізація такої ініціативи сприяла б ще більшому залученню консультативної, фінансової та посередницької допомоги ОБСЄ для вирішення внутрішньо-українських проблем, використання потенціалу Організації для реалізації національних інтересів нашої держави щодо європейської інтеграції. 5. Визначена провідна роль Координатора проектів ОБСЄ в Україні, що полягає у залученні потенціалу ОБСЄ для реалізації політики європейської інтеграції України. Встановлено, що Координатор фактично є посередником та у більшості випадків ініціатором налагодження співробітництва України з інститутами ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів діяльності Організації. На сьогодні діяльність Координатора повністю відповідає закладеним до його мандату принципам, основними із яких є сприяння Україні в європейській інтеграції, налагодженні зв’язків із європейськими інституціями, плануванні та виконанні проектів між відповідними органами влади України та інститутами ОБСЄ. З’ясовано, що Координатор проектів ОБСЄ в Україні залучається до врегулювання проблемних питань, вирішення яких відповідає умовам більшості Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Координатор сприяє реформам в Україні, залучає в нашу економіку додаткові кошти шляхом розробки та реалізації актуальних для України проектів. Координатором реалізуються проекти, метою більшості з яких є сприяння європейській інтеграції нашої держави, зокрема шляхом приведення національного законодавства у відповідність до стандартів ЄС, вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем в ряді регіонів України. Встановлено, що неповною мірою використовується посередницький потенціал Координатора у налагодженні співробітництва державних установ з інститутами ОБСЄ. Виявлено, що Координатор витрачає в Україні та сприяє залученню в національну економіку коштів у сім з половиною разів більше, ніж становить національний внесок до бюджету ОБСЄ, що може розглядатися як залучення додаткових коштів у національну економіку. Водночас, наявність офісу Координатора у майбутньому гальмуватиме процес європейської інтеграції України. Це пов’язано з тим, що держава-кандидат на членство в ЄС не повинна мати на власній території „польової” присутності ОБСЄ, яка свідчить про певні негаразди в країні. У зв’язку з цим пропонується сприяти концентрації діяльності Координатора в економічній та екологічній сфері. Це створить базу для його подальшого заміщення повноцінним інститутом ОБСЄ в сфері економіки та довкілля (на зразок БДІПЛ у Варшаві або ВКНМ у Гаазі). Таким інститутом може бути КДЕД після виведення його офісу зі структури Секретаріату ОБСЄ в повністю самостійну одиницю. Отже, розміщення на території України повноцінного інституту ОБСЄ або підрозділу Секретаріату дозволить зберегти наявний рівень співпраці України з інститутами ОБСЄ, а в майбутньому навіть значно його інтенсифікувати. При цьому буде усунуто одну з перешкод набуття членства в ЄС – наявність „польової” присутності Організації в особі Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Водночас перехід від „польової” до повноцінної присутності ОБСЄ в Україні сприяв би інтенсифікації співпраці України з європейськими інституціями та реалізації політики європейської інтеграції. Розміщення в країні повноцінного інституту ОБСЄ засвідчило б високу довіру, визнання та авторитет сторони, що приймає. 6. Вивчення проблемних моментів реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та можливих шляхів їх вирішення засвідчило наявність ряду перешкод, які умовно поділено на політичні, організаційні та юридичні. Під політичні проблеми підпадає критика України за недемократичність, недотримання прав та свобод громадян тощо, що протягом тривалого часу гальмувало співробітництво України з ОБСЄ. Встановлено, що ситуація почала змінюватися внаслідок демократичних зрушень, які відбуваються в Україні починаючи з кінця 2004 р. Про перегляд підходу ОБСЄ до співпраці з Україною, який традиційно був сконцентрований виключно на політичній та правозахисній проблематиці, свідчить започаткування саме в Україні проектів економічного спрямування, що стало першим на просторі ОБСЄ практичним втіленням стратегії Організації в галузі економічного та екологічного вимірів. Дослідженням встановлено, що тональність згадувань України на заходах ОБСЄ протягом 2005 р. змінилася порівняно з періодом до кінця 2004 р. на позитивну, демократичні зрушення не викликають сумнівів у західних партнерів, що знімає частину політичних проблем у реалізації політики європейської інтеграції України. Аналіз співробітництва України з інститутами ОБСЄ виявив ряд проблемних моментів організаційного характеру. Встановлено, що головним є відсутність на державному рівні уявлення про ОБСЄ як Організацію, що здатна реально сприяти Україні в реалізації політики її європейської інтеграції. Наслідком цього є незадовільний результат роботи зовнішньополітичного відомства України на напрямку ОБСЄ. Також виявлена низька кадрова представленість України в ОБСЄ. Причина полягає у відсутності механізмів та принципів відбору, внесення та просування кандидатів від України на посади в ОБСЄ. Виявлена низька ініціативність державних установ у співробітництві з інститутами ОБСЄ та реалізації спільної проектної діяльності. Встановлені т.зв. проблеми юридичного характеру, що стоять на заваді співробітництва України з інститутами ОБСЄ та участі в роботі Організації. До них належать відсутність міжнародно-правового статусу ОБСЄ, зобов’язального механізму щодо виконання прийнятих рішень, принцип консенсусу, який дозволяє одній країні заблокувати роботу Організації, відсутність чітких правил і процедур із широкого кола питань. Отже, усвідомлення та швидке вирішення з’ясованих проблем, в першу чергу т.зв. організаційних, сприятиме ефективнішому використанню потенціалу ОБСЄ в реалізації політики європейської інтеграції України. |
