Анотація до роботи:

Солоха М.О. Природно-ресурсний потенціал Харківської області. Оцінка, управління, прогноз на основі геоінформаційних систем – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, 2006.

У дисертації викладено результати дослідження складових природно-ресурного потенціалу території Харківської області. Розглянуто стан досліджень атмосферного потенціалу, водно-, лісо- потенціалу, мінерально-ресурсного потенціалу та рекреаційного потенціалу на протязі останнього часу. Визначено в грошовому еквіваленті кожну складову потенціалу.

Встановлено, що найбільший геліопотенціал на території Ізюмського району (368 570 грн.) та Харківського району (304 377 грн.). Вітровий потенціал найбільший на території Харківського (39 658 грн.) та Дергачівського району (20 988 грн.). Найбільшу економічну вигоду щодо водного потенціалу можна отримати на території Ізюмського (899 412 млн.грн.), Балаклійського районів (721 045) млн.грн. Мінерально-сировинний потенціал має максимальний економічний ефект на території Первомайського району (613 977 млн.грн). Ґрунтовий потенціал має економічну перевагу на території Харківського району (37 559 млн.грн). Лісовий потенціал максимальний на території Ізюмського району (80 885 млн.грн.). Максимальний економічний ефект від використання рекреаційного потенціалу спостерігається в Краснокутському (51,9 млн грн.), Вовчанському (51,9 млн. грн.) районах.

У дисертаційній роботі зроблено теоретичне узагальнення та здійснено нове розв’язання задачі оцінки, управління та прогнозу природно-ресурсного потенціалу.

Основні висновки наступні:

1. Атмосферний потенціал характеризується багатьма показниками. В дисертаційному дослідженні оцінювалися лише: вітровий потенціал, опади та геліопотенціал. В результаті оцінки вітрового потенціалу встановлено, що найбільш привабливими є райони: Харківський (з середньою швидкістю 5,5 м/с), Богодухівський (4,8-5,1 м/с) та Великобурлуцький (4,4 м/с). Розміщувати вітроагрегати необхідно на висотах від 25 до 50 м. Економічно доцільно розміщувати це устаткування в локальних максимумах вітрового потенціалу, абсолютна економічна оцінка якого розраховано в грн.: Харківського району
   (39 658 грн.), Дергачівський (20 988 грн.), Богодухівський (24 722 грн.), Великобурлуцький (28 456 грн.). Забезпеченість вологою по районам досить нерівномірна. Встановлено, що саме ті райони, які потребують найбільшої кількості вологи для вирощування врожаю – Кегичівський, Зечепилівський, Сахновщинський, її не отримують. Максимальне забезпечення вологою мають Вовчанський (42,52%), Печенізький (42,94%) та Чугуївський (42,94%) райони. Найбільша кількість сонячного випромінення приходиться на Ізюмський район (368 570 грн.) та Харківський (304 377 грн.). Територія області, як довело дисертаційне дослідження, має три локальні максимуми вартісного забезпечення геліопотенціалом: Харківсько-Дергачівський, Ізюмсько-Балаклійський та Вовчансько-Чугуївський. Аналіз багаторічних кліматичних спостережень свідчить, що показники щодо напрямку, потужністі вітру, сонячної активності та кількості вологи суттєво не змінюється, тобто стан атмосферного потенціалу стійкий та з року в рік практично не змінний.

2. Територія області відноситься до середне забезпечених водою тому гідрологічний потенціал в цілому середній. Встановлено, що найбільшу забезпеченість водою має Ізюмський район (3975,6 м³/рік), Дворічанський (3568,2 м³/рік), Великобурлуцький (3280,6 м³/рік), при цьому слід підкреслити, що кількість водоймищ не відіграє значної ролі в забезпеченості водою. В результаті оцінки розробленої картографічної моделі за ознакою забезпеченості, область було поділено на три категорії: низька (до 30%), середня (від 50-100%), висока (більше 100%). Низьку категорію забезпеченості отримав: Харківський (3,8%) район. Середню забезпеченість мають: Лозівський (39,6%), Зачепилівський (94,1%), Чугуївський (81,2%), Печенізький (81,2%), Балайлейский (79,4%), Первомайський (70,4%), Зміївський (67,4%), Богодухівський (64,2%), Золочівський (57,55), Дергачівський (53,4%), Куп’янський (53,1%), Красноградський (52,4%). Високу забезпеченість (100 % й вище) мають: Краснокутський, Коломацькій, Валковський, Нововодолазьский, Кегичівський, Сахновщинський, Вовчанський, Великобурлуцький, Дворічанський, Шевченківський, Борівський, Ізюмський, Барвінківський, Близнюківський. У вартісному відношенні чітко прослідкується тяжіння до двох ядер водопостачання – басейни Дніпра та Дону. В результаті дослідження виділено три центри максимумів водозабезпеченості: Ізюмсько-Балаклійський, Великобурлуцько-Дворічанський, Красноградсько-Зачепилівський. Відомо, що спостерігається поступове обміління річок області, особливо це торкається малих річок та водотоків, в основному в результаті забруднення чи інших антропогенних факторів. Тому існує тенденція щодо подальшого зменшення гідрологічного потенціалу області.

3. Територія області має досить потужну мінерально-сировинну базу. Тут розвідано понад 224 родовища, але область бідна на родовища горючої сировини (нафти та газу). За рівнями забезпеченості чільне місце займає кам’яна сіль (Єфремівське і Олексіївське родовища). Навіть при повному завантаженні промисловості області цією сировиною, її вистачить більш ніж на 100 років (при врахуванні тільки балансових запасів), отже ця сировина може експортуватися. Теж саме можна сказати й про фосфоритову сировину (зустрічається в Ізюмському та Лозівскому районах). Територія області дуже багата на будівельні матеріали, які можуть задовольнити усі потреби цієї галузі. Так, запасів формувальних пісків Барвінківського та Шевченківського районів вистачить більш ніж на 1000 років. Сумарні запаси цементної сировини Балаклійского, Великобурлуцького, Ізюмського та Куп’янського районів вистачає більш ніж на 3000 років. Така сировина, як скляна, в основному, зосереджена на межиріччі Сіверського Дінця і Мжи (це територія Валківського, Красноградського, Нововодолазьского районів). Її запаси оцінено на 1000 років. Встановлено, що добування пісковиків та вапняків, вони є Барвінківському, Ізюмському, Лозівському районах, на цей час не здійснюється, але згідно прогнозу їх вистачить на 100 років. Запаси крейди є на території всієї області (більш за все її в: Балаклійському, Великобурлуцькому, Вовчанському, Ізюмському та Красноградському районах). Цю сировину доцільно навіть експортувати (прогнозні запаси – на 10 000 років). Промислового добування керамзитової та аглопоритової сировини на цей час не ведеться, а за прогнозами її запасів вистачить на 500 років (найбільш багаті території Богодухівського, Дергачівського, Ізюмського, Лозівського та Первомайського районів). На території Барвінківського, Близнюківського, Валківського, Дергачівського, Ізюмського та Нововодолазьского районів зосереджені родовища керамічної глини. За прогнозами запаси цієї сировини можуть задовольнити потреби області ще на 500 років. Запасами горючих корисних копалин область задовольняють лише на 30% Таким чином територія області є бідною за запасами нафти та газу. З метою поліпшення цієї ситуації в паливній галузі необхідно провести дорозвідку на території районів Краснокутського, Коломацького, Валківського, Красноградського, Зміївського, Первомайського, Балаклійського, Шевченківського, Ізюмського та Борівського.

4. В результаті проведеного оцінювання встановлено, що в цілому по області площа лісів становить біля 319 681 га. Серед поширених порід найбільш цінною є дуб (загальна сума кварталів 4436). За допомогою гіс-моделі встановлено рівні забезпеченості по районам та проведено ранжирування за цією ознакою. За критерій забезпеченості було обрано встановлений норматив лісистості 15 % (встановлений УКРНІІЛХА). В результаті аналізу забезпеченості виявлено, що високу забезпеченість (100%) не має жоден з районів. Середню забезпеченість мають тільки 6 районів: Краснокутський (19,3%), Харківський (14,3%, 25 838 га), Печенізький (16,5%), Зміївський (29,2%, 38 696 га), Балаклейський (16,5%,33 355 га), Ізюмський (27,7%, 43 619 га). Всі інші райони мають низьку забезпеченість лісовими ресурсами. Це наступні райони: Вовчанський, Краснокутський, Дергачівський, Богодухівський, Чугуївський, Куп’янський, Дворічанський, Нововодолазській, Красноградський, Печенізький, Валківський, Золочівський, Великобурлуцький, Борівський, Первомайський, Коломацькій, Барвінківський, Зачепилівський, Шевченківський, Сахновщинський, Близнюківський. А практично лісового потенціалу не мають (<1% ) Кегичівський та Лозівський.

Серед лісових недеревинних ресурсів найбільш вагомі запаси для промислового добування мають гриби. Їх запаси найбільш вагомі у Харківському, Ізюмському, Краснокутському, Вовчанському, Зачепилівському, Валківському, Шевченківському (загалом до 4 тис.т). На території інших районів промислове добування грибів вести нерентабельно.

Встановлено, що існує тенденція, щодо поступового збільшення лісових масивів області завдяки постійному насадженню молодняку. Однак 669 га лісів області перестиглі й вони потребують заміни на більш цінні породи з метою підвищення їх потенціалу.

5. Картографічна модель ґрунтів області свідчить, що найбільш цінним типом ґрунту є чорнозем (загалом по області понад 2,1 млн. га). За рівнями забезпеченості цього типу ґрунту область поділено на низько забезпечені (30%), середнє забезпечені (50-100%), високо забезпечені (100% й вище). В результаті проведеного дослідження виявлено, що низько забезпечені наступні райони: Дергачівський (24,8%), Харківський (33,54%), Зміївський (33,54%), Валківський (33,95%) Куп’янський (49,08%), Богодухівський (49,15%). Середне забезпечений Нововодолазьский район, він має 56,09% забезпеченості, а також забезпечені території Печенізького (60,59%), Коломацького (64,19%), Вовчанського (65,42%), Великобурлуцького 67,84%), Краснокутського (68,29%), Золочівського (68,55%), Чугуївського (69%) та Ізюмського (70,21%), Дворічанського (72,6%), Зачепилівського (72,8%), Шевченківського (77,4%), Балаклійського (77,5%) районів. Високу забезпеченість (100%) мають території: Краснокутського, Борівського, Близнюківського, Барвінківського, Сахновщанського, Первомайського, Лозівського, Кегичівського районів. Підтверджено, що усі типи ґрунту області поступово деградують, вміст гумусу в них незначно коливаючись з року в рік поступово зменшується.

В результаті аналізу рекреаційного потенціалу області встановлено, що максимальний рекреаційний потенціал характерний для Зміївського (вартісна оцінка 359,1 млн.грн.), Дергачівського (161,1 млн.грн.), Балаклійского (133, 9 млн.грн.) районів. Відповідно найменшим рекреаційним потенціалом володіють: Кегичівський (0,047 млн.грн.), Первомайський (0,22 млн.грн.) , Близнюківський (0,27 млн.грн.) райони. Встановлено той факт, що збільшуючи навантаження на такі традиційно рекреаційні райони як Зміївський, Дергачівський, Балаклійський, Краснокутський поступово деградується їх рекреаційний потенціал. За рік перевантаження сягає понад 4,5 млн.осіб. На фоні деградації відомих рекреаційних об’єктів не досить ефективно використовується рекреаційний потенціал таких районів як Харківський, Печенізький, Вовчанський. Території цих районів мають певний рекреаційний потенціал, деяку відповідну інфраструктуру і т.і.. За рахунок цього область недоотримує щорічно до 2 млн.рекреантів. Таким чином знехтування цим фактом призводить до вагомих втрат щорічно. Використання рекреаційних ресурсів цілком залежить від антропогенного фактору, але його треба використовувати виважено.

Публікації автора:

1. Солоха М.О., Некос В.Ю. Визначення лісового природно-ресурсного потенціалу харківської області за допомогою гіс – систем.// Захист довкілля від антропогенного навантаження. Харків-Кременчук, 2004. - Вип.ІV.- С. 84-94

2. Солоха М.О. Эколого-экономическая оценка лесного потенциала Харьковского области. // Международная юбилейная научная конференція присвячена 75-річчю із дня заснування УкрНДІЛГА, «Лес, наука, общество»,30-31 березня, 2005.- С.146-147

3. Солоха М.О., Некос В.Ю. Ґрунтовий потенціал Харківської області. // Захист довкілля від антропогенного навантаження. Харків-Кременчук.- 2005 . -С. 77-87.

4. Солоха М.О.Рекреаційний потенціал Харківської області.// Людина та довкілля. Проблеми неоекології. Вип.VІІ. Харків - 2005.- С. 74-87

5. Солоха М.О. Теоретичні основи використання гіс для оцінки природно-ресурсного потенціалу // Матер.IV Між народ. наук.-практ.конф. Наука і соціальні проблеми суспільства: Харчування, екологія, демографія. 23-24 травня 2006р. ХДУХТ. Харків, 2006 – Ч.2. - С. 193-195.

6. Солоха М.О. Проблеми створення екологічної муніципальної інформаційної системи гіс міста Харкова.// Людина та довкілля. Проблеми неоекології. Вип.ІІ. Харків, 2001. – 177-179.

7. Солоха М.О. Деякі аспекти гіс міста Харкова. Еколого-натуралістична творчість.//Український державний еколого-натуралістичний центр. Наук.-методич. вісник, Київ, 2001. – С. 153-155.