Карнаух Тетяна Миколаївна. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов"язань : Дис... канд. наук: 12.00.03 - 2008.
Анотація до роботи:
Карнаух Т.М. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань. Аналізується історичний розвиток притримання, регулювання за чинним законодавством України та окремих країн. Визначається правова природа та специфічні ознаки притримання, з’ясовується його місце в системі способів забезпечення виконання зобов’язань та здійснюється відмежування від інших інститутів: застави, самозахисту, зупинення зустрічного виконання зобов’язань, права продажу чужої речі, зарахування зустрічних однорідних вимог, заходів оперативного впливу, юридичної відповідальності. Дається характеристика елементів зобов’язального правовідношення притримання. Досліджуються підстави та моменти виникнення й припинення права притримання. Сформульовано теоретичні висновки з досліджених питань та практичні пропозиції, спрямовані на вдосконалення регулювання притримання у цивільному законодавстві України.
В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, основними з яких є наступні:
Притримання, закріплене у ЦК України в якості окремого способу забезпечення виконання зобов’язань, в даний час переживає відродження у цивільному праві України, оскільки має глибокі корені, що сягають звичаєвого та римського приватного права, історію свого розвитку у торговому праві Російської імперії, застосування за радянських часів в окремих правовідносинах.
Притримання – це односторонній правочин, який вчиняється з метою забезпечення виконання основного зобов’язання і за яким кредитор (ретентор), у разі невиконання боржником зобов’язання у строк, здійснює правомірне володіння притримуваною річчю, що підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, з подальшим одержанням задоволення своїх вимог з вартості притримуваної речі.
Притримання є універсальним, речово-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, якому властиві особливі ознаки: передбачена законом можливість застосування, виникнення тільки за наявності невиконаного боржником зобов’язання, вірогідна несподіваність застосування, незамінність об’єкта притримання, обмежене право слідування, що обумовлюють відмежування притримання від інших інститутів цивільного права: самозахисту, заходів оперативного впливу, застави, зупинення зустрічного виконання зобов’язання, зарахування зустрічних однорідних вимог, права продажу чужої речі, юридичної відповідальності.
Притримання за своєю правовою природою є одностороннім правочином; при цьому, будучи речово-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, воно є різновидом речових прав на чуже майно – правом володіння.
Нормативне регулювання інституту притримання здійснюється через загальні положення ЦК України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов’язань, що, однак, не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов’язань за наявності необхідних для цього підстав.
Підставою для застосування притримання є складний юридичний факт, який включає такі елементи: існування зобов’язання, яке забезпечується; невиконання (чи неналежне виконання) боржником зобов’язання у строк; знаходження речі, яка підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, у законному володінні кредитора; настання строку повернення речі боржнику.
Об’єктом притримання можуть бути лише речі: не вилучені з цивільного обороту та обмежено оборотоздатні (за умови відповідності ретентора критеріям, що висуваються законом до володільця подібної речі); рухомі і нерухомі (за умови обов’язкової державної реєстрації правочину притримання нерухомих речей); індивідуально визначені; індивідуалізовані готівкові гроші в іноземній валюті, а також індивідуалізовані готівкові гроші в національній валюті України, які мають цінність, відмінну від їх номінальної вартості; цінні папери в документарній формі.
Забезпечувальне зобов’язання притримання характеризується визначеністю суб’єктного складу та його співпаданням із суб’єктним складом забезпечуваного зобов’язання. Як ретенторами, так і боржниками можуть бути фізичні особи (реалізація ними цього права залежить від обсягу їх дієздатності), фізичні особи-підприємці, юридичні особи приватного та публічного права (з урахуванням особливостей правового режиму їх майна), держава Україна (через органи державної влади).
Кредитор може розпочати здійснювати «чисте» притримання (без звернення стягнення на притримувану річ) в будь-який час після виникнення відповідної підстави, але в межах присічного (преклюзивного) строку, який має бути встановлений законом, а звернення стягнення на притримувану річ – в межах строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням. Якщо боржник не виконує обов’язку і після спливу строку позовної давності, право звернення стягнення припиняється зі спливом цього строку, а «чисте» притримання може тривати до моменту настання будь-якої з подій, що відбудеться раніше: виконання боржником свого зобов’язання або набуття кредитором права власності на притримувану річ згідно ч.3 ст.344 ЦК України за набувальною давністю.
10. Підставами припинення притримання можуть бути: виконання забезпечуваного зобов’язання або визнання його недійсним; розірвання договору, на якому ґрунтувалася забезпечена вимога; втрата ретентором володіння притримуваною річчю; її загибель; задоволення вимог кредитора за рахунок притримуваної речі; інші підстави припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 ЦК України.
11. Притримання властиве праву країн-учасниць СНД, європейських країн, країн Сходу, американського континенту, що пояснюється однаковим для всіх правових систем принципом справедливості, що лежить в його основі; деякі особливості нормативного регулювання притримання у певних країнах світу варто врахувати при вдосконаленні відповідного інституту за законодавством України.
За результатами дослідження з метою вдосконалення інституту притримання сформульовані пропозиції зміни та доповнення до чинного законодавства України.
Публікації автора:
Карнаух Т.М. Право притримання та самозахист: відмінні та спільні риси // Юридична Україна. – 2006. – № 10.– С.45-49.
Карнаух Т.М. Підстави виникнення права притримання // Часопис Хмельницького університету управління та права «Університетські наукові записки». – 2006. – № 3-4 (19-20). – С.247-252.
Карнаух Т.М. Виникнення та історичний розвиток притримання як цивільно-правового інституту // Юридична Україна. – 2007. – № 1.– С.64-69.
Карнаух Т.М. Притримання: зміст правовідношення // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип.36. – С.58-65.
Карнаух Т.М. Гроші як об’єкт права притримання // Підприємництво, господарство, право. – 2007. – № 6. С.46-50.
Карнаух Т.Н. Удержание – новый вид обеспечения исполнения обязательств // Экспресс-анализ законодательных и нормативных актов. – 10.01.2005. – № 1-2. – С.34-40.
Карнаух Т.М. Об’єкти права притримання // Юридичний вісник України. – 09-15.06.2007. – № 23. – С.8-9.
Карнаух Т.М. Окремі види речей як об’єкти права притримання // Юридичний вісник України. – 16-22.06.2007. – № 24. – С.7.
Карнаух Т.М. Нерухомі речі як об’єкт права притримання // Юридичний вісник України. – 23-29.06.2007р. – № 25. – С.1, 14.
Карнаух Т.М. Застосування притримання для забезпечення виконання окремих видів зобов’язань // Юридичний журнал. – 2007. – №№ 7-8.– С.136-144.
Карнаух Т.М. Відмежування права притримання від інших цивільно-правових інститутів // Юридичний вісник України. – 14-20.07.2007. № 28. С.6-7; 21-27.07.2007. № 29. С.6-7.
Карнаух Т.М. Співвідношення права притримання та застави за цивільним законодавством України // Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”. – К.: В-во КНУ ім.Т.Шевченка, 2006. – С.354-357.
Карнаух Т.М. Правова природа права притримання // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 року, м.Хмельницький): У 5-ти частинах: Частина третя: “Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право.” Підтом І. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. – С.141-148.
Карнаух Т.М. Проблемні питання правового регулювання припинення притримання // Проблемні питання цивільного та господарського права: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів – Харків: ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2007. – С.402-405.
Карнаух Т.М. Відмежування притримання та заходів оперативного впливу // Проблеми цивільного права та процесу (пам’яті проф. О.А.Пушкіна): матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26 травня 2007 року) / Під ред.В.А.Кройтора, Р.Б.Шишки, Є.О.Мічуріна. – Харків, ХНУВС, 2007. – С.269-272.
