За результатами проведеного дисертаційного дослідження зроблено такі висновки: 1. Соціальний феномен «втечі з дому і бродяжництво підлітків» розглядається в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні бродяжництво розуміється як соціальне явище, що має свої характерні ознаки: соціально-засуджувані стиль життя та способи здобування грошей, їжі; специфічні місця проживання; поступовий розрив соціальних зв'язків. У вузькому значенні втечі з дому і бродяжництво підлітків розглядаються, з одного боку, як вікові та індивідуальні особливості, з іншого — як вид девіантної поведінки. Виявлено, що втечі з дому підлітків можуть займати будь-яке місце на оціночній вісі «норма — девіація — хвороба», та виокремлено ознаки девіації у бродяжництві. Зокрема, невідповідність загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам; суспільне засудження бродяжництва; завдавання реальної шкоди самій особистості або людям, які її оточують; розгляд у межах медичної норми; різні прояви соціальної дезадаптації. Бродяжництво підлітків визначено як певний стиль життя, що характеризується прагненням уникнути соціального контролю з боку дорослих, бажанням дистанціюватися від зони конфліктних стосунків та бути вільним, незалежним у виборі власного оточення і способів життя. 2. Розглянуто психологічні особливості підліткового віку та акцентовано увагу на цьому періоді в контексті формування схильності до бродяжництва у підлітків (невідповідність між суб’єктивною готовністю до дорослого життя та об’єктивною обмеженістю його можливостей, гіпертрофована потреба у спілкуванні, неадекватне бажання соціального визнання, юнацький максималізм). 3. Визначено макросоціальні, мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники, що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва. До макросоціальних чинників зараховано погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни, житлові проблеми. До мікросоціальних чинників належать несприятливі фактори, пов'язані з сім'єю і дитячими установами, а також існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину. До індивідуально-психологічних чинників зараховано життєві установки, емоційна нестійкість, наявність акцентуацій характеру, відхилення в психічному розвитку. 4. У результаті аналізу емпіричних даних виокремлено «групу ризику» в контексті досліджуваної проблеми, яка склала десяту частину опитаних підлітків. Запропоновано класифікацію підлітків-втікачів: мандрівники (для яких характерне «сенсорне прагнення», бажання пізнавати нові місця, пристрасть до пригод тощо), ситуативні втікачі (що йдуть з дому на знак протесту, непокори або через бажання уникнути труднощів), бродяги-девіанти (які багаторазово втікали з дому та бродяжили тривалий час, віддаючи перевагу «вільному» життю на вулиці, чия поведінка пов'язана з правопорушеннями, алкоголізмом, наркотизмом тощо), дромомани (у яких спостерігається «хворобливе» бродяжництво, викликане розгальмуванням потягів). Також було визначено чотири групи підлітків залежно від рівня схильності до бродяжництва: нульовий рівень (підлітки, які вважали за краще жити в сім’ї, у них не виникало бажання і вони не здійснювали втеч з дому); низький рівень (підлітки, які вважали за краще жити з друзями або в сім’ї і з друзями, у них іноді виникали думки про втечу, вони не втікали або зробили це один раз); середній рівень (підлітки, які вважали за краще жити з друзями, у них часто виникали думки про втечу і вони втікали з дому два і більше разів, але кожен раз не більше ніж на одну ніч); високий рівень (підлітки, які багаторазово втікали від родини і проживали поза домівки тривалий час); 5. Виявлено, що високий рівень схильності підлітків до бродяжництва корелює з такими індивідуально-психологічними особливостями, як: вираженість акцентуацій характеру (переважно – екзальтована, неврівноважена, гіпертимна та циклоїдна); стан соціальної апатії (відсутність інтересу до життя, почуття втрати сенсу життя і безвихідності); дефіцит щирих емоційних стосунків; байдуже ставлення до власного здоров’я. Мікросоціальні чинники високого рівня схильності до бродяжництва пов’язані з порушеннями міжособистісної взаємодії з батьками, вчителями, однолітками. Основними стимулами, що сприяють втечам з дому і бродяжництву підлітків, є готовність вуличної компанії прийняти підлітка-втікача та існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків; 6. Встановлено вікові та гендерні особливості схильності до бродяжництва. Зокрема, реакція емансипації (відчуття незалежності, самостійності, розв’язання проблеми), як можлива причина втечі з дому, зовсім не вказується досліджуваними до 13 років, має незначний відсоток у підлітків 13–14 років та помітно збільшується у респондентів старше 14 років. Значне місце у визначенні пріоритетів проживання з однолітками у дівчат займає розуміння та спілкування, тоді як хлопців приваблює, насамперед, вільний доступ до алкоголю, цигарок та наркотиків. 7. Визначено умови попередження виникнення та корекції бродяжництва підлітків (задоволення базових потреб, сприяння засвоєнню моральних та етичних норм, соціально прийнятних форм поведінки; виявлення щирого інтересу до підлітка, створення безпечної і комфортної атмосфери спілкування та взаємодії з ним; стимулювання позитивної мотивації до змін, особистої відповідальності за власну поведінку та ін.). Запропоновано модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва, і доведено її ефективність: відбулося значне зниження проявів психологічних захистів та агресивних і ворожих реакцій; відзначено позитивні зміни в переконаннях підлітків – ірраціональні переконання підлітків типу «життя вороже, небезпечне, безглузде і нудне» були перетворені в нові позитивні формули життєвого стилю. Результати формувального експерименту підтвердили висунуту гіпотезу і дали можливість зробити висновок про те, що життєвий стиль підлітків, схильних до бродяжництва, можна змінити у процесі впровадження спеціальної програми психологічної допомоги, яка створює умови для позитивної соціалізації таких підлітків. Надалі актуальною є розробка програми психопрофілактичної допомоги підліткам «групи ризику» з метою попередження втеч з дому та розробка семінару-тренінгу щодо підготовки психологів і педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти для роботи з підлітками, схильними до бродяжництва. |
