1. Соціальне утриманство є специфічним ставленням до суспільства та інших людей, що виявляється в установках особистості (“всі винні мені”) та її поведінці (“вимагаюча” поведінка). Специфікою соціального утриманства є його спрямованість на отримання максимальних вигод для себе, для реалізації власного життєзабезпечення, що досягається шляхом використання інших людей та суспільства загалом при найменших затратах і зусиллях зі свого боку. Психологічною причиною виникнення соціального утриманства є механізм навченої безпорадності, завдяки якому людина перестає відчувати контроль за наслідками своїх дій та вимушена звертатися за допомогою до інших або підкорятися дії обставин. 2. До соціально-психологічних передумов розвитку соціального утриманства віднесено: політичні, економічні чинники та характер взаємин у сім’ї. 3. До психологічних чинників соціального утриманства належать: система життєвих переконань та відповідні психологічні характеристики особистості. Встановлено, що характерними особливостями системи життєвих переконань осіб з високим рівнем схильності до соціального утриманства є: негативізація образу соціального світу, що включає в себе зневажливе ставлення до законів, переконання в зобов’язаності світу щодо індивіда, специфічні критерії справедливого поділу (“порівну” або “відповідно до потреб”). Особам з високим рівнем схильності до соціального утриманства притаманні: особистісні характеристики – маскулінність, депресивність, низький рівень розвитку здатності до емпатії, низький рівень толерантності; стиль вирішення міжособистісних конфліктів – суперництво; домінуючі ціннісні орієнтації – матеріально забезпечене життя, розваги, байдужість до щастя інших людей. 4. Виокремлено два типи соціального утриманства, що різняться між собою способом вирішення конфліктної ситуації: активний – з переважанням суперницької позиції у вирішенні конфліктних ситуацій; пасивний – з низьким рівнем суперництва. Спільними ознаками цих двох типів соціального утриманства є негативне ставлення до соціального світу та низька громадська активність. Пасивний тип соціального утриманця характеризується більшим консерватизмом поглядів та переконаністю в зобов’язаності світу стосовно індивіда, прагненням до матеріально забезпеченого життя і розваг. Натомість у представників активного типу переважає зневажливе ставлення до соціальних норм, прагнення до маніпуляції ними, висока цінність особистої свободи. 5. Доведено, що для безробітних характерний високий рівень схильності до соціального утриманства. Психологічні чинники, що сприяють виникненню соціального утриманства серед безробітних, практично не відрізняються від чинників соціального утриманства молоді: негативне ставлення до соціального світу та до соціальних норм, суперництво як спосіб вирішення конфліктної ситуації. 6. З’ясовано, що рівень схильності до соціального утриманства учасників Помаранчевої революції був незначним. Виявлено залежність між віком респондента, статтю та рівнем схильності до соціального утриманства. Встановлено відмінності в мотивації перебування на Майдані та в особистому баченні перемоги залежно від рівня схильності до соціального утриманства. 7. Розроблено та апробовано психологічний тренінг зменшення рівня соціального утриманства, що передбачає: роботу з почуттям безпорадності, розвиток здатності до емпатії та толерантності, вирішення конфліктів, ознайомлення з навичками активізації громади. Цільовими групами для проведення цього тренінгу можуть бути: соціальні працівники, громадські діячі. Окремі блоки можуть бути використані при роботі з молоддю та безробітними. Подальший розвиток досліджень з проблеми соціального утриманства вбачається нами в емпіричному вивченні визначених в ході дисертаційного дослідження соціальних чинників соціального утриманства. Цікавими були б дослідження економічних факторів формування соціального утриманства: вплив різних систем оплати праці на формування соціального утриманства у працівників, взаємозв’язок між різними способами надання матеріальної допомоги безробітним та їх рівнем схильності до соціального утриманства. На основі цих досліджень можна було б надати рекомендації щодо управління організаціями, покращити систему надання матеріальної допомоги, розробити спеціалізовані психокорекційні програми, спрямовані на підвищення рівня соціальної активності як працівників окремих організацій, так і безробітних, що перебувають на обліку в службах зайнятості. Необхідними, на нашу думку, є також подальші теоретичні розробки проблематики соціального утриманства та вдосконалення інструментарію дослідження, який дозволив би виокремити різновиди соціального утриманства, що були виявлені під час нашого дослідження. |