У дисертації теоретично й експериментально обґрунтовано співвідношення комунікативних і когнітивних складових здібностей до засвоєння мови, виявлено фактори їхнього розвитку залежно від умов - методів навчання, стилю викладання, а також індивідуальних і вікових особливостей тих, кого навчають. 1. Проведено теоретико-експериментальний психологічний аналіз мовних здібностей. У комплексному експериментальному дослідженні і у процесі навчання у різних умовах виявлено три типи оволодіння іноземною мовою, що виявилися пов'язані з успішністю навчання неоднозначно: комунікативно-мовленнєвий (I), когнітивно-лінгвістичний (II) і змішаний (III). В осіб з I типом, названим комунікативним (комунікативно-мовленнєвим), навички говоріння і розуміння іншомовного мовлення сформувалися на більш високому рівні в умовах інтенсивного навчання; в осіб з II типом оволодіння іноземною мовою, названій когнітивним (когнітивно-лінгвістичним) - в умовах традиційної навчання. Виділено, комплексно досліджено і визначено комунікативні і когнітивні компоненти мовних здібностей, їхню подібність і відмінності у системі „мова-мовлення”. Розроблено методи діагностики комунікативних і когнітивних компонентів здібностей та їхніх задатків. Групи тих, кого навчають, з різними типами оволодіння іноземною мовою розрізняються за рядом показників: обсягу слухової чи зорової пам'яті, лабільності-інертності мисленнєво-мовленнєвих процесів, здібностям до мовленнєвої діяльності чи мовного аналізу. Комунікативний тип прямо пов'язаний з великим обсягом слухового сприйняття і слухової оперативної пам'яті, більшою швидкістю актуалізації знання і переробки нової інформації. Студенти з цим типом досить успішні і в умовах мимовільного, і в умовах довільного запам'ятовування. У силу виразності комунікативних вмінь вони легше встановлюють і підтримують контакт. Студенти з когнітивним типом оволодіння іноземною мовою продуктивні при довільному запам'ятовуванні і при наявності зорового підкріплення вербального матеріалу. Якщо перші показують кращі результати у “словесній швидкості”, обсязі мовленнєвиробництва (“мова”), то другі краще справляються з мовним аналізом, що припускає виявлення логіко-граматичних закономірностей у незнайомій мові (“мовлення”), з вирішенням пізнавальних задач. За такими показниками, як комунікативність-когнітивність мовленнєвих дій, мимовільність-довільність, безпосередність-опосредокаваність дій, згорнутість-розгорнутість мовленнєвих і немовленнєвих дій, кількісно-якісні характеристики діяльності, описувані типи займають крайні позиції. Перші члени дихотомій у цілому описують тип діяльності комунікативний (I), а другі - відповідають когнітивному (II) типу оволодіння іноземною мовою. Ці параметри можна розвести за такими формально-динамічними характеристиками, як латентний період дій у швидкості мислительно-мовленнєвих процесів. Відповідно - у перших кількісні показники вище якісних, а другі перевершують їх за якісними характеристиками під час відсутності екстремальних умов. 2. Досліджено роль типологічних властивостей нервової системи і функціональної асиметрії півкуль головного мозку як природних факторів, що впливають на формування різних типів оволодіння мовою. У залежності від виразності природних передумов (здібностей) зміняюється співвідношення компонентів мовних здібностей, що визначають індивідуально-типологічні особливості засвоєння мови чи відповідний тип оволодіння іноземною мовою: комунікативний тип забезпечується природними передумовами -переважним домінуванням правої півкулі головного мозку, перевагою першої сигнальної системи, а також властивостями нервової системи - лабільністю і слабкістю (реактивністю); когнітивний тип забезпечується природними передумовами - домінуванням лівої півкулі головного мозку, перевагою другої сигнальної системи, а також сполученням властивостей нервової системи - інертністю і силою. Встановлено індивідуально-типологічні розбіжності у когнітивній і комунікативній сферах: співвідношення вербальних і невербальних компонентів здібностей, вимушеній-невимушеній регуляції дій, слухової і зорової пам'яті, що забезпечують ефективність засвоєння іноземних мов. 3. Проаналізовано умови формування мовних здібностей: у різних системах навчання і при різних методах - інтенсивному, традиційному і змішаних. Проведено порівняльне дослідження вікових та індивідуально-типологічних особливостей оволодіння іноземною мовою студентами при різних методах навчання (комунікативному і традиційному). Методи навчання істотно впливають на формування цих типів, але не перекривають їх. Сприятливою умовою для максимального розвитку мовних здібностей у тих, хто навчається, є відповідність (“валентність”) типу викладання, зміст технології навчання й індивідуально-типологічних особливостей тих, хто навчається. Різні комбінації цих трьох факторів створюють ситуації: а) сприятливої відповідності здібностей технологіям навчання і б) несприятливого сполучення цих здібностей з технологіями навчання. Щодо цих ситуацій потрібно проводити аналіз типів методів навчання - інноваційних, активних, комунікативних, традиційних (підтримуючих), аналітичних та ін. Ефективність навчання значною мірою залежить від особистісних особливостей студентів: виділені загальні для обох типів і специфічні для кожного з них синдроми особистісних якостей, що входять до структури мовних здібностей: вони тяжіють до “полюсів” інтровертованості-екстравертованості, імпульсивності-рефлексивності, довільності-мимовільності, аналітичності-синтетичності. 4. Проведено дослідження комунікативних і когнітивних компонентів індивідуального стилю педагогічного спілкування. Визначено характер „психологічних бар'єрів” у професійній діяльності педагогів залежно від стилів спілкування. Встановлено, що для подолання виникаючих у процесі педагогічної діяльності психологічних “бар'єрів” необхідно: а) при перевазі когнітивного компонента у стилі педагогічного спілкування – посилити форми контролю емоційної стабільності і посилити орієнтації на зворотний зв'язок (контроль) у процесі взаємодії з іншими для подолання характерних для цього стилю “бар'єрів”; б) при перевазі комунікативного компонента - формувати вміння нормативної поведінки і посилити внутрішній контроль (чи самоконтроль) для “стримування” природної імпульсивності і екстравертованості. Таким чином, результати дослідження підтвердили гіпотезу про те, що актуалізація мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов детермінується у залежності від переваги в їхній структурі комунікативних чи когнітивних компонентів Якщо чітко визначити зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на формування мовних здібностей, а також методи (технології), індивідуальні характеристики викладача, соціально-психологічні умови навчання та основні напрями розвитку задатків і здібностей, то це сприятиме актуалізації мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов. На жаль, обсяг нашого дослідження не дозволяє вирішити цілу низку питань, які пов’язані з психологічними особливостями актуалізації мовних здібностей студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов. Шляхами подальшого дослідження цієї проблеми є дослідження мовних здібностей з урахуванням гендерних розбіжностей суб’єктів навчання, а також дослідження соціально-психологічних детермінант групового впливу на рівень розвитку мовних здібностей суб’єкта навчання в малій групі із зовнішнім статусом. |
