У дисертаційному дослідженні представлено вирішення проблеми амбівалентності атитюдів у юнацькому віці: розкрито сутність цієї властивості, її психологічні особливості в структурних компонентах, критерії діагностування, рівні прояву, умови зниження її інтенсивності, також обґрунтовано та апробовано систему шляхів та засобів психологічного впливу на зниження високого і середнього рівнів та підсилення низького рівня амбівалентності соціальних установок студентів. 1. У сучасних умовах розвитку України пріоритетне завдання – формувати у підростаючого покоління з суперечливих оцінок, думок, подій конструктивні узгоджені соціальні установки, які сприятимуть розвитку особистості молоді та суспільному прогресу. Одним з напрямків вирішення даної проблеми є дослідження амбівалентності атитюдів як їх властивості одночасно проявляти суперечливі оцінки щодо об’єктів, ситуацій зовнішнього і внутрішнього світу особистості. Становлення амбівалентності є полідетермінованим процесом, головна роль у якому належить особистості, котра може обирати гармонійну чи негармонійну його спрямованість. Амбівалентність атитюдів проявляється в будь-яких ситуаціях конкордантно (узгоджено) або дискордантно (неузгоджено) і має вікові особливості. 2. Юнацький вік – період реального переходу до справжньої дорослості – є сензитивним для інтеграції соціальних установок в гармонійне атитюдне поле низького рівня амбівалентності з позитивним прагненням до відпові-дальності, психічного здоров’я, особистісного зростання. Амбівалентність атитюдів у юнацькому віці є діалектичною єдністю змістовних та динамічних компонентів, що мають специфічні показники прояву. 3. Структура амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці включає афективний, когнітивний та поведінковий компоненти. Критеріями та показниками діагностування досліджуваної властивості атитюдів виступають співвідношення позитивних і негативних оцінок за амбіеквальністю (рівністю) та силою у вищезазначених компонентах. Психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці пов’язані з віковими проявами структурних компонентів, значущістю та регулярністю їх засвоєння, а також з такими особистісними характеристиками, як: довіра до себе (самоцінність, самоприйняття, самоприхильність), потреба в пізнанні (потреба в засвоєнні готових знань, потреба в самостійному пошуку нових знань), самоефективність (оцінка своїх здібностей, очікування успіху). 4. Амбівалентність соціальних установок у юнацькому віці прояв-ляється на трьох рівнях: конкордантно-збалансованому низькому, дискор-дантно-незбалансованому середньому та дискордантно-дезінтегрованому високому. Конкордантний низький рівень характеризується збалансованістю проявів позитивних і негативних оцінок особистості за амбіеквальністю та силою в єдиному атитюді з позитивною спрямованістю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; довірою до себе (переживання цінності своєї особистості, самоприйняття, самоприхильності в життєзначущих сферах); потребою в пізнанні (прагнення як до процесу, так і до результату пізнання, задоволення від розумової праці, самостійний пошук нових знань має внутрішню мотивацію); самоефективністю (впевненість у своїх здібностях з очікуванням успіху та бажання працювати над собою, що веде до послідовної ефективної поведінки). Дискордантному рівню (середньому та високому) властиві незбалансована або дезінтегрована позитивна і негативна оцінки за амбіеквальністю та інтенсивністю в єдиному атитюді з негативною спрямованістю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; довіра до себе (переживання неприйняття самоцінності, незадоволення собою, підсилене бажання самозмін або уникнення негативних емоційних оцінок відносно “Я”); самоефективність (невпевненість у своїх здібностях, очікування неуспіху). 5. Індивідуальні особливості структурних компонентів амбівалентності атитюдів пов’язані з віком студентів, а також значущістю (внутрішньою мотивацією) та регулярністю (зовнішньою мотивацією) їх засвоєння в юнацькому віці. Зміни прояву цієї властивості атитюду від 17-18 до 18-19 років мають тенденцію до збільшення дискордантного дезінтег-рованого рівня в афективній, когнітивній, поведінковій сферах. Ця негативна вікова тенденція є статистично достовірною. Дискордантні рівні (середній, високий) домінують над конкордантним рівнем амбівалентності атитюдного поля студентів, що обумовлює його провідний вплив впродовж юнацького віку. Конкордантний низький рівень, оптимальний для особистісного зростання в юнацькому віці, несуттєво збільшується від першого до другого курсу. Домінування в юнацькому віці внутрішньої мотивації соціальних установок над зовнішньою (“a>б”) або рівність (“а=б”) знижує їх амбівалентність: від 17-18 до 18-19 років зменшуються кількісні показники дискордантних рівнів та збільшується конкордантний низький рівень. Якщо зовнішня мотивація домінує (“а<б”), то від 17-18 до 18-19 років кількісно збільшуються дискордантні рівні. Ці тенденції пояснюються переходом 18-19-річних студентів до більш реальних позицій ранньої дорослості, що супроводжується неузгодженістю атитюдного поля. 6. У студентів юнацького віку домінують дискордантні рівні амбіва-лентності атитюдів, психологічними особливостями яких є суперечливість інтенсивних амбіеквальних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах. Цей факт, а також відсутність значущої позитивної динаміки у проявах амбівалентності атитюдів обумовили необхідність психокорекційної роботи зі студентами другого курсу для зниження даної властивості. Ефективним шляхом оптимізації цього процесу є створення засобами психокорекційного впливу умов конструювання збалансованої амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці (актуалізація усвідомлення значущості соціальних установок; організація регулярного засвоєння атитюдів студентами на основі власного досвіду; зменшення у них амбіеквальності позитивних і негативних оцінок атитюдів з домінуванням позитивної спрямованості; активізація осмислення досліджуваними негативних і позитивних оцінок у структурі атитюдів; сприяння афективно-когнітивній узгодженості атитюдів; зростання таких особистісних утворень як довіра до себе, потреба в пізнанні, самоефективність). 7. Система роботи з психологічної корекції амбівалентності атитюдів базується на активізації довіри до себе, потреби в пізнанні, самоефек-тивності. Позитивні якісні зміни у рівнях прояву показників амбівалентності атитюдів характеризуються збільшенням кількості студентів зі збалансо-ваними проявами (за амбіеквальністю та силою) позитивних і негативних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; зростанням довіри до себе, яка проявляється у формуванні самоцінності, самоприйняття, самоприхильності в життєзначущих сферах; підвищенням потреби в пізнанні (потреби в засвоєнні готових знань, потреби в самостійному пошуку нових знань); зростанням самоефективності (впевненості у своїх здібностях з очікуванням успіху). Після проведення психокорекційної роботи в експериментальній групі були отримані результати, котрі дали можливість статистично достовірно констатувати, що в студентів цієї групи конкордантний рівень прояву амбівалентності соціальних установок є домінуючим над дискордантними, тоді як у контрольній групі зміни виявилися статистично недостовірними. В рекомендаціях підкреслюється, що викладачам, практичним психологам вузів необхідно вдосконалювати свої знання про прояви амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці, доцільно створювати студентські служби для оперативного реагування на кризові прояви юнаків, при побудові занять з іноземної мови слід звертати увагу на вплив бібліотерапії і прийомів роботи з художніми творами, зменшуючи інтенсивність негативних і позитивних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах та підсилюючи довіру до себе, потребу в пізнанні, самоефективність. Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективи її подальшого вивчення пов’язані з поглибленим концептуальним аналізом амбівалентності соціальних установок у кожній їх сфері, виявленням гендерних особливостей атитюдного поля залежно від віку, створенням психодіагностичних методик дослідження даного психічного явища, що й буде предметом нашого подальшого наукового пошуку. |
