Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки: 1. Етнічна ідентичність є компонентом етнічної самосвідомості та одночасно з тим виступає структурним елементом соціальної ідентичності. Чисельність належностей до соціальних груп позначається на структурі та змісті ідентифікаційної матриці особистості. Системоутворюючими складовими етнічної ідентичності є когнітивний і афективний блоки. Заперечення існування несвідомого компоненту у складі етнічної ідентичності ґрунтується насамперед на невідповідності вимогам системності. Іншим результатом застосування системного підходу стала відмова від включення до структури етнічної ідентичності конативного компоненту. Згідно з запропонованими теоретичними засадами операціональним аналогом етнічної ідентичності виступили етнічні автостереотипи, змістом яких стали образи України та типових українців. 2. В етнічній самоідентичності студентської молоді України існують значні розбіжності: в той час як студенти українці Західного регіону не виявляли вагань при визначенні власної етнічної ідентичності, на Сході та Півдні України етнічна самоідентичність характеризується невизначеністю і проблематичністю. Порівняно із студентами-росіянами для студентів українців Сходу та Півдня їх етнічна самоідентичність більш проблемна. Існує також невідповідність етнічного самовизначення змісту етнічної ідентичності, виявленому за допомогою тесту ДТС – співпадіння “Я-образу” з конструктом “типовий українець” відбувається лише в третю чергу в групі УУсп та в четверту в групі УРНсп. Для обох російських груп (РРсп і РУНсп) збіжність “Я-образу” з конструктом “типовий росіянин” відбувається в третю чергу. Низькі відсоткові частки етнічної ідентичності студентської молоді в колективній ідентифікаційній матриці свідчать, що вона є малоактуальною, а великі рангові місця свідчать про низьку значущість етнічної ідентичності. За результатами тесту ДТС виявлено розбіжність рівня етнічної ідентичності, який визначався за конструктами “типовий представник Вашої національності” та “типовий українець”, “типовий росіянин”. У першому випадку констатуються високі показники рівня етнічної ідентичності, а в другому - низькі, що свідчить про невідповідність у свідомості респондентів конструктів “типовий представник Вашої національності” та “типовий українець” і “типовий росіянин” для студентської молоді Східної та Південної України. Така особливість етнічної ідентичності може бути визначена як проблематичність. 3. При вивченні трансформації етнічної ідентичності за допомогою тесту “Типи етнічної ідентичності” вдалось з’ясувати лише загальний напрям трансформаційного процесу. Так, гіпоідентичність виступає як другий після “норми” напрям трансформації етнічної самосвідомості. Характерно, що гіпоідентичність більшою мірою притаманна респондентам Східної та Південної України, в той час як у респондентів Західного регіону більшою мірою представлена гіперідентичність. За допомогою тесту ДТС з’ясовувався зміст трансформації етнічної ідентичності, під яким у даному випадку розумівся ступінь збіжності образу “Я” з образами типових представників 10 різних етнічних груп. Для груп Східної та Південної України була виявлена розбіжність образу “Я” і “типового українця” або “типового росіянина” у відповідних групах для більшості респондентів, натомість образи “типового француза” та “типового іспанця” виявились найпривабливішими. Такий результат не може бути проінтерпретований як реальна етнічна ідентичність респондентів, а засвідчує, по-перше, глибоку кризу української і російської етнічної ідентичності та, по-друге, віртуальний пошук референтних етнічних груп далеко за межами України і Росії. 4. Структура та зміст когнітивного компоненту вивчалась за методами вільної і заданої системи категоризації. Під час порівняння результатів з’ясовано, що асоціативне поле визначальних етнонімів значною мірою знаходиться під впливом сучасної політичної, соціальної та економічної ситуації. Загалом переважають негативні характеристики, але існують розбіжності у співвідношенні негативних та позитивних визначень у групах залежно від регіону та етнічного самовизначення. Так, у групі УУз відсоток позитивних визначень статистично значуще переважає відсотки подібних визначень в усіх інших групах. Для Східної та Південної України подібний результат зафіксовано в групі УУсп. У групі УРНсп негативних визначень більше ніж, у групі УУсп. У той же час група РУНсп на рівні статистичної значущості не відрізняється від групи РРсп. За результатами кластерного аналізу тесту “Особистісний семантичний диференціал” у групах, які порівнюються, виявлено, що поєднання якостей у кластери здійснюється на різній змістовій основі, відбувається перегрупування елементів семантичних угруповань, зміна семантичних зв’язків між елементами, зміна кількості кластерів та зв’язків між ними, зміна складу і зв’язків між елементами всередині кластерів, що свідчить про своєрідність структури семантичної організації когнітивного компоненту етнічного автостереотипу, а відтак і етнічної ідентичності. За результатами факторного аналізу виявилось, що український гетеростереотип росіян у групах РРсп і РУНсп відрізняється крайнім негативізмом, для групи УУсп характерним є загально-позитивне і співчутливе ставлення до типового українця, в групі УРНсп більшість факторів негативна, їх загальна вісь спрямовується у площину негативної соціальної поведінки та пасивнозахисного способу реагування, у групі УУз також переважають негативні фактори. Порівняння результатів, одержаних методом вільної та заданої системи категоризації, показало, що головною змістовою основою, на якій будується когнітивна структура етнічної ідентичності, є особистісні якості етнофорів, у той час як етнокультурні особливості в даній структурі займають другорядні позиції. У результаті аналізу особливостей когнітивного компоненту етнічної ідентичності зроблено висновок про його конфліктність, яка, на наш погляд, проявляється подвійно: з одного боку, свідомо визнаючи, попри все, свою належність до української або російської етнічних груп, респонденти мають вкрай негативні стереотипи стосовно цих груп, що позначається на їх самоставленні; з іншого боку, в когнітивній структурі респондентів існують суперечливі тенденції, що також не можуть не призвести до когнітивного дисонансу. Аналіз афективного компоненту етнічної ідентичності дозволив визначити таку її особливість, як негативізація, під якою ми розуміли переважання в даному компоненті негативного полюса, хоча існує певна диференціація залежно від регіону та етнічного самовизначення. Для респондентів з груп РРсп і РУНсп негативне переважання є однозначним. Також переважають негативні визначення України і в групі УРНсп. Але в групі УУсп кількість позитивних і негативних визначень майже однакова, що, однак, свідчить про амбівалентність образу. В розподілі емоційних оцінок визначень для етноніму “українці” простежується перевага позитивних визначень над негативними, і лише група РРсп демонструє виражену амбівалентність етнічного гетеростереотипу. Переважання позитивних автостереотипів у випадку етноніму “українці” на відміну від етноніму “Україна” може бути пояснене проявом однієї зі стратегій збереження позитивної соціальної ідентичності. 5. На основі результатів емпіричного дослідження можна зробити висновок, що існують взаємозв’язки між типами трансформацій етнічної ідентичності та модальностями самоставленням особистості. З’ясовано, що певні характеристики самоставлення, так само як і етнічної ідентичності, визначаються ступенем участі у процесах міжетнічної взаємодії. Поліетнічне середовище створює умови для міжетнічних контактів, і, як наслідок, формується етнічна обізнаності як компонент етнічної ідентичності. У випадку українців Східного та Південного регіонів України така обізнаність передбачає знайомство з існуючими негативними або амбівалентними компонентами. Інверсія негативних гетеростереотипів у власні автостереотипи позначається, в першу чергу, на таких модальностях самоставлення, як самоприхильність та внутрішня конфліктність. Встановлені факти і сформульовані на їх основі висновки можуть бути використані: науковцями у подальших етнопсихологічних дослідженнях та створенні на їх основі програм і тренінгів, спрямованих на формування етнічної і національної ідентичності; викладачами для удосконалення навчальних програм з етнопсихології та соціальної психології; практичними психологами у психокорекційній роботі з студентською молоддю; владними структурами для прогнозування наслідків управлінських рішень, що стосуються різних аспектів національного життя. Отримані результати доводять, що застосування системного підходу є досить продуктивним напрямом вивчення етнічної ідентичності, тому подальші дослідження можуть розгортатись у двох напрямах системного аналізу – мікро- та макропідходу. Ієрархічність реалізації останнього може мати різний ступінь узагальнення – від з’ясування специфіки взаємозв’язків етнічної ідентичності з іншими складовими етнічної самосвідомості до визначення ролі етнічної ідентичності та окремих її компонентів у загальному процесі етногенезу і, що вкрай актуально для сучасної України, націогенезу. Даний напрям може бути диференційований на складові – від з’ясування взаємозв’язків соціальних атитюдів та стереотипів з особливостями проявів певних типів етнічної ідентичності до встановлення соціальних детермінант інгрупової включеності. Реалізація мікропідходу, під яким розуміється встановлення структури та взаємодії і взаємозв’язків підсистем етнічної ідентичності, передбачає пошук особливостей структури та трансформацій етнічної ідентичності залежно від особистісних детермінант, рівня знань про власну етнічну групу та її оточення, досвіду взаємодії з представниками інших етнічних груп тощо. Потребують уточнення визначення параметрів етнічної ідентичності та шляхів їх операціоналізації. Також потребують вивчення вікові та гендерні особливості етнічної ідентичності бо гіпотетично в цьому напрямі мають простежуватися деякі суттєві її прояви. Реалізацію даних напрямів у вивченні конкретних етнічних груп, українців зокрема, можна вважати одним з найперспективніших напрямів розвитку сучасної науки. | 