У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення та експериментальне розв’язання проблеми дослідження психологічних закономірностей і механізмів духовного розвитку дітей і молоді, розкрито психологічний зміст, мотиваційні чинники та суперечності процесу духовного розвитку особистості, висвітлено його соціокультурні умови, досліджено специфіку актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на різних вікових етапах, здійснено розробку й експериментальну апробацію психологічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді в умовах навчально-виховного процесу, визначено провідні принципи, методичні засоби та прийоми впровадження духовно-особистісного підходу в практику психологічного консультування учнів і студентів. У процесі історичного становлення психологічних поглядів духовність, розглядалася як філософська категорія, пов’язана з ідеалами Краси, Добра та Істини, а дослідження особистісного розвитку не враховували належним чином мотивів, закономірностей і механізмів процесу духовного розвитку. У відповідності з розробленим духовно-особистісним підходом філософські погляди на духовність інтегруються з психологічними уявленнями про особистість, її структуру та внутрішні процеси. Серед основних принципів духовно-особистісного підходу виокремлено та обґрунтовано: принцип духовно-особистісної інтеграції; принцип ієрархічності та принцип ціннісно-смислової детермінації.
Духовний розвиток - це процес свідомого самовдосконалення особистості, що спрямовує людину на підпорядкування свого природного та соціального “Я” вищим ідеалам, цінностям і смислам у руслі Краси, Добра та Істини, гармонізацію поведінки та способу життя, збагачення духовних надбань людства результатами власної діяльності. На відміну від психологічного, духовний розвиток, зумовлений не тільки соціалізацією людини, але й активізацією духовного “Я”, яке може вступати у протиріччя з “Я” соціальним і “Я” природним (біологічним). В основі мотивації високодуховної особистості є мотиви самовдосконалення (відтворення прекрасного та досконалого у собі), допомоги потребуючим (примноження добра, покращення світу), мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво та наставництво). Кризові стани у процесі духовного розвитку особистості зумовлені неузгодженістю ідеалів, смислів та цінностей і призводять до духовного дисонансу - негативного спонукального стану, що зумовлений дією декількох суперечливих ціннісно-смислових установок, які формувалися одночасно або на різних вікових етапах життя. 2. Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють об’єктивно існуючі стійкі причинно-наслідкові зв’язки психічних явищ, які повторюються в процесі духовного розвитку особистості. Виявлено та експериментально підтверджено такі психологічні закономірності: духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, справляють значний вплив на духовне зростання особистості; характерною ознакою подальшої духовної спрямованості особистості є замислення в роки дитинства над глобальними світовими проблемами, такими суперечностями світу як життя і смерть, знедолені та ображені діти; активізація прагнень до духовного розвитку в молоді роки нерідко відбувається завдяки зустрічі з особистістю - носієм високого духовного потенціалу. Така зустріч відіграє роль доленосної. У більш зрілому віці духовне пробудження настає внаслідок інформаційного поштовху – читання певних книг або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя; на початку духовного сходження людина захоплюється одним певним ученням, але надалі будує власний світогляд на синтезі духовних знань, віддаючи перевагу ідеям краси, добра, істини, милосердя, любові до ближніх; перші етапи духовного розвитку особистості нерідко супроводжується емоційним злетом, прагненням залучити до свого світогляду інших. Надалі, в процесі самовдосконалення особистості, духовність знаходить прояв у рисах характеру та елементах поведінки. Ставлення до поглядів інших стає більш толерантним; духовні вчинки та поведінка не підпорядковуються правилам формальної логіки, виходячи за її межі. Особистість не орієнтується на соціальне схвалення, а більшою мірою керується вищими цінностями та сумлінням; у процесі духовного зростання людина прагне, насамперед, до удосконалення характеру, поведінки, нерідко залишаючи осторонь удосконалення власного тіла; зростання рівня духовного розвитку супроводжується підвищенням емпатійності та розширенням меж відповідальності (за себе, за ближніх, за людство, за світ у цілому); духовний розвиток особистості нерідко супроводжується вищими переживаннями, розкриттям незвичайних здібностей, які є не метою, а дороговказами на духовному шляху; життя високодуховної особистості є актом служіння, здійснення місії, своєрідним витвором мистецтва. Сучасні соціокультурні умови духовного розвитку особистості характеризуються такими ознаками як збільшення обсягу інформації, інтеграція духовних знань, зближення світоглядних позицій тощо. Серед факторів, що ускладнюють процес духовного розвитку дітей і молоді - нестача уваги батьків; переважно несприятливий вплив засобів телекомунікації; відсутність навичок духовної самореалізації. 3. Психологічні механізми духовного розвитку дітей і молоді утворюють низку психічних функцій, які актуалізуються у віковому вимірі особистості та забезпечують духовне зростання. До їх складу віднесено ідентифікацію, децентрацію, рефлексію, трансценденцію та усвідомлення буттєвої єдності. Духовна ідентифікація зумовлює інтерес до духовних подвижників, їх життєвих доль та вчень, пов’язана з уявленнями особистості про свій ідеальний образ, духовне “Я”. Психологічний механізм децентрації допомагає звільнятися від егоцентризму, зважати на потреби та інтереси інших. Саморефлексія сприяє зростанню здатності особистості осягнути власне буття, віднайти смисли, сформувати цінності. Психологічний механізм трансценденції зумовлює прагнення особистості покращити світ, допомогти потребуючим. Усвідомлення буттєвої єдності забезпечує розуміння та переживання спорідненості людини з іншими, з природою, компенсує втрачену від народження біологічну єдність з організмом матері на буттєвому рівні. Специфіка актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку на ранніх етапах онтогенезу полягає в тому, що найбільшої активності набуває психологічний механізм ідентифікації, що допомагає дитині наслідувати образ дорослого, зумовлює спочатку неусвідомлене, а потім свідоме прагнення до самовдосконалення. У процесі соціалізації зростає вагомість психологічного механізму децентрації, який зумовлює здатність зважати на інтереси та потреби інших, забезпечує гармонійні стосунки в сім’ї, колективі. У підлітковому віці набуває актуалізації психологічний механізм рефлексії, що дозволяє аналізувати та контролювати власні стани, поведінку. Розвиток психологічних механізмів трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності в юнацькому віці зумовлений внутрішніми потребами духовного “Я” людини та вимагає сприятливих психолого-педагогічних умов. 4. Психологічна модель процесу духовного розвитку дітей і молоді з урахуванням принципів духовно-особистісного підходу (принципу духовно-особистісної інтеграції, ієрархічності та ціннісно-смислової детермінації) дозволяє здійснити інтеграцію філософсько-психологічних уявлень щодо процесу духовного розвитку з психологічними уявленнями про особистість дитини, учня, студента. У відповідності до моделі в результаті актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку відбувається активне формування ціннісно-смислової сфери, упорядкування ідеалів, смислів і цінностей, гармонізація духовних дисонансів особистості. Зростання активності духовного “Я” спонукає особистість до духовно спрямованої поведінки, вищим проявом якої є вчинок-служіння і через серію таких вчинків, об’єднаних духовними мотивами, метою та результатами, трансформується в духовно спрямовану діяльність, яка виступає умовою духовної самореалізації. Психологічні закономірності духовного розвитку дітей і молоді утворюють постійні причинно-наслідкові зв’язки, які об’єднують особистісні новоутворення в часовому вимірі, детермінуючи послідовність їх прояву в поведінці та духовно спрямованій діяльності. У відповідності до розробленої моделі основним критерієм духовного розвитку дітей і молоді є актуалізованість психологічних механізмів цього процесу в структурі особистості, а показником – духовний потенціал який визначено як ступінь духовного розвитку особистості, що зумовлює естетичну, гуманістичну та пізнавальну спрямованість, знаходить прояв у її поведінково-діяльнісній активності. 5. Діагностика духовного потенціалу можлива на основі трьох методичних підходів, що передбачають дослідження процесу актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку у структурі особистості; дослідження прояву духовного потенціалу в поведінці дітей і молоді в колективі; аналіз результатів духовно спрямованої діяльності учнів і студентів. Високий духовний потенціал притаманний незначній кількості сучасної молоді. При цьому актуалізація психологічних механізмів духовного розвитку носить нерівномірний характер. Найбільшої актуалізації набувають психологічні механізми ідентифікації та децентрації, а психологічні механізми рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності є найменш розвиненими, що пов’язано з недостатнім усвідомленням власної життєвої мети, смислів і цінностей, низькою здатністю молоді до самоконтролю. Недостатній рівень духовного потенціалу зумовлює потребу в розробці психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді. 6. Психолого-педагогічний супровід духовного розвитку дітей і молоді повинен базуватися на закономірностях і механізмах духовного розвитку особистості, поєднувати сучасні засоби активізації та підтримки духовного потенціалу особистості (методичні поради, спецкурси, психодіагностичні та розвивальні методики, творчі проекти), спрямовані на активізацію духовного потенціалу учнів і студентів. Його характеристиками є духовна та соціальна спрямованість; неперервність; наступність; врахування вікових потреб розвитку дітей і молоді. Впровадження психолого-педагогічного супроводу забезпечує актуалізацію психологічних механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції, усвідомлення буттєвої єдності та зростання духовного потенціалу дітей і молоді. 7. Реалізація духовно-особистісного підходу у консультативній діяльності зумовлює приділення першочергової уваги пошуку шляхів і можливостей духовного розвитку особистості, визначенню ідеалів, ціннісних орієнтацій та життєвих смислів. При наявності духовного дисонансу психолог допомагає клієнту усвідомити причини цього явища та впорядкувати компоненти ціннісно-смислової сфери особистості. Впровадження духовно-особистісного підходу передбачає дотримання принципів вищої доцільності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта, детермінованості зовнішнього та внутрішнього, а розроблені авторські психокорекційні методики сприяють більш ефективному розв’язанню психологічних проблем, пов’язаних з духовними кризами молоді, духовним дисонансом, життєвою дезорієнтацією тощо. Необхідність оволодіння навичками психологічного консультування в парадигмі духовно-особистісного підходу висуває особливі вимоги до професійної підготовки психологів, що ґрунтуються, передусім, на знаннях про психологічні закономірності та механізми процесу духовного розвитку дітей і молоді, вікову специфіку духовного розвитку особистості. Розроблено методичні рекомендації щодо професійної підготовки психологів до консультативної роботи з використанням духовно-особистісного підходу. У процесі практичної підготовки слід створювати ситуації спілкування та взаємодії між майбутніми психологами та особистостями, які є прикладами духовної самореалізації, що допоможе психологам надалі краще орієнтуватися у проблемах духовного розвитку людини. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми духовного розвитку дітей і молоді. Подальшого теоретичного осмислення та експериментального вивчення потребують питання взаємодії компонентів структури особистості в процесі духовного розвитку, розробки та впровадження системи професійної підготовки педагогів і психологів до виявлення, збереження та примноження духовного потенціалу учнів і студентів. |
