У дисертації здійснений теоретичний аналіз проблеми чуйності, проведене експериментальне дослідження особливостей її розвитку у ранньому юнацькому віці, обґрунтовано психолого-педагогічні чинники, які визначають цей розвиток на даному етапі онтогенезу, розроблено й представлено результати апробації комплексної програми формування чуйності у ранньому юнацькому віці. 1. Логіко-історичний аналіз проблеми чуйності у відповідних наукових працях дозволяє констатувати, що сутнісний зміст цього морально-психологічного феномену може бути розкритий і конкретизований шляхом звернення до понять «жалості», «співстраждання», «морального почуття», «симпатії», «вчування», які розроблялися у релігійних вченнях, філософії, етиці, естетиці до ХІХ століття, та категорію «емпатії», що стала об’єктом дослідження психологічної науки, починаючи з ХХ століття. Етимологічний аналіз поняття «чуйності» засвідчує, що дана категорія утворилася внаслідок розширення змісту слова «чути» - від основного значення «сприймати на слух» до розуміння «відчувати душевний стан іншого, чути прохання про допомогу, реагувати на нього». Семантичний аналіз поняття «чуйності» в українській, російській, білоруській, польській, болгарській, словацькій, англійській, італійській, іспанській та французькій мовах розкриває чуйність як інтегральну особистісну якість, котра передбачає уважність до психологічного стану іншої людини, доброзичливість, делікатність, тактовність, співчуття, співстраждання, привітність, люб’язність, ввічливість та турботливість. 2. У руслі нашого дослідження чуйність визначається як морально-психологічна якість особистості, що характеризує ставлення людини до інших людей і виявляється в емпатійності (здатності людини безпосередньо відчувати психологічний стан іншого та адекватно відгукуватись на нього, намагаючись полегшити або розділити його через вияв співчуття та співпереживання), доброзичливості (здатності людини виражати добре ставлення, приязнь), тактовності, ввічливості (умінні поводитися з іншими обережно, не ображаючи та не принижуючи їхню гідність, проявляти люб’язність, чемність, дотримуватись суспільних правил поведінки) та турботливості, наданні практичної допомоги (уважності до потреб інших людей, прояву піклування про них). 3. Розвиток чуйності в онтогенезі відбувається поступово і залежить від соціальних і культурних умов, у яких живе і виховується дитина, досвіду спілкування, якого вона набуває. У розвитку чуйності кожний віковий період є важливим. Однак саме рання юність як час становлення моральної самосвідомості, цілеспрямованого формування моральних переконань, реалізації потреби у духовній близькості з іншими є сензитивним періодом для розвитку чуйності як стійкої особистісної риси. Рівень сформованості даної морально-психологічної якості молодої людини визначатиме її поведінку на усіх наступних етапах життя. 4. Основними структурними компонентами чуйності є когнітивний, емоційний та поведінковий. Когнітивний компонент утворюють: теоретичні уявлення людини про природу і сутність чуйності, вміння правильно розуміти психологічний стан іншої людини, її поведінку, прагнення бути чуйним, керуватися у житті даною моральною цінністю. Емоційний компонент - це ставлення до іншої особистості як такої, що потребує вияву чуйності; воно проявляється у прийнятті, доброзичливості та емпатійності. Поведінковий компонент характеризує здатність старшокласника до практичного прояву чуйності на рівні вчинку у відповідних життєвих ситуаціях – уміння виявляти тактовність, ввічливість, піклуватися про оточуючих, надавати їм дієву та безкорисливу допомогу. 5. Критеріями оцінки розвитку чуйності визначені: адекватність розуміння невербальної поведінки іншої людини (когнітивний компонент), сформованість емпатії, прийняття іншої людини, доброзичливості (емоційний компонент) та розвиненість тактовності, ввічливості, вміння турбуватися про інших (поведінковий компонент).Чуйність може характеризуватися різними рівнями розвитку (низьким, нижче середнього, середнім, вище середнього, високим). За результатами проведеного емпіричного дослідження чуйності у ранньому юнацькому віці більшість старшокласників характеризується середнім рівнем розвитку чуйності, вагомий відсоток учнів мають рівень розвитку чуйності нижче середнього. Вибірковість у проявах чуйного ставлення до значущих і незначущих осіб, до «своїх» і «чужих», епізодичність у виявах доброзичливості, ввічливості, тактовності, наданні допомоги є тими аргументами, які свідчать про необхідність цілеспрямованої роботи з формування чуйності у старшокласників в умовах навчально-виховного процесу. 6. Визначальними для розвитку чуйності у ранньому юнацькому віці є наступні психолого-педагогічні чинники: - сформованість моральної самосвідомості, тобто наявність в учнів морально-етичних знань та уявлень про феномен чуйності, існування відповідних моральних переконань, які дозволяють старшокласникові розуміти та аналізувати власні життєві ситуації, що вимагають вияву чуйності; - розширення системи ціннісних орієнтацій учнів за рахунок прийняття ними гуманістичних цінностей; - розвиток емпатійності школярів, сформованість доброзичливого ставлення, готовності до прийняття іншої людини; - практичне оволодіння старшокласниками культурою спілкування, яка виявляється у тактовному поводженні, у дотриманні норм ввічливості; - виховання в юнаків та дівчат готовності до вчинку чуйності, вміння турбуватися про іншого, надавати йому конкретну допомогу; - особистісно-гуманістичний підхід учителя до учня; - конструктивне поєднання навчально-виховної роботи загальноосвітнього закладу із сімейним вихованням чуйності у школярів. 7. Формування чуйності у ранньому юнацькому віці є принципово можливим, про що свідчить експериментальне запровадження спеціально розробленої програми формувального впливу, що включає в себе активні методи групової роботи – тренінг-семінари для педагогів, тематичні бесіди з елементами тренінгових вправ для батьків та психологічний тренінг для старшокласників. Комплексна робота з формування чуйності у ранньому юнацькому віці із врахуванням психолого-педагогічних чинників розвитку даної морально-психологічної якості особистості сприяє актуалізації у свідомості старших школярів проблеми чуйного ставлення до іншої людини та забезпечує розвиток здатності вчинково виявляти власну чуйність у життєвих ситуаціях, тобто бути емпатійним, доброзичливим, тактовним, ввічливим, здатним безкорисливо турбуватися про іншу людину. Проведене дослідження не претендує на вичерпне розв’язання складної та багатопланової проблеми чуйності. В процесі роботи виокремився ряд напрямків, кожен із яких може стати предметом самостійного дослідження, зокрема, врахування гендерних аспектів у розвитку та проявах чуйності, дослідження особливостей впливу літератури й мистецтва, а також засобів масової інформації на формування чуйності в дітей тощо. |