Історичний розвиток мови характеризують стабільність – якщо мова розвивається природним шляхом, та відчутні структурно-семантичні зрушення – якщо в мову штучно впроваджують чи вилучають з неї певні елементи. Це здебільшого пов’язане з суспільно-політичною ситуацією в країні: влада використовує мову як засіб ідеологічного впливу. Розвиток сучасної української мови позначений активним використанням питомих одиниць, зумовленим переосмисленням українським суспільством якості власних духовних цінностей, зокрема рідної мови. В українській лінгвістиці пуризм характеризують як багатогранне явище, що є невід’ємним складником процесів унормування та переосмислення чинних норм. З огляду на важливу роль пуризму в процесі нормотворення виокремлюємо три етапи, за якими пуристичні тенденції набувають ознак прогресивного явища: 1) початковий етап численних пуристичних виявів, що характеризує наявність великої кількості пропозицій слововживання; 2) етап формування критеріїв аналізу, відбору мовних одиниць; 3) завершальний етап – утвердження норми (кодифікація). Пуризму властиві такі ознаки: 1) вилучення складних, незрозумілих іншомовних елементів та нововведень, які мають синонімічні відповідники з прозорою семантикою (консенсус – згода; пріоритет – перевага, першість); 2) несприйняття іншомовних слів, які вже стали нормою й активно використовувані, заміна їх власними новотворами (пилосос – пилосмок, порохотяг; турист – мандрівець) або, що характерно для сучасного українського пуризму, залучення лексем, пропонованих до вжитку мовознавцями-пуристами 20-х років і заборонених або суттєво обмежених у використанні в часи радянської мовної політики, т. зв. реабілітація мовних елементів (карта – мапа; паралельний – рівнобіжний); 3) усунення з ужитку мовних одиниць, тотожних з їх відповідниками у мові, яка була панівною, і залучення власних ресурсів – це протиставлення українського та російського варіантів: ранимий – вразливий; співпадати – збігатися; 4) намагання очистити мову від нелітературних елементів: територіальних діалектизмів (білиця – білка; грипа – грип); соціальних діалектизмів, зокрема жаргонізмів, арготизмів (кинути – ошукати; бабло – гроші); суржикових форм (міроприємство
– захід; налог – податок; слідуючий – наступний). Намагання позбутися запозичень та позалітературних елементів доцільне в мові тоді, коли воно сприяє відродженню норм української мови, поверненню її самобутності. Але пуризм як надмірна норма – небажане явище, оскільки внаслідок дії цієї тенденції припиняється природний розвиток мови, а це перешкоджає реалізації її внутрішніх словотвірних можливостей. Позитивне в пуризмі – прагнення залучити якомога більше власних рис до вжитку (зовнішній вияв пуризму), намагання очистити літературну мову від надмірного використання позалітературних елементів (внутрішній вияв пуризму). Це стимулює розвиток національної мови і культури загалом, залучаючи всі її можливості для власного словотворення. Негативним є надмірне прагнення очистити мову від запозичень (зовнішній вияв пуризму) і зарахування діалектизмів та інших позамовних елементів до розряду „непотрібних” слів (внутрішній вияв пуризму). Такий підхід може призвести до збіднення виражальних можливостей мови, оскільки до відкинутої лексики можуть потрапити і власне українські слова. Найчастіше це трапляється тоді, коли мовець керується не науковими критеріями, а тенденційними мотивами. Тому прагнення до відновлення й відтворення українських нормативних одиниць, які опинилися поза межами літературної мови внаслідок русифікації, повинно мати наукове підґрунтя, зокрема спиратися на дослідження появи слова в українській мові, аналіз його зовнішньої та внутрішньої форм тощо. Кожен етап українського пуризму вирізняється специфічними рисами. У 20-х рр. ХХ ст. мовний пуризм був притаманний літературній нормі й поширювався на народнорозмовну мову. Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. позначений появою пуристичних тенденцій у живому мовленні з подальшою фіксацією в лексикографічних працях. Проте і для першої, і для другої хвиль пуристичних виявів характерні схожі суспільні та лінгвістичні особливості, а саме: протистояння різних культурно-мовних ареалів та представлення виявів пуризму на всіх структурних рівнях української мови. Особливість українського мовного пуризму – в системності пуристичних виявів: у звуковому ладі, морфології, словотворі, лексиці та фразеології, синтаксисі. Проведене анкетування засвідчило готовність сучасних мовців сприйняти й схвалити пуристично обумовлені заходи щодо вдосконалення норм сучасної української мови. Особливо виразно таке позитивне сприйняття характерне для лексико-семантичного та синтаксичного рівнів, норми яких позначені рухливістю, змінюваністю. Найменша готовність визнати доцільність пуристичних заходів на фонетико-фонологічному рівні. Пуризм як суспільно-мовне явище в жодному разі не можна тлумачити тільки як ознаку попередніх епох, а потрібно розглядати як активний складник сучасного мовотворення. Результати дослідження є перспективними для української лінгвістики, оскільки спонукають до подальших студій процесів змін на різних рівнях сучасної української мовної системи, визначення місця пуристичних виявів у процесі унормування сучасної української літературної мови, удосконалення її лексикографічних описів, створення довідників та посібників зі стилістики та культури мовлення. | 