У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності реалізації освітнього потенціалу особистості як рушійної сили становлення інформаційного суспільства та здійснення її сутнісних сил. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином: Проблема реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах формування інформаційного суспільства в Україні зумовлена недостатньою теоретичною розробленістю, а також її практичною значимістю для українського суспільства. Єдність ретроспективного, системного, структурно – функціонального, діяльнісного та соціокультурного підходів створює найбільш повну методологічну базу для соціально – філософського аналізу реалізації освітнього потенціалу особистості. Особлива роль при цьому належить співставленню соціоцентричної та біоцентричної тенденцій щодо розуміння сутності людини. Надаючи належне кожній із вказаних тенденцій, у дисертації доводиться, що найкориснішим для ґрунтовного розуміння досліджуваної теми є біосоціальний підхід. Він дозволяє знайти різноманітні об`єктивні соціокультурні детермінанти самодіяльності, творчої самореалізації особистості, а також враховувати роль індивідуально-специфічних рис самої особистості в процесі формування і реалізації її освітнього потенціалу. Категорію освітнього потенціалу особистості слід розуміти як духовно-діяльнісний феномен, що при збереженні певної цілісності має інформаційно-енергетичну природу, складну внутрішню структуру, характеризується змістовно-історичною мінливістю, в якому духовна складова і дієздатність набувають специфічного змісту, спрямованості, а творчі акти мають сталу ритміку протікання. Доведено, що визначення освітнього потенціалу особистості ґрунтується на діалектичній єдності буття, існування та сутності людини. Він безпосередньо пов`язаний із закладеним в людині комплексом потенційних можливостей і здібностей, які проявляються в освітньому процесі. Його формування і реалізація обумовлюється як характером індивідуальної та групової суспільно-історичної діяльності, так і конкретно-історичними соціокультурними детермінантами. Освітній потенціал особистості – це така соціальна якість, яка проявляється і фіксується у праці, пізнанні і спілкуванні. Освітній потенціал особистості формується в діяльності як згусток людської активності, виражається і реалізується в предметній формі. Компонентами освітнього потенціалу особистості є цілепокладання, планування і передбачення. До значущих елементів освітнього потенціалу особистості автор відносить здібності, можливості, ресурси, а також потреби, мотиви, інтелект, волю, інтереси, ідеали, установки, цінності, норми, переконання. В ньому органічно пов`язані об`єктивний і суб`єктивний, особистісний і суспільний, цілеформуючий і цілереалізуючий моменти. Теоретична модель соціально зумовленої реалізації освітнього потенціалу особистості передбачає актуалізацію процесу її ідентифікації. Остання визначається як необхідність формування здатності особистості до ломки застарілих стереотипів мислення та діяльності з метою досягнення ефективної соціалізації в суспільному просторі. Це спричиняється посиленням уніфікаційних і стандартизаційних тенденцій в суспільстві, а також наслідками розгортання глобалізаційних процесів, що поки що змінює роль і місце людини, вимагаючи від неї постійного пристосування до мінливих умов життя і знаходження свого місця у світі.
7. Аналіз реалізації освітнього потенціалу особистості вказує на нього як на багаторівневе явище в контексті соціально-історичних і культурних умов розвитку людини і соціуму. Характер суперечностей стосовно механізму розвитку, актуалізації і реалізації освітнього потенціалу особистості обумовлений змінами цивілізаційного характеру, і, зокрема, процесом формування інформаційного суспільства, в якому підкреслюється визначна соціальна цінність інформації, її обробка та використання стають головним видом діяльності. В ньому структури, технічна база і людський потенціал пристосовані для оптимального перетворення знань в інформаційний ресурс, а провідною галуззю економіки утверджується інтелектуальне виробництво. Основним суб’єктом соціальної активності стає вільне співтовариство, а політичною системою - демократія участі; соціально-економічні успіхи соціуму та особистості все більше залежать від наявності та ефективності національної, регіональної, локальної або корпоративної системи інновацій, у тому числі й від налагодженої системи безперервної освіти, яка є запорукою ефективної реалізації індивідами їх інтелектуальних і творчих можливостей на користь власного суспільства. 8. Основними напрямками оптимізації процесів формування і реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні є: – створення діючої системи інформаційного законодавства; – підвищення рівня організації навчального процесу, запровадження новітніх технологій навчання та забезпечення мобільності студентів; – посилення ролі «національної домінанти» у навчально-виховному процесі, адже проблеми національного відродження, формування сучасної нації європейського типу, особливо демократичної національної держави, не можуть успішно вирішуватися без участі суспільних наук. Тому соціальні й гуманітарні науки повинні бути щільніше включені в освітній процес; – сприяння реалізації програми євроінтеграції у сфері вищої освіти, тобто приєднання України до Болонської угоди, що дає можливість забезпечити конкурентоспроможність як випускників вищої школи, так і її науково-педагогічний потенціал не тільки в нашій країні, але й за її межами; – формування освітнього потенціалу особистості, з одного боку, на стратегічних напрямках знань, з іншого – гнучке реагування на нові потреби суспільства в специфічних знаннях, реалізація яких забезпечує розвиток найбільш перспективних напрямків суспільного прогресу; – сприяння процесу фундаменталізації освіти, особливо вищої, оскільки в умовах триваючої широкої комп’ютеризації освіта дедалі помітніше зобов’язана надавати механічну суму емпіричних знань, концентрувати увагу на формуванні в особистості нові якості мислення, розвитку його творчих складових; – створення ефективної системи «вищий навчальний заклад – роботодавець», яка має працювати на всіх етапах, починаючи від добору абітурієнтів до працевлаштування випускників з подальшим забезпеченням їхньої професійної адаптації; – розробка та практичне запровадження на державному рівні концепції безперервного навчання, в тому числі навчання дорослого населення. |