У дисертації проведено теоретичні узагальнення і запропоновано розв’язання наукового завдання щодо проведення пенсійної реформи та її науково-методичного забезпечення. 1. Терміни, принципи, методи, засоби організації страхових інститутів і системи пенсійного забезпечення в цілому, які широко використовуються у світовій практиці: соціальні і професійні ризики, накопичені пенсійні права, еквівалентність страхових внесків і виплат, взаємозв’язок рівнів соціальних ризиків та страхових тарифів ці та інші класичні елементи і механізми на практиці ще не стали життєво важливими регуляторами соціального захисту непрацездатного населення. Однією з основних причин такого стану є низький рівень наукового опрацювання цієї проблематики. 2. Пенсійне страхування, що є однією з основних форм соціального захисту осіб, які втратили працездатність через досягнення пенсійного віку, виступає як сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин між його учасниками з приводу розподілу споживання між періодом економічної активності і непрацездатності, між працюючими та пенсіонерами. 3. Для комплексної характеристики пенсійної системи, розуміння її глибинних засад слід звернутися до такої базової категорії, як інститути. Інститути пенсійної системи доцільно поділяти на дві групи: 1) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, ідеологічних настанов, правових норм, інформаційних потоків, процедур управління ними; 2) сукупність державних і недержавних органів, громадських об’єднань, інших суб’єктів громадянського суспільства, які забезпечують функціонування системи пенсійного забезпечення. 4. Безпосереднім наслідком механізму резервування заробітної плати у формі страхових внесків є соціально-економічна категорія накопичених пенсійних прав зайнятого населення, якій належить винятково важлива роль у функціонуванні пенсійної системи. В Україні показник “накопичені пенсійні права” все ще не включено в систему основних параметрів пенсійного забезпечення, відсутня і відповідна статистична інформація, що унеможливлює виконання функцій, пов’язаних з реалізацією соціальної політики, проведенням достовірних актуарних розрахунків. 5. Система пенсійного забезпечення у форматі, що нині має місце в Україні, все ще не відповідає тим завданням, які має розв’язувати. Маємо протирічливу ситуацію, коли за високого страхового навантаження на роботодавців рівень пенсій залишається низьким і недостатньо пов’язаний з обсягом страхових внесків. Чинна пенсійна система потребує радикальної модернізації. Реформуванню підлягають її базисні економічні, управлінські, організаційні та правові механізми. Відповідно до введених у дію нових законодавчих актів з пенсійного забезпечення, у підготовці яких брав безпосередню участь автор дисертації, в Україні має змінитися весь набір елементів, сама структура пенсійної системи, роль та відповідальність суб’єктів правовідносин. Має бути сформована принципово нова для країни комбінація актів цивільного і публічного права, що регулюють відповідні процеси. Отже, йдеться про зміну інституціональних засад пенсійної системи. 6. Основною метою пенсійної реформи є створення такої системи пенсійного забезпечення, яка гарантує гідне життя особам пенсійного віку (при 30-річному страховому стажі має перевищувати 60 % середньої заробітної плати і водночас становити 150 — 180 % прожиткового мінімуму для осіб пенсійного віку). 7. Сьогодні практично відсутні умови для зменшення навантаження на фонди оплати праці внесками на соціальне страхування. Пов’язане це не тільки з доволі складною демографічною ситуацією, зокрема з високим співвідношенням кількості пенсіонерів та працюючих, а й з дублюванням функцій страхових фондів, відсутністю технологічного узгодження процесів адміністрування збору внесків. Отже, завершення формування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування потребує пошуку шляхів розвитку систем оплати праці, детінізації заробітної плати, збільшення її питомої ваги у собівартості та ВВП. 8. Аналіз стану соціально-трудової сфери та його впливу на розвиток суспільства дає підстави для висновку про те, що ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури та диференціації трудових доходів. За таких умов принципового значення у проведенні пенсійної реформи набуває розроблення організаційно-економічного механізму зростання доходів від трудової діяльності. Ураховуючи те, що з об’єктивних причин можливості суттєвого підвищення доходів від трудової діяльності на основі забезпечення економічного зростання і використання традиційних джерел збільшення доходів працюючих у найближчі роки все ж будуть обмеженими, вкрай важливо повною мірою задіяти потенціал тих джерел зростання трудових доходів, що пов’язані з реструктуризацією собівартості і цін та підвищенням у них частки заробітної плати на основі перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадженням системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала зниження ресурсовитратності; ухваленням додаткових нормативно-правових актів, які б унеможливлювали марнотратство на виробництві. Потрібно гармонізувати бухгалтерський та податковий облік, посилити контроль за формуванням валових витрат, без чого важко розраховувати на зростання прибутковості. 9. Життєздатність та дієвість пенсійної системи мають підтримуватися організаційно-економічними механізмами, які забезпечують взаємозв’язок цього інституту із системою заробітної плати, оптимізують її міжгалузеву та міжрегіональну диференціацію, сприяють підвищенню частки оплати праці у ВВП, оптимізують розподіл фінансового навантаження між головними суб’єктами пенсійного страхування. 10. Потребує подальшого вдосконалення інфраструктура пенсійної системи, яка має забезпечувати ефективний внутрішній менеджмент, фінансову стійкість системи, злагодженість, прозорість і дієвий суспільний контроль. Невід’ємною складовою цього процесу є розбудова інституційної спроможності складових пенсійної системи, зокрема вдосконалення функції адміністрування пенсійних внесків у контексті подальшого реформування всієї системи соціального страхування, комплексну підготовку структур Пенсійного фонду України до запровадження другого рівня пенсійної системи та підвищення ефективності функцій з призначення та виплати пенсій, нарощування аналітичного потенціалу всіх інституцій, відповідальних за фінансову стабільність пенсійної системи, встановлення прозорого та ефективного регуляторного режиму у сфері діяльності накопичувальних пенсійних фондів із розробленням відповідної нормативно-правової бази. 11. Зіставлення характеристик пенсійного забезпечення в країнах з розвиненою ринковою економікою і в Україні свідчить про те, що потенціал цього інституту соціального захисту в нашій країні залишається все ще невисоким. Маємо суперечливу ситуацію, коли за високого страхового навантаження на роботодавців залишається низьким і недостатньо пов’язаний з обсягом страхових внесків. 12. У комплексі заходів щодо запровадження нової пенсійної системи вельми важливу роль має відіграти широкомасштабна, різноманітна за формами роз’яснювальна робота серед населення, що спрямована на усвідомлення природи соціальних ризиків і можливих їх наслідків, формування “культури” пенсійного страхування та пенсійного забезпечення в цілому. 13. Реформа пенсійної системи у форматі, обґрунтованому в дисертації, одночасно забезпечить і реалізацію соціальних гарантій, і фінансову стійкість системи пенсійного страхування. Реформована солідарна система враховуватиме інтереси передусім низькооплачуваних верств суспільства, захищатиме пенсіонерів від бідності, а накопичувальна — через пенсійні заощадження всіх громадян сприятиме прискореному становленню середнього класу в суспільстві та формуватиме нове, дуже потужне внутрішнє джерело інвестицій. | 