Проведені теоретико-методологічні дослідження регіоналізації соціально-економічних процесів у системі сучасних ринкових відносин дають змогу сформулювати низку принципових висновків. 1. Соціально-економічні процеси як економічна категорія, що служить для відображення взаємопов’язаної динаміки факторів і результатів виробництва в умовах ринкового господарства об’єктивно розвиваються нерівномірно, породжуючи систему економічних відносин певного рівня зрілості. 2. Сукупність змін економічного, соціального та адміністративно-управлінського характеру має здатність ієрархічно поляризувати економічний простір, організовуючи процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання довкола певних центральних місць та провідних галузей господарства. Розвиток сучасних техніко-економічних та соціально-економічних відносин, процеси зростання і спаду мають у системі поляризованого простору циклічний характер, поширюючись в економічному полі світового господарства у напрямку від більш розвинених ринкових систем – до менш розвинених та транзитивних економік, у системі національних і регіональних економік: від центрів – до периферій. Виникнення і розвиток економічних систем (структур) різних рівнів ієрархії відображає впорядковане пристосування їх територіальної організації до найбільш вигідних умов продуціювання капіталу. Для сучасного поділу праці є характерним формування високоефективних регіональних систем відтворення (регіоналізація). 3. Із розвитком суспільства ступінь регіоналізації економічних процесів закономірно зростає. При цьому організаційні зрушення відбуваються шляхом подрібнення національних економік на ряд самостійних ЕС та децентралізації управління. В умовах транзитивної економіки ці процеси активізуються з розвитком ринкових соціально-економічних відносин власності, коли більшість вертикальних ієрархічних структур, притаманних командно-адміністративній ЕС, поступово трансформуються, окремі їх складові змінюють організаційно-правову форму підприємництва, перетворюються на самостійні суб’єкти ринкової діяльності і поповнюють склад горизонтальних економічних структур регіонального типу. 4. Розвиток економічних відносин може активізувати або гальмувати ринкові соціально-економічні процеси. Для генерування імпульсів економічного зростання в ринковій економіці необхідно цілеспрямовано поляризувати ЕС щодо більшості визначальних факторів, тобто направлено ускладнювати, урізноманітнювати та узгоджувати всі елементи суспільних форм розвитку конкурентно-ринкового середовища. У першу чергу поляризації підлягають базові соціально-економічні відносини власності. 5. Сутність поляризації соціально-економічних відносин у транзитивній ЕС полягає у цілеспрямованому пошуку таких структурних співвідношень у соціальному складі держателів фондових нагромаджень, які могли б спрацювати як своєрідний мультиплікатор у примноженні форм конкурентно-ринкових відносин і стимулюванні ділової активності. Згідно з ієрархічним характером поширення соціально-економічних новацій, в умовах транзитивної економіки процеси економічного зростання слід стимулювати у першу чергу на регіональному рівні; для цього необхідно активізувати формування фондового ринку, раціонально здійснюючи роздержавлення власності, акціонування та приватизацію передусім основних виробничих фондів. 6. Найважливішим елементом, що визначає можливості ЕС до зростання виступає структура суспільного виробництва. У сучасному світі державне регулювання структурних зрушень найчастіше набуває концентрованого виразу у різних формах промислової політики. Політику підтримки інвестиційно-структурних пріоритетів найбільш раціонально проводити по відношенню до конкретних галузей реального сектора національної економіки. На основі селективного розвитку галузей доцільно здійснювати дорозвиток усієї системи економічних відносин. В умовах жорсткого обмеження фінансових ресурсів основною формою розвитку галузевих пріоритетів виступають економічно вмотивовані та законодавчо закріплені зміни у соціальному складі власників фондових нагромаджень, тобто формування ефективного власника через програми приватизації державного майна. Державна економічна політика зміни форм власності повинна мати єдину економічну мету — підпорядкування соціально-економічних відносин задачам інвестиційно-структурних зрушень і зростанню. Способом досягнення цієї мети виступає сукупність програмних задач, методів та заходів адміністративно-управлінського та ринкового характеру. 7. Загальнонаціональними пріоритетами виступають лише ті галузі та сектори економіки, які мають умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. В умовах транзитивної економіки головною метою інвестиційно-структурних перетворень у регіонах має бути збереження, модернізація та підвищення ефективності і конкурентоспроможності тих галузей, які здатні перейти на цій основі на стадію сталого зростання. Державне регулювання розвитку інших галузей і секторів економіки має визначатися умовами формування повноцінного внутрішнього ринку. Зважаючи на позитивні зрушення щодо зростання обсягів промислової продукції, які намітилися останнім часом у розрізі галузей вітчизняної економіки, є доцільним забезпечувати у довготерміновому періоді випереджуючі темпи розвитку наукоємних галузей, для яких характерний високий рівень технологій, наприклад, сучасного машинобудування. Основою регіональної політики зростання в короткотерміновому періоді мають виступати харчова, легка, деревообробна промисловість та ін. галузі з традиційно швидким оборотом капіталу. 8. Найважливішими закономірностями функціонування ЕС України у транзитивному періоді можна назвати регіоналізацію відтворювальних процесів та якісно нові структурні зрушення у соціальному складі власників фондових нагромаджень. Враховуючи ці закономірності економічного розвитку, необхідно законодавчо закріпити основні засади регіональної політики і позитивні тенденції регіоналізації економіки, а також переорієнтувати інвестиційно-інноваційну діяльність, податкову, бюджетну і структурну політику в регіональну площину. Розроблений у дисертації регіональний підхід до проблеми економічного зростання доводить, що на сучасному етапі розвитку реформ в Україні практично найбільш мотивованою є стратегія поляризованого зростання національної економіки. | 