У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення процесів становлення та розвитку міжбюджетних відносин в Україні та запропоновано нові напрямки щодо їх удосконалення з врахуванням природоресурсного потенціалу та рівня соціально-економічного розвитку регіонів. В результаті проведеного дослідження зроблено наступні висновки: В основі міжбюджетних відносин лежить розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи відповідно до розподілу повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування. Суб’єктами міжбюджетних відносин в Україні є органи місцевого самоврядування та Міністерство фінансів України, а об’єктом – фінансові ресурси. Необхідною умовою формування ефективної моделі міжбюджетних відносин є чіткий розподіл повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, а також гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування. Система фінансових відносин регіонів та центру у кожній країні має свої особливості і формується відповідно до розмежування повноважень органів влади в державі. Структура розподілу фінансових ресурсів між центральними державними органами влади та місцевим самоврядуванням визначається, насамперед, формою державного ладу (федеративною або унітарною) та адміністративним устроєм. Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. На сьогоднішній день модель міжбюджетних відносин в Україні має фактично всі ознаки централізованої моделі. Органи місцевого самоврядування все ще не мають ні чітко визначених обовязків, ні достатньої фінансової бази. Місцеві органи влади, в основному, займаються виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення. Фінансуються місцеві бюджети, в основному, через систему міжбюджетних трансфертів, що реально не стимулює їх до збільшення надходжень від власних та закріплених дохідних джерел. З прийняттям Бюджетного кодексу України систему міжбюджетних відносин вдалося дещо вдосконалити. Одним з найважливіших зрушень стало закріплення сталої частки прибуткового податку з громадян за бюджетами територіальних громад. Відтепер практика визначення районною та обласною радами цих часток на свій власний розсуд більше не має місця. Територіальні громади вже не повинні щоразу випрошувати належні їм кошти, а регіональна влада позбувається функції фінансового вирівнювання і зможе краще сконцентруватись на виключно представницьких функціях. Велике значення для ефективного функціонування міжбюджетних відносин має державна регіональна фінансова політика. В Україні вона спрямовується на забезпечення формування такої фінансової спроможності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка б створювала можливості для ефективного розвитку, подолання диспропорцій з урахуванням особливостей регіону, їх потенціалу щодо адаптації до ринкових умов господарювання. Існування значної диференціації регіонів України за рівнем соціально-економічного розвитку обумовлено тим, що найбільший вплив на ефективність діяльності регіону мають основні фонди та робоча сила. Бідними регіонами є ті, обсяг основних фондів яких є відносно невеликим, а багаті регіони мають кращі показники тому, що вони отримують більше інвестицій. Існують регіони з напруженою обстановкою на ринку праці, тобто ті регіони, в яких кількість робочих місць є недостатньою. Такі праценадлишкові регіони мають ще й набагато нижчий рівень середньої заробітної плати працівників. Крім того, значний вплив на розвиток регіонів має також загальна продуктивність чинників виробництва, тобто спроможність регіону ефективно використовувати власні ресурси. В Україні існують як економічно, так і соціально слабкі регіони, причому вони не завжди співпадають. А, отже, формуючи бюджетну політику, необхідно враховувати такі особливості. Відсутність прямого зв’язку між економічним розвитком регіонів та податковими надходженнями в регіонах підтвердив аналіз надходження від прибуткового податку з громадян та податку на прибуток підприємств до бюджетів усіх рівнів та співставлення їх рівня із ВДВ на душу населення. Така ситуація пояснюється наявністю великої кількості пільг щодо оподаткування. Так, виявлено, що прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо надання пільг із сплати податків і зборів без відповідних економічних розрахунків та обґрунтування виводить значну частину бюджетних коштів із сфери контролю. Фінансовий стан платників податків від цього не покращується, а бюджет не отримує кошти, необхідні для соціально-економічного розвитку регіону. На сьогоднішній день в Україні практично не використовується природо-ресурсне оподаткування. Частка таких доходів є доволі незначною і має тенденцію до поступового скорочення. А надходження від таких джерел, як збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання водних ресурсів та за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту та плата за користування надрами, є взагалі мізерними, і, починаючи з 2001 року, становить менше 0,1 % у структурі доходів місцевих бюджетів. Визначальне значення при формуванні фінансових відносин регіонів та центру на основі використання природоресурсного потенціалу мають рентні відносини. В практиці рентних відносин є можливість існування поряд із звичайною (позитивною) рентою ще й “негативної”. Тобто, підприємствам, які розробляють родовища зі складними умовами і низькою природною якістю мінеральних ресурсів, у випадках, коли функціонування таких підприємств із політичних, соціально-економічних міркувань визнається доцільним, повинна надаватись державна фінансова підтримка. Більшість вуглевидобувних підприємств в Україні є збитковими і функціонують виключно за рахунок державної підтримки, яка надається на покриття собівартості, капітальні вкладення та реструктуризацію. Розмір допомоги поставлений в залежність до індивідуальної собівартості, що не є достатньо обґрунтованим. А внаслідок щорічного перегляду цих розмірів, шахти неспроможні планувати свою діяльність на середньо- та довгострокову перспективу. Кошти на пом’якшення наслідків реструктуризації вугільної промисловості повинні надходити як з державного, так і з місцевих бюджетів. В системі взаємовідносин регіонів і центру більше уваги потребують питання забезпечення прозорості системи розподілу державних інвестицій та удосконалення контролю за їх використанням. З метою впровадження рентних відносин у надрокористуванні виділяються наступні завдання, які повинні бути розв‘язані: формування ефективної системи використання надр (стимулювання повного (комплексного) видобутку корисних копалин, використання сировини техногенних родовищ, раціональне використання фінансових ресурсів у видобувних галузях); забезпечення розподілу фінансових ресурсів, які формуються на рентній основі, між Державним та місцевими бюджетами; реформування системи державної підтримки підприємств видобувних галузей в процесі фінансової децентралізації. Подальше реформування міжбюджетних відносин, насамперед, повинно відбуватися за наступними напрямками:
реформування адміністративно-територіального устрою України; чітке розмежування повноважень та відповідальності між регіонами та центром, а також між внутрішньорегіональними ланками; забезпечення фінансової самостійності місцевих бюджетів; впровадження рентних відносин в регулювання розвитку регіонів та фінансування видобувних галузей. З метою удосконалення механізму фінансових відносин регіонів та центру пропонується застосовувати рентні підходи до їх регулювання. При розподілі коштів між бюджетами та підприємствами важливо виділяти абсолютну та диференційну ренту. Рентоутворюючими факторами диференційної ренти є обсяги та якість ресурсів (запасів), сприятливі умови родовищ (природно-кліматичні, гірничогеологічні), вигідність використання та реалізації ресурсів. Абсолютна рента, на нашу думку, формується виключно на підставі права власності на природні ресурси.
Абсолютну частину ренти доцільно використовувати для взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами, а диференційну частину – для внутрішньогалузевого та внутрішньорегіонального фінансового вирівнювання роботи надрокористувачів. Для підвищення ефективності використання коштів фінансової підтримки вугільної галузі пропонується залучати регіональну владу до розв‘язання проблем її реформування шляхом делегування на обласний (регіональний) рівень повноважень щодо надання та контролю за ефективним використанням фінансової допомоги. Диференційна рента повинна спрямовуватись на просте та розширене відтворення галузі. Отже, частину її необхідно залишати на підприємстві для визначених цілей, а решту вилучати до обласного бюджету з метою вирівнювання економічних умов господарювання підприємств галузі та стимулювання їх розвитку.
|
