1. На початку ХХІ ст. серед фахівців відсутня єдність поглядів щодо трактування поняття “культура” як категорії сучасного суспільствознавства. Культура є надзвичайно складним феноменом як за характером, так і за формами свого вираження та функціонування. Культура охоплює всю сукупність досягнень суспільства в матеріальному й духовному житті, відображає рівень інтелектуального розвитку людини й людства, систему цінностей і норм, які регулюють суспільну діяльність соціальних суб’єктів. У ХХ ст. розробка наукової соціологічної теорії культури здійснювалася на основі вивчення структурних і динамічних чинників, які в цілому формують суперечності різноспрямованих “генералізуючих” та “індивідуалізуючих” контекстів культурного розвитку. 2. Сучасний процес культурної глобалізації як чинник посилення культурної дифузії створює нові стимули для з’ясування технологічного статусу культури. Трактування культури як технології відтворення людського життя є важливим для ідентифікації змісту спеціалізованих технологічних функцій культури: гарантування безпеки, інноваційно-творчої (креативної), комунікативної, сигніфікативної, нормативної, релаксаційної. 3. У сучасній науковій літературі відсутні роботи, присвячені з’ясуванню специфіки релаксаційної технологічної функції культури. У більшості наукових джерел поширеними є термінологічні визначення релаксації як процесу розслаблення і зняття індивідуального, колективного напруження в системах діяльності й поведінки соціальних суб’єктів. У дисертації аргументовано розуміння релаксації як специфічного культурно детермінованого процесу нервово-м’язового розслаблення, пов’язаного з цілеспрямованими технологічними діями людей щодо актуалізації потенціалу різних релаксантів як специфічних культурних артефактів. На основі цього розуміння в роботі сформульована нова теоретико-методологічна стратегія дослідження технологічного статусу релаксації, яка ґрунтується на врахуванні як функціональних, так і дисфункціональних характеристик різних технологічних засобів релаксації; на з’ясуванні специфіки соціокультурних детермінант релаксаційних практик; на вивченні функціональної диференціації релаксаційних практик в аспекті їх розмежування на індивідуальний і колективний типи релаксації. 4. Соціокультурна детермінація релаксаційних практик є спеціалізованим процесом конституювання, якому притаманні дві головні особливості: по-перше, специфічна подієва артикульованість релаксаційних практик; по-друге, їх багатомірна модальність. Урахування обставини специфічної подієвої артикуляції релаксаційних практик дає змогу з’ясувати, що вони є значущими технологічними способами не лише соціального розслаблення, а й спеціалізованими неповсякденними способами самовираження людей у стані розслаблення. Чинник багатомірної модальності вказує на важливість наукового розуміння розмаїття індивідуальних і суспільних засобів репрезентації релаксаційних практик, які здійснюються в рамках шести модальних тріад: каузально-імовірнісної тріади “необхідно – можливо – неможливо”; нормативно-етичної тріади “належне – дозволене – заборонене”; аксіологічної тріади “цінне – малоцінне – нецінне”; епістемічної тріади “знання – уява – незнання”; просторової тріади “тут – там – будь-де”; часової тріади “минуле – сьогодення – майбутнє”. 5. Основним типом індивідуальної релаксації є тілесна релаксація. Центральним елементом індивідуальної тілесної релаксації є нервово-м’язова релаксація, що генерує релаксаційний ефект, який сприяє зняттю різноманітного напруження і втоми, що накопичуються в повсякденному житті людини. Технологічними засобами здійснення тілесної релаксації є емоційна тілесна релаксація та медитативна тілесна релаксація. Емоційна тілесна релаксація забезпечує розслаблення нервово-м’язової системи людини. Вона досягається шляхом цілеспрямованого застосування спеціалізованих засобів безпосереднього впливу на почуття й емоції людини, зокрема алкоголю, наркотиків, сексу, сміху, плачу, музики, театру, танцю, масажу, акупунктури тощо. Медитативна тілесна релаксація забезпечує розслаблення нервово-м’язової системи людини через цілеспрямоване використання спеціалізованих засобів раціоналізації почуттів та емоцій людини. Вона є специфічним засобом комунікації людини з навколишнім світом, який забезпечує зняття напруження прямою дією на підсвідому сферу психіки людини спеціалізованих медитативних практик: йоги, молитви, сповіді, аутогенного тренування, психогігієни, групового тренінгу, психотерапії. 6. Колективний тип релаксації характеризується власними культурними детермінаціями та технологічними способами формування релаксаційного ефекту. Найважливішими технологічними способами формування релаксаційного ефекту є ритуал, свято, гра, подорож. У дисертації запропонована авторська стратегія аналізу релаксаційного потенціалу ритуалу, свята, гри, подорожі та зроблено висновок, що релаксаційний ефект цих соціальних феноменів досягається шляхом формування специфічних комплексів переживань, відмінних від звичайних повсякденних сприймань характеру комунікацій між людьми. |